Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду
Антонюк Н. О., Прокопенка О. Б.
Справа № 916/2500/15
Провадження № 12-274гс18
10 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» (далі - ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» або Підприємство)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року та додаткову постанову цього ж суду від 14 вересня 2017 року,
за позовом ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ» або Порт) про визнання права власності.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» задовольнила частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року та додаткову постанову цього ж суду від 14 вересня 2017 року у справі № 916/2500/15 скасувала; рішенняГосподарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі № 916/2500/15 змінила і виклала його мотивувальну частину в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду; в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі № 916/2500/15 залишила без змін.
Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Стислий виклад обставин справи
ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ДП «МТП «Чорноморськ» про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на рухоме майно (вантажопідйомну техніку та допоміжне обладнання), перелік якого міститься у позовній заяві (далі - спірне рухоме майно), з підстав його придбання за рахунок узгодженого учасниками спільної діяльності цільового грошового інвестиційного внеску (вкладу) позивача у спільну діяльність за договором.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року позов задоволено. Мотивовано тим, що спірне рухоме майно придбано за грошові кошти вкладу ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» у спільну діяльність за укладеним між сторонами договором від 22 червня 2005 року № 435-О. Оскільки спірне майно придбане за грошові кошти цільового призначення як внесок позивача та не набуло статусу спільної власності сторін,у зв`язку з розірванням договору суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності захисту порушеного права позивача шляхом визнання права власності на таке майно. При цьому суд зазначив, що перерахування позивачем грошових коштів є узгодженим сторонами цільовим придбанням майна, тобто погодженою сторонами зміною форми внеску з грошової на рухоме майно. При цьому суд послався на пункт 5.3 договору, у якому передбачено, що рухоме та нерухоме майно, яке вноситься сторонами як вклади для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії договору, але спільною власністю сторін не стає.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року скасовано рішення місцевого господарського суду та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Суд послався на те, що спірне рухоме майно не належало позивачеві на праві власності до його придбання в межах договору від 22 червня 2005 року № 435-О; це майно не набуло статусу приватної власності позивача в процесі виконання цього договору, оскільки позивачем внесено як вклад у спільну діяльність грошові кошти, тоді як зміни форми його вкладу з грошової на майнову не відбулося; оспорюване майно є виключно спільним майном учасників спільної діяльності, тому підстави для захисту прав позивача у встановлений статтею 392 ЦК України спосіб відсутні.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» задовольнила частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду та додаткову постанову цього ж суду скасувала; рішення Господарського суду Одеської області змінила і виклала його мотивувальну частину в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду; в іншій частині рішенняГосподарського суду Одеської області залишила без змін.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму рухомого майна, придбаного за рахунок грошових коштів, внесених позивачем як вклад у спільну діяльність, після припинення дії договору про спільну діяльність внаслідок його розірвання за рішенням суду.
Вирішуючи питання щодо правового режиму майна, набутого за рахунок грошового вкладу, внесеного позивачем у спільну діяльність, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони в договорі чітко відмежували майно, придбане за рахунок внеску, від іншого майна, придбаного за рахунок коштів спільної діяльності, склад якого є невизначеним і може змінюватися, та встановили різний правовий режим для таких видів майна.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасники спільної діяльності визначили в договорі різний правовий режим майна, набутого за рахунок цільового внеску ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ». Майно не є спільною власністю обох учасників, а належить до приватної власності позивача.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Вирішуючи питання щодо правового режиму майна, набутого за рахунок грошового вкладу, внесеного позивачем у спільну діяльність, вважаємо, що варто виходити з такого.
Статтею 70 Господарського кодексу України визначено, що підприємства мають право на добровільних засадах об`єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно зі статтями 1130-1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Відповідно до частини першої статті 1133 та частини першої статті 1134 цього ж Кодексу вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Обов`язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов`язаних із виконанням цих обов`язків, встановлюються договором простого товариства.
Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників (стаття 1139 ЦК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не оспорюється сторонами, за договором від 22 червня 2005 року № 435-О позивач вніс як вклад (внесок) у спільну діяльність з відповідачем грошові кошти.
Суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскільки графіком фінансування та використання інвестиційних внесків позивача до спільної діяльності передбачено, що він вносить грошові кошти, цільове призначення, розмір, порядок та строки внесення/використання яких визначено цим графіком, то таке внесення коштів можна вважати узгодженим сторонами цільовим придбанням майна, тобто зміною форми внеску з грошової на: рухоме майно та нематеріальні активи підприємства, невід`ємні поліпшення рухомого, нерухомого майна.
З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можемо з таких мотивів.
