ОКРЕМА ДУМКА
Судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.
на постанову від 10 квітня 2019 року
у справі № 336/7704/16-ц
провадження № 14-551цс18
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
У цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про відшкодування майнової шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року.
10 квітня 2018 року постановою Великої Палати Верховного Суду у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року залишено без змін.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюсь та висловлюю окрему думку з огляду на таке.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у порядку і за правилами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя) про відшкодування майнової шкоди, в якому просила суд стягнути з УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя на її користь майнову шкоду, завдану незаконними діями УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо невиплати пенсії з 01 липня 2012 року до 01 січня 2016 року (за 42 місяці).
Позов мотивовано тим, що вона працювала в органах прокуратури Запорізької області з вересня 1979 року по березень 2005 року та набула право на пенсію за вислугою років, у зв`язку з чим з січня 2004 року отримує пенсію, призначену на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», в розмірі 90% середньої заробітної плати посади прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя. В липні 2016 року вона звернулась до УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90% від середньої заробітної плати згідно з довідкою прокуратури Запорізької області від 25 липня 2016 року № 18-602 вих-16. Листом УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя від 29 липня 2016 року № 230/П-9 їй було відмовлено у проведенні перерахунку пенсії. 08 серпня 2016 року УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя листом повідомив її про те, що при первинному призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ було розраховано пенсію у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати. Однак, в 2012 році був проведений перерахунок її пенсії за новою довідкою про заробітну плату, при якому, одночасно, розмір пенсії визначено з урахуванням нової редакції ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на дату звернення до УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя із заявою про перерахунок пенсії та змінено з 90% від суми місячної заробітної плати на 80%, про що їй не було повідомлено.
Не погоджуючись із вказаними діями УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя, вона скористалась своїм правом та звернулась до адміністративного суду з вимогою визнати такі дії протиправними та зобов`язати вчинити певні дії.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2016 року її позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови у здійсненні перерахунку її пенсії на підставі довідки прокуратури Запорізької області від 25 липня 2016 року № 18-602 вих.-16 та зобов`язано УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії відповідно до ч. 13 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 90 % від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Запорізької області від 25 липня 2016 року № 18-602 вих.-16.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2016 року у цій справі скасовано, а заявлений адміністративний позов до УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя задоволено частково. Зобов`язано УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату їй пенсії з 01 січня 2016 року в розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України, в решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Зважаючи на те, що рішенням апеляційного суду позовні вимоги були задоволені частково, у грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з цивільним позовом до УПФУ в Шевченківському районі, Управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про відшкодування майнової шкоди та просила суд стягнути з УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя на її користь майнову шкоду, завдану незаконними діями УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя при здійсненні своїх повноважень, в сумі 31 920 грн, а також судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану незаконними діями УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя при здійсненні повноважень, в сумі 31 920 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що невиплата ОСОБА_1 пенсійного забезпечення у розмірі встановленому законом, щодо якого ОСОБА_1 мала законні очікування, є порушенням її майнових прав, а наслідком такого порушення є завдання майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі з УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2017 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1. ст. 25 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір, який виник між сторонами у цій справі, є публічно-правовим та відноситься до адміністративної юрисдикції з огляду на його предмет та суб`єктний склад.
У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом було порушено норми процесуального права і помилково закрито провадження у справі, визначивши спір про стягнення майнової шкоди як публічно-правовий. Вважає, що вказаний спір виник з цивільних правовідносин, адже вимоги про відшкодування шкоди, завданої діями УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя, повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки такі вимоги заявлені з посиланням на ст. 1173 Цивільного кодексу України.
У липні 2017 року УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя було подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що ОСОБА_1 до суду не надано доказів, які б підтвердили ту обставину, що УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя було завдано майнову шкоду, в розумінні цивільного законодавства. Вважає, що рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року залишила без змін. Зазначила, що спір стосовно відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя при здійсненні своїх повноважень є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки такі висновки не відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України у зазначеній редакції).
За загальним правилом, передбаченим у п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена й у ч. 1 ст. 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Отже, у порядку цивільного судочинства розглядаються усі справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За змістом ст. 107 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Таким чином, у відносинах, що виникають з питань нарахування та виплати пенсійного забезпечення, а також з питань відшкодування шкоди, заподіяної в результаті неправомірних рішень та дій, пов`язаних з невиплатою належного пенсійного забезпечення, представництво держави у цивільних правовідносинах здійснює Пенсійний фонд України, включаючи його територіальні управління.
Частиною першою ст. 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Частина 3 ст. 61 ЦПК України в редакції, що діяла на час вирішення спору, визначала, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Факт протиправності дій УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо обчислення розміру та нарахування пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2012 року по 01 січня 2016 року, якими було завдано майнову шкоду, встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі №336/4616/16-а. В мотивувальній частині постанови вказано, що відповідач протиправно при здійснення позивачу перерахунку пенсії в 2012 році зменшив відсотковий розмір пенсії з 90% до 80%. При цьому рішенням суду зобов`язано УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2016 року в розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати.
Встановлення постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі №336/4616/16-а протиправної поведінки відповідача було підставою пред`явлення позову про відшкодування майнової шкоди за період з 01 липня 2012 року до 01 січня 2016 року (за 42 місяці).
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом у тому випадку, коли вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ч. 2 ст. 21 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
З урахуванням ч. 2 ст. 17 КАС України потрібно прийти до висновку, що адміністративним судам підвідомчі спори фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом влади Автономної Республіки Крим, їхньою посадовою чи службовою особою) про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності та відшкодування спричиненої ними моральної шкоди, за умови, що остання вимога заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , не врахувала, що вимога про відшкодування майнової шкоди заявлена у порядку, визначеному ЦПК України, у грудні 2016 року, а не в одному провадженні з вирішеною у жовтні 2016 року вимогою про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
У той же час, Цивільним кодексом передбачено спеціальні підстави та порядок відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема ст. 1173 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до викладеного вважаю, що спір у справі, що було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже за вищевказаних обставин цей спір підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції, виходячи з предмета і підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин та норм матеріального права, які підлягають застосуванню, у зв`язку із цим висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін є помилковим.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду при ухваленні рішення мала б врахувати дію у ЦПК України принципу диспозитивності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а ч. 3 вказаної статті наділяє правом розпоряджатися правами щодо предмету спору учасника справи, а не суд.
Суддя |О. С. Ткачук|