ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.
04 вересня 2019 року
м. Київ
у справі № 826/1622/18 (провадження № 11-324апп19) за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Дельта банк» відповідно) Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року у складі судді Скочок Т. О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів Чаку Є. В., Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За наслідками розгляду 04 вересня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновком судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі, зазначила, що правовідносини у цій справі стосуються визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до нікчемних. Правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
На думку Великої Палати Верховного Суду, наказ банку про нікчемність правочину є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а тому спір про визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору про розірвання договору іпотеки, укладеного між банком та позивачем, не є публічно-правовим, окрім того не може й бути розглянутий в судовому порядку.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони не враховують вимоги матеріального та процесуального права і уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Вважаємо, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки у даному випадку такі правовідносини не характеризуються тим, що Фонд керував, спрямовував волю, волевиявлення і поведінку позивачки.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що 24 лютого 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Степаненко Дмитро Васильович зареєстрував в реєстрі правочинів за № 166 договір про розірвання договору іпотеки № 76774 від 08 лютого 2008 року, укладеного між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк».
Підставою для укладення зазначеного договору стало виконання нею рішення кредитного комітету ПАТ «Дельта Банк» від 26 вересня 2013 року (протокол № 66/24-2), умов додаткового договору № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11296069000 від 08 лютого 2008 року та повного розрахунку за договором про надання споживчого кредиту № 11296069000.
На думку позивачки, у відповідача не було правових підстав для визнання договору про розірвання договору іпотеки № 76774 від 08 лютого 2008 року нікчемним та про необхідність повного та належного виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 11296069000.
У зв`язку з цим просила:
- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину про розірвання договору іпотеки від 08 лютого 2008 року № 76774, укладеного між ПАТ «Дельта банк» і ОСОБА_1. , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д. В. 24 лютого 2015 року;
- скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, оформлене повідомленням від 04 серпня 2017 року № 5513 про визнання нікчемним правочину про розірвання зазначеного договору іпотеки;
- зобов`язати уповноважену особу Фонду утриматись від вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності правочину.
Правовідносини між позивачкою та ПАТ «Дельта банк» виникли з договору про надання споживчого кредиту.
Оскільки у ПАТ «Дельта банк» з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень Національного банку України, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).
Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органу управління цього банку та функцій регулятора.
Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.
Кошти з Державного бюджету України Фонд отримує на поворотній і платній основі, що підтверджується у щорічних звітах Фонду у підрозділі «Формування фінансових ресурсів»(див.http://www.fg.gov.ua).
Формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов`язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).
Отримання коштів державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов`язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов`язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження такими коштами із контрагентами такого позичальника також не свідчить про публічність таких правовідносин.
За таких обставин визначення Фонду як юридичної особи публічного права (частина друга статті 3 Закону № 4452-VI) не свідчить, що сама участь Фонду у будь-яких правовідносинах уже переводить ці правовідносини у публічно-правову площину, але підтверджує правило частини першої статті 82 ЦК України, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене законом.
У Законі № 4452-VI не міститься вказівки на те, що правовідносини, у яких стороною є Фонд, не регулюються нормами ЦК України. За відсутності прямої заборони, необхідно визначити зміст правовідносин і застосувати до них ті норми права, як їх регулюють.
У даній справі правовідносини виникають тільки на підставі цивільно-правового договору про надання споживчого кредиту, які за своєю правовою природою є приватноправовими відносинами, врегульовані ЦК України (глава 71 Книги п`ятої), а відповідно до частини першої статті 1 ЦК України ним регулюються цивільні правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Оскільки позивачка звернулася за захистом порушених, на її думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Для визначення правової природи рішення про наявність підстав нікчемності правочину, складеного уповноваженою особою Фонду, підлягають застосуванню положення ЦК України про підстави і порядок визнання правочину нікчемним.
Так, згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність вимогам закону, незалежно від визнання його таким.
Відповідно до частин першої ? третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Такі обов`язки встановлені у статті 38 Закону № 4452-VI при віднесення договорів до категорії нікчемних.
Згідно пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду, яка є співробітником Фонду та представляє Фонд у вказаних правовідносинах, має повноваження на віднесення правочинів до нікчемних на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом із тим вважати, що таке віднесення, оформлене у даному випадку повідомленням від 04 серпня 2017 року № 5513 про віднесення договору про розірвання договору іпотеки № 76774 від 08 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_5 , до нікчемних внутрішнім документом, який не тягне жодних правових наслідків, є безпідставним.
Із самого повідомлення, виданого уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта банк», вбачається, що окрім віднесення договору про розірвання договору іпотекидо нікчемних, застосовано і наслідки нікчемності договору, про що зазначено і у повідомленні ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 16 ? 17).
Тобто відбулося втручання у майнові права фізичної особи та їх обмеження особою, яку можна визначити як Фонд, тобто юридичної особи публічного права, однак таке втручання залишається без можливості його оскарження у судовому порядку, а відтак обмежує право фізичної особи на судовий захист, що прямо протирічить засадам демократичного суспільства.
Такий висновок унеможливлює не лише дослідження цього повідомлення, але і вирішення його долі, який залишаючись чинним, є перешкодою для підтвердження належного виконання договору про надання споживчого кредиту.
Саме право на судовий захист стає ілюзорним.
Вважаємо, що ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року необхідно змінити, у мотивувальній частині щодо посилання на неможливість розгляду позову в судовому порядку, вказавши, що з урахуванням правил предметної та суб`єктної підсудності, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки особою, права якої підлягають захисту, є фізична особа.
Суддя |О. М. Ситнік|
Н. П. Лященко
О. Б. Прокопенко