ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Рогач Л. І.
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 350/67/15-ц
провадження № 12-652цс18
за позовом ОСОБА_2 до Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області (далі - Ясенська сільська рада), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправними дій, визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішень за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року (суддя Калиній Г. В.) та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року (судді Вакарук В. М., Горейко М. Д., Ковалюка Я. Д.).
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
Обставини спору
У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- визнати її право на завершення розпочатої ОСОБА_6 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім'я за адресою: АДРЕСА_1 без погодження акта обстеження та показу меж земельної ділянки (акта визначення та погодження меж земельної ділянки) із користувачами суміжних земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної ОСОБА_6 земельної ділянки з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, встановленим актом виносу земельної ділянки та планом-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року;
- визнати незаконною відмову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як суміжних землекористувачів за адресою: АДРЕСА_1 погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки (акт визначення та погодження меж земельної ділянки) ОСОБА_2 на ділянку площею 0,1452 га за вказаною адресою;
- скасувати рішення двадцятої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року про затвердження акта земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування земельних ділянок між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; рішення двадцять другої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 та пункт 2 рішення двадцять другої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким встановлено, що межа між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням двадцятої сесії сільської ради шостого демократичного скликання від 14 грудня 2014 року;
- зобов'язати Ясенську сільську раду звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самовільного будівництва на АДРЕСА_1.
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково:
- визнано незаконною відмову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як суміжних землекористувачів за адресою: АДРЕСА_1, погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки (акт визначення та погодження меж земельної ділянки) ОСОБА_2 на ділянку площею 0,1452 га за вказаною адресою;
- визнано право ОСОБА_2 на завершення розпочатої ОСОБА_6 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім'я за адресою: АДРЕСА_1 без погодження акта обстеження та показу меж земельної ділянки (акта визначення та погодження меж земельної ділянки) із суміжними землекористувачами, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної ОСОБА_6 земельної ділянки з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, встановленим актом виносу земельної ділянки та план-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року;
- зобов'язано Ясенську сільську раду звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самовільного будівництва на АДРЕСА_1;
- скасовано: рішення двадцятої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року про затвердження акта земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; рішення двадцять другої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 та пункт 2 рішення двадцять другої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким встановлено, що межа між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням двадцятої сесії шостого демократичного скликання від 14 грудня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_2, як спадкоємець ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є власником житлового будинку. При переході права власності на жилий будинок до неї відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) перейшло і право на земельну ділянку, на якій розміщено будинок та право на подальшу приватизацію цієї земельної ділянки у розмірах, в яких вона була визначена попередньому землекористувачу, у якого із користувачем суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 у встановленому законом порядку було чітко визначену межу. Відмова відповідачів погодити межі земельної ділянки порушує вимоги чинного законодавства, які регламентують порядок виготовлення і погодження технічної документації, позбавляють позивачку можливості приватизувати земельну ділянку і отримати документ на право власності на землю. З цих підстав є також незаконними всі оскаржувані рішення Ясенської сільської ради про встановлення інших меж між земельними ділянками позивачки та відповідача ОСОБА_3, про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж в натурі відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням сесії від 14 грудня 2014 року. Позовна вимога про зобов'язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва на АДРЕСА_1 також підлягає задоволенню на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ОСОБА_3 всупереч рішенню виконавчого комітету Ясенської сільської ради народних депутатів від 26 березня 1980 року № 21 не зніс старий житловий будинок на АДРЕСА_1, що призвело до істотного порушення будівельних норм і правил. Оскільки акт земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування земельних ділянок сусідів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складений без врахування того, що ОСОБА_3 після закінчення будівництва нового житлового будинку був зобов'язаний знести старий будинок, прийняті на основі акта земельно-узгоджувальної комісії рішення сільської ради від 14 грудня 2014 року, від 17 травня 2015 року та пункт 2 рішення від 17 травня 2015 року підлягали скасуванню.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року залишено без змін.
У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір фізичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій повинен розглядатися адміністративним судом, а не за правилами цивільного судочинства.
Крім того, ОСОБА_3 зауважив, що вимоги про: визнання незаконної відмови відповідачів як користувачів суміжних земельних ділянок погодити акт визначення та погодження меж земельної ділянки позивача; зобов'язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом про знесення самочинного будівництва на АДРЕСА_3; визнання права ОСОБА_2 на завершення розпочатої ОСОБА_6 процедури приватизації земельної ділянки на її ім'я без погодження акта обстеження та визначення меж земельної ділянки із користувачами суміжних земельних ділянок та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку з розмежуванням, встановленим актом виносу земельної ділянки в натурі та план-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року, відповідно до частини другої статті 16 ЦК України не є способами захисту порушеного права.
