Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 285/457/18 (провадження № 14-276цс19)
12 червня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року та ОСОБА_1 на рішення Новоград?Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ«Надра»), ФГВФО про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу і постановою від 12 червня 2019 року касаційну скаргу ФГВФО задовольнила, скасувала постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року залишивши в силі ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2018 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
2. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
3. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
4. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
5. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
6. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
7. В даній справі, 06 лютого 2018 рокупозивач звернулася із вказаною позовною заявою в якій просила стягнути з ПАТ «КБ «Надра» в особі ФГВФО кошти за договором строкового банківського вкладу (депозиту) у сумі 18 538,87 грн, яка визначена як ціна позову та станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн).
8. Зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
9. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, постановляючи ухвалу від 20 листопада 2018 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГВФО та ухвалу від 01 лютого 2019 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 , виходив з того, що наведені в касаційних скаргах доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, не врахувавши при цьому вимоги пункту 2 частини третьої цієї ж статті, а саме те, що касаційні скарги подано на судові рішення у справі, яка у силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною. Також касаційні скарги та додані до них матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
10. Підставами для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до ухвали Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року, виступили виключно викладені в касаційній скарзі ФГВФО доводи щодо порушення правил предметної юрисдикції відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України.
11. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить виключний перелік підстав, за яких судове рішення у малозначній справі може бути оскаржене в касаційному порядку, посилання учасника справи на порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції до таких підстав не віднесено.
12. Таким чином не встановивши, що у даній справі порушене питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики або наявні інші підстави встановлені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ФГВФО та ОСОБА_1 , а не розгляд справи по суті з недотриманням вимог статті 129 Конституції України, частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої та другої, пункту 9 частини третьої статті 2, частини другої статті 382 та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
На моє переконання, касаційний перегляд Верховним Судом судових рішень, які набрали законної сили і касаційному оскарженню не підлягають, без належного обґрунтування виключних підстав для такого перегляду, не відповідає заданню Верховного Суду і може йти всупереч з принципом правової визначеності.
Суддя В. В. Пророк