Чинним законодавством України не передбачено можливості автоматичного перетворення грошового вкладу у майновий при внесенні такого вкладу до спільної діяльності. Натомість не виключено, що така зміна може відбуватися за погодженням сторін, але лише до моменту фактичного здійснення вкладу, внесення грошових коштів на поточний рахунок або передачі майна у спільну діяльність за актом приймання-передачі. При цьому погодження сторонами цільового використання грошових коштів, внесених позивачем як вклад до спільної діяльності, також є правом сторін договору про спільну діяльність, однак не впливає на правовий режим щодо набуття права спільної власності на ці грошові кошти.
Спірне майно набуте за рахунок коштів спільної діяльності, в тому числі коштів, внесених позивачем як одним із учасників цієї діяльності, є їх спільною частковою власністю. Адже з моменту здійснення позивачем грошового вкладу до спільної діяльності кошти перейшли у спільну власність її учасників в силу приписів частини 1 статті 1134 ЦК України. Інше за договором про спільну діяльність від 22 червня 2005 року №435-0 і в додатковій угоді стосовно цього вкладу Підприємства не передбачено.
Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що на весь строк його дії ведення спільних справ учасників покладається на позивача та здійснюється ним як уповноваженою учасниками особою. У відносинах із третіми особами повноваження позивача укладати угоди від обох учасників підтверджується безпосередньо цим договором, а також може підтверджуватись наданою відповідачем довіреністю. Отже, укладаючи договори купівлі-продажу спірного майна за рахунок грошових коштів спільної діяльності, позивач діяв як уповноважений учасник та відповідно набував майно у спільну власність обох учасників від їх імені.
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, спірне майно не належить на праві особистої приватної власності позивачеві, оскільки воно знаходиться у спільній власності учасників цієї спільної діяльності - Підприємства та Порту . Відповідно поділ майна має відбуватися в порядку, визначеному договором та чинним законодавством, передбаченим для поділу майна, що знаходиться у спільній власності. При цьому, як зазначалося раніше, чинне законодавство не передбачає порядку та можливості зміни внеску учасника спільної діяльності з грошового на майновий. Суди попередніх інстанцій також не встановили обставин про те, що відповідні умови конвертації внеску з грошового на майновий передбачено договором про спільну діяльність.
Разом з тим, цільове призначення грошового вкладу позивача - це фактично узгоджене учасниками цільове використання коштів. При цьому чітке визначення спрямування коштів на придбання індивідуально визначеного майна не є підставою для набуття учасником спільної діяльності (позивачем) права особистої приватної власності на це майно, оскільки з моменту передачі як вкладу грошових коштів вони стають спільною власністю учасників спільної діяльності. Правильність такого підходу підтверджує і положення пункту 5.1. оспорюваного договору, за яким сторони для досягнення цілей цього договору свої вклади об`єднують.
Домовленість сторін у договорі щодо цільового призначення грошових коштів, внесених позивачем як вклад у спільну діяльність, фактично має на меті заздалегідь погоджене її учасниками використання цих грошових коштів, а не збереження за ними статусу особистої приватної власності за позивачем.
Відповідно до пункту 5.6 договору необхідне для використання в спільній діяльності майно придбається за рахунок вкладу Підприємства у спільну діяльність. Фінансування будівництва, реконструкції та модернізації об`єктів нерухомості Порту, які забезпечують спільну діяльність, може здійснюватися за узгодженням сторін за рахунок вкладу Підприємства в спільну діяльність, а також у передбачених цим договором випадках. Проектно-кошторисна документація по проведенню будівництва, реконструкції та модернізації зазначених об`єктів узгоджується сторонами до здійснення таких робіт. Після припинення договору понесені Підприємством документально підтверджені та узгоджені з Портом видатки на будівництво, реконструкцію та модернізацію (покращення) об`єктів нерухомості Порту, що забезпечують спільну діяльність, підлягають поверненню Портом на умовах, передбачених договором.
Додатковою угодою від 10 квітня 2006 року до договору про спільну діяльність викладено у новій редакції абзац перший пункту 5.6. цього договору, в якому зазначено таке: «Необхідне для використання в спільній діяльності рухоме майно (основні засоби) може бути придбано Підприємством за рахунок коштів спільної діяльності по узгодженню з Портом, за виключенням рухомого майна, придбаного за рахунок вкладу Підприємства згідно додатку № 2 до договору. Рухоме майно, придбане за рахунок коштів спільної діяльності, є спільною власністю сторін та його вартість не збільшує розміру вкладу жодної із сторін, а всі витрати по його експлуатації зараховуються у видатки спільної діяльності».