Висновок Великої Палати Верховного Суду
Постановою від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 частково задовольнила, скасувалаухвалені у справі судові рішення та ухвалила нове рішення, яким:
- відмовила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва, оскільки ця вимога не відповідає такому принципу цивільного судочинства, як диспозитивність, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами спору на власний розсуд;
- в іншій частині позовних вимог справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВеликаПалата Верховного Суду вказала, що вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки звернення ОСОБА_2 пов'язане із захистом права користування земельною ділянкою, яке перейшло до неї з переходом права власності на житловий будинок у порядку спадкування та на отримання у власність земельної ділянки певного розміру з визначеними межами. Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для віднесення цієї справи до справ адміністративної юрисдикції.
Разом з тим, при новому розгляді справи суд першої інстанції має уточнити позовні вимоги, дослідити докази та оцінити їх щодо належності, допустимості та достовірності, ухвалити рішення з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом в аналогічних справах.
Зміст окремої думки
Щодо розгляду справи по суті
Не погоджуючись із позицією ВеликоїПалати Верховного Суду в частині висновків щодо направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року, ухваленої за наслідком перегляду рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року у справі № 350/67/15-ц.
Частина перша статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства визначає справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Крім обов'язкових підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, визначених частиною першою статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд за приписами частини третьої цієї статті є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або
2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Велика Палата Верховного Суду направляючи справу у відповідній частині на новий розгляд,як підставу зазначила, що суди попередніх інстанцій не встановили, які саме права просить захистити позивачка, не визначили всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження. Суди не перевірили чи існує рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_6 безоплатно у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Не уточнили, чи зверталася ОСОБА_2 як спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні. Саме при вирішенні вказаних вимог суди і мали встановити як дотримання порядку щодо відновлення меж земельної ділянки, однією із складових якого є узгодження меж з власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок і оцінити дотримання цих вимог з урахуванням наведеної правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, так і дослідити рішення узгоджувальної комісії з визначенням межі земельної ділянки, та його відповідність акту про винос земельної ділянки у натурі від 27 грудня 1993 року чи іншого документа, в залежності від уточнених позовних вимог ОСОБА_2
Вважаю, що ті підстави, з яких справа направлена на новий розгляд, не вказують на обставини, визначені частиною третьою статті 411 ЦПК України, адже у них не зазначено, який саме доказ (докази), наявні у матеріалах справи, не дослідили суди, чи які клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, необґрунтовано відхилили, чи які обставини встановлені судами на підставі неналежних доказів.
Крім того, в даному випадку направлення справи на новий розгляд протирічить як завданням, так і основним засадам цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб на засадах верховенства права, розумності строків розгляду справи судом.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального прававідповідно до повноважень визначених ЦПК України. Суд касаційної інстанції не в праві досліджувати докази та вирішувати питання про їх достовірність.
Таким чином, суд касаційної інстанції при перегляді цієї справи мав надати оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального правата перевірити законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Разом з тим порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186, 186-1 ЗК України.
Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.
За змістом статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п'ята статті 158 ЗК України).
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_2 визнати незаконною відмову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як суміжних землекористувачів за адресою: АДРЕСА_1, погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки (акт визначення та погодження меж земельної ділянки) ОСОБА_2 на ділянку площею 0,1452 га за вказаною адресою, визнати її право на завершення розпочатої ОСОБА_6 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім'я за адресою: АДРЕСА_1 без погодження акта обстеження та показу меж земельної ділянки (акта визначення та погодження меж земельної ділянки) із користувачами суміжних земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної ОСОБА_6 земельної ділянки з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, встановленим актом виносу земельної ділянки та планом-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року, є фактично обґрунтуванням підстав звернення позивача до суду.
Відповідно у самому тексті постанови від 20 березня 2019 року у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.
З огляду на викладене, відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вказаних позовних вимог, адже Велика Палата Верховного Суду мала самостійно висловити свій висновок як щодо змісту права, на захист якого звернувся позивач, доведеності чи недоведеності наявного порушення, так і щодо способів захисту права, обраних позивачем.
Суддя Рогач Л. І.