ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Князєва В. С.
у справі № П/800/539/16
провадження № 11-248заі19
за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ),
треті особи: Вища рада правосуддя (яка є правонаступником Вищої ради юстиції;
далі - ВРП, ВРЮ відповідно), Державна судова адміністрація України, про визнання незаконною постанови
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ВРУ про визнання незаконною Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1607-VIІI
«Про звільнення судді», якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області у зв`язку з порушенням присяги.
До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України
(далі - КАС України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_1 цим судом не закінчено.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення»
КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддя якого ухвалою від 03 грудня 2018 року прийняв цю справу до провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 19 лютого 2019 року позов задовольнив: визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1607-VIІI.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що порушено право позивача на участь у процесі прийняття оскаржуваної Постанови ВРУ у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог частини п`ятої статті 216-1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 08 квітня 2014 року № 1861-VI
(далі - Регламент), про обов`язкове повідомлення судді про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про звільнення цього судді, не пізніше ніж за три дні до дня засідання. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що задля повного захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 необхідно визнати протиправною та скасувати Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1607-VIII, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача є належним та відповідає вимогам процесуального законодавства, а саме частини другої статті 9, пункту 2 частини другої статті 245, пунктів 1, 3 частини четвертої статті 266
КАС України.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРУ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції не застосував до спірних відносин положення частини восьмої статті 19 Регламенту щодо стислого (триденного) строку скликання позачергового пленарного засідання ВРУ та не врахував особливостей розгляду невідкладних питань, які на вимогу Президента України мали бути розглянуті на такому засіданні. При цьому відповідач учинив усі можливі та залежні від нього й необхідні дії, передбачені чинним законодавством, спрямовані на забезпечення своєчасного, об`єктивного та всебічного розгляду питання стосовно звільнення позивача з посади з одночасним наданням можливості реалізації останнім свого права на захист, зокрема і щодо його участі в процесі прийняття оскаржуваного рішення, про що свідчить направлення позивачу термінової урядової телеграми та розміщення у день визначення дати засідання ВРУ відповідного оголошення на її офіційному вебсайті. На обґрунтування дотримання ВРУ процедури розгляду питання про звільнення позивача скаржник також указує на те, що Регламент не передбачає обов`язку головуючого на пленарному засіданні повністю оголошувати подання ВРЮ про звільнення судді за порушення присяги.
За наслідками розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ВРУ залишила без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року - без змін.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що допущені ВРУ порушення порядку адміністративної процедури розгляду питання про звільнення позивача з посади судді свідчать про незаконність прийнятої за наслідками такого розгляду Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1607-VIII та є підставою для її скасування, а тому висновок суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування цієї Постанови є правильним.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду стосовно прийнятого рішення і його мотивації з огляду на таке.
Задовольняючи позов суди виходили з того, що під час прийняття ВРУ оскаржуваної Постанови було порушено процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Щодо повноважень ВРУ
Звільнення судді з посади з підстав порушення ним присяги необхідно тлумачити виходячи із принципів адміністративної процедури. З цієї ж позиції потрібно визначати етапи такої процедури, обсяг прав та обов`язків / компетенції учасників, наявність чи відсутність дискреції.
З огляду на обставини конкретної справи суб`єктами з відповідним
обсягом публічно-владних повноважень були Вища кваліфікаційна комісія суддів (далі - ВККС), ВРЮ та ВРУ.
Встановлення фактів, що свідчать про порушення суддею присяги, покладалося на ВККС або ВРЮ. Натомість аналіз цих фактів, їх оцінка, а також на основі такого дослідження прийняття рішення щодо внесення подання про звільнення судді належало до компетенції ВРЮ.
Сам процес розгляду питання та відповідні повноваження ВРЮ свідчать про наділення цього органу дискрецією щодо надання висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги. Натомість такою дискрецією не наділена при розгляді цього питання ВРУ.
Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 116 Закону України
від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон
№ 2453-VI) звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувалося за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції»
(далі - Закон № 22/98-ВР).
На підставі подання ВРЮ ВРУ приймала постанову про звільнення судді з посади.
Згідно із частинами восьмою та дев`ятою статті 216-1 Регламенту рішення про звільнення судді приймалося відкритим поіменним голосуванням і оформлювалося постановою ВРУ.
У разі неодержання необхідної для прийняття рішення кількості голосів народних депутатів за звільнення з посади судді, обраного безстроково, з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, проводилося повторне голосування.
Виходячи із системного тлумачення наведених приписів наявність подання ВРЮ є підставою прийняття ВРУ постанови про звільнення судді з посади. Таким чином, прийняття постанови ВРУ є етапом оформлення рішення про звільнення, ухваленого ВРЮ у межах її повноважень.
Таким чином, постанова ВРУ про звільнення судді є по суті кадровим рішенням, яке приймалося відповідачем на підставі внесеного ВРЮ подання про звільнення.
Щодо відсутності скаржника на засіданні ВРУ
Суддя, щодо якого розглядається питання про звільнення, має право бути присутнім та висловлювати свою позицію на кожному з етапів процедури звільнення. Велика Палата Верховного Суду правильно встановила, що така присутність судді чи його представника під час засідання ВРУ покликана забезпечити обґрунтованість рішення.
Однак не можемо погодитись із висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що відсутність судді на засіданні (без належного встановлення поважності причин такої відсутності) є абсолютною підставою для скасування рішення ВРУ про звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи телеграма із повідомленням про розгляд ВРУ подання ВРЮ про звільнення була вручена ОСОБА_1 28 вересня 2016 року. Водночас позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про неможливість її участі у засіданні ВРУ, а відповідно про поважність її неявки.
Оскільки, як зазначалося вище, рішення ВРУ про звільнення судді є по суті кадровим рішенням, яке приймається на підставі рішення ВРЮ про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то при розгляді цього питання ВРУ не вправі давати оцінку, скасовувати або змінювати дисциплінарне рішення ВРЮ. Тому присутність чи відсутність на засіданні ВРУ позивача сама по собі не могла вплинути на результат рішення Парламенту про його звільнення з посади.
Також не можемо погодитися із посиланнями Великої Палати Верховного Суду на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 06 листопада 2018 року у справі № 800/606/16 (провадження № 11-711заі18) та
від 13 листопада 2018 року у справі № 800/532/16 (провадження № 11-712заі18).
Кожна із наведених справ стосується оскарження відмінних індивідуальних актів, які прийняті на основі специфічної сукупності доказів. Тому ототожнення висновків, прийнятих щодо різних осіб при диференційованих фактичних обставинах, є помилковим.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду апеляційної скарги ВРУ на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року мала б скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові.
Судді Великої Палати
Верховного Суду
Н. О. Антонюк
С. В. Бакуліна
В. С. Князєв