Крім того, у примітці цієї додаткової угоди міститься домовленість сторін про те, що передбачені графіком грошові кошти цільового призначення підлягають внесенню позивачем, а також враховуються при визначені вартості його вкладу в спільну діяльність без врахування ПДВ, доданого до вартості придбаних за спільний рахунок товарів, робіт, послуг. При оплаті грошовими коштами зазначеного цільового призначення джерелом сплати ПДВ є оборотні засоби спільної діяльності. Також у пункті 4 розділу 1 цієї ж угоди позивач взяв на себе зобов`язання надавати відповідачу документальне підтвердження фактів зарахування відповідних грошових сум на рахунки спільної діяльності як вкладу позивача, а також фактів витрачання цих грошових сум за цільовим призначенням на підставі викладеного у цій додатковій угоді графіку, тобто виплат на користь відповідних контрагентів, а саме: платіжні, банківські та бухгалтерські документи, такі як акцептовані банком платіжні доручення, виписки з банківських рахунків, рахунків контрагентів, а також договори (контракти), якщо такі є підставою для здійснення відповідних виплат.
З огляду на викладене вважаємо, що майно, набуте за попереднім погодженням із відповідачем і без такого погодження згідно переліку, передбаченого додатком № 2 до договору, є майном, набутим за рахунок коштів спільної діяльності, а отже згідно домовленості, передбаченої пунктом 5.6. договору (в редакції додаткової угоди), є спільною власністю сторін.
Посилання позивача як на підставу позовних вимог на те, що внесені ним як вклад до спільної діяльності грошові кошти спрямовані на придбання спірного рухомого майна, про що зазначено у рішенні Господарського суду Одеської області від 28 грудня 2011 року у справі № 20-4-34/36-09-910, не підтверджують факту набуття ним права власності на це майно та відповідно не є достатнім для визнання такого права за позивачем.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто вимога про визнання права власності може бути заявлена виключно у випадку, якщо на момент звернення до суду особа має право власності, але воно оспорюється іншою стороною.
Вважаємо, що потрібно погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність тверджень позивача про те, що спірне майно є виключно його приватною власністю з мотивів набуття його за рахунок коштів позивача, переданих до спільної діяльності як грошового вкладу. Також обґрунтованими є висновки апеляційного господарського суду про те, що спірне майно не знаходилося в особистому володінні позивача і з моменту його придбання є спільною власністю сторін. Вкладом позивача у спільну діяльність були грошові кошти, за рахунок яких придбано рухоме майно згідно додатку 2 до договору в новій редакції (цільовий напрямок використання вкладу), а не безпосередньо спірне рухоме майно, що ним не заперечується та підтверджується висновком судово-економічної експертизи №17-1493-1494 від 22 червня 2017 року.
З огляду на викладене посилання позивача на зміну форми вкладу з грошової на майнову у вигляді рухомого майна не заслуговує на увагу, оскільки не відповідає положенням частини першої статті 1133 ЦК України та додатку 2 до договору про спільну діяльність, у якому рухоме майно (розділ II) згадується в контексті одного з напрямків використання грошового вкладу позивача.
Порядок повернення майна визначається законодавством та договором про спільну діяльність щодо розподілу майна, набутого під час здійснення спільної діяльності, в тому числі за рахунок вкладів учасників, після припинення спільної діяльності сторін.
Відповідно до частини другої статті 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.
Положення цієї норми встановлюють права учасника на: повернення речей, що передані ним в спільне володіння та користування для здійснення спільної діяльності, у випадку її припинення; поділ спільного майна як результату спільної діяльності; повернення саме тих речей, які визначені індивідуальними ознаками.
Як зазначалося вище, за змістом пунктів 5.1, 5.3 договору для досягнення його мети сторони об`єднують вклади, опис, грошова оцінка, а також строк і порядок внесення яких наведені у додатку №1 (вклад Порту) та додатку № 2 (вклад Підприємства), які є його невід`ємною частиною. Рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами як вклад для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус спільного майна протягом строку дії договору, але спільною частковою власністю сторін не є. При припиненні цього договору зазначене майно підлягає обов`язковому і негайному поверненню учаснику, що його надав, з врахуванням відповідних положень цього договору.
Позивачем не доведено, і матеріали справи не містять доказів того, що рухоме майно, яке є предметом спору в цій справі, було внесене як вклад у спільну діяльність та передане у спільне володіння та (або) користування учасників. Його внесок в частині, яка є предметом спору, згідно з умовами договору (додаток № 2 в редакції додаткової угоди від 10 квітня 2006 року) було визначено як грошові кошти.
Згідно із статтею 192 цього ж Кодексу грошові кошти є платіжним засобом і належать до поняття майна. У цьому випадку вклад позивача у якості грошових коштів не можна вважати передачею у спільну діяльність як речі, виходячи з аналізу норм глави 13 «Речі. Майно» ЦК України, оскільки їх використання у спільній діяльності обумовлено в договорі саме як використання як платіжного засобу, а не як предмету матеріального світу (банкнот, монет тощо).
Грошові кошти позивача спрямовані на обумовлені договором напрямки спільної діяльності як засіб платежу і не є річчю, визначеною індивідуальними ознаками в розумінні норми закону.
Отже, безпідставними є посилання позивача на те, що спірне рухоме майно належить йому на праві приватної власності, оскільки воно є його вкладом у спільну діяльність і має бути повернуто позивачу після припинення дії договору, оскільки з моменту придбання такого майна позивач не набував права власності на це майно. Крім цього, позивач не вимагає поділу спірного майна як спільного з відповідачем (майна спільної власності), що узгоджувалося би з наслідками припинення договору про спільну діяльність (договору простого товариства), визначеними частиною другою статті 1141 ЦК України, та відповідало би фактичним обставинам справи і характеру спірних правовідносин.
Натомість, як правильно зазначено апеляційним господарським судом, в контексті неможливості реалізувати свій намір отримати це майно внаслідок спору з відповідачем щодо його статусу, позивач стверджує про належність йому усього майна на праві приватної власності.
Як зазначалося вище, сторони передбачили, що після припинення договору рухоме та нерухоме майно, внесене учасником як вклад для здійснення спільної діяльності, підлягає обов`язковому та негайному поверненню такому учаснику з урахуванням відповідних положень цього договору. Зокрема, передбачили, що після припинення договору понесені Підприємством документально підтверджені та узгоджені з Портом витрати на будівництво, реконструкцію та модернізацію (покращення) об`єктів нерухомості Порту, які забезпечують спільну діяльність, підлягають поверненню Портом на умовах, передбачених договором (пункт 5.6 договору).
У пункті 11.6 договору сторони визначили сукупність обставин, з настанням яких у Порту виникає обов`язок повернути Підприємству вкладені ним кошти у відповідному розмірі: поверненню підлягають кошти, вкладені Підприємством саме в будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об`єктів нерухомості Порту; ці кошти вкладено Підприємством у будівництво, реконструкцію і модернізацію (поліпшення) об`єктів нерухомості за погодженням із Портом; відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів здійснюється із розрахунку залишкової вартості об`єктів на день відшкодування у випадку, якщо Договір припинено у зв`язку зі спливом строку на який його було укладено, або за взаємною згодою сторін, а також з ініціативи Підприємства (за відсутності вини Порту ); відшкодування Портом вкладених Підприємством коштів здійснюється, виходячи із суми фактичних витрат Підприємства у всіх інших випадках припинення договору з вини Порту .
Таким чином, не врахувавши, що частина друга статті 1141 ЦК України передбачає право учасників простого товариства самостійно визначити в договорі умови повернення їх вкладів у разі припинення товариства, а пунктом 11.6 договору визначено певні обставини, з настанням яких у Порту виникає відповідний обов`язок з виплати Підприємству коштів, переданих у спільне володіння та (або) користування, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість набуття позивачем права власності на майно, придбане за внесені останнім на розрахунковий рахунок спільної діяльності грошові кошти як вклад до такої діяльності, керуючись виключно загальними приписами законодавства щодо наслідків припинення договору простого товариства.
Отже, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, тоді як суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 1130, 1132, 1134, частини другої статті 1141ЦК України, дійшовши помилкових висновків щодо зміни форми вкладу позивача з грошової на рухоме майно, яке не набуло статусу спільного майна, та можливості захисту права останнього способом, встановленим статтею 392 ЦК України.
Зважаючи на викладене, вважаємо, що Великій Палаті Верховного Суду потрібно було зробити висновок про те, що погоджене у договорі учасниками спільної діяльності цільове призначення грошових коштів не впливає на правовий режим майна, набутого за рахунок коштів спільної діяльності, сформованих, в тому числі, цільовими грошовими внесками її учасників. Відповідно, цільове призначення грошового вкладу позивача не впливає на правовий режим спірного майна, набутого за рахунок грошових коштів спільної діяльності та є спільною власністю обох учасників і не належить до особистої приватної власності позивача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про визнання його права власності на спірне рухоме майно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки апеляційним господарським судом повно і всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано законодавство під час її розгляду, вважаємо, що касаційну скаргу ПП «Контейнерний термінал Іллічівськ» потрібно залишити без задоволення, а оскаржувані постанови Одеського апеляційного господарського суду - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Судді Великої Палати Верховного Суду
Н. О. Антонюк
О. Б. Прокопенко