ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Бакуліної С. В., Уркевича В. Ю.
14 березня 2019 року
м. Київ
у справі № 921/158/18 (провадження № 12-28гс19) за позовом Фізичної особи - підприємця Мисліцької Галини Іллівни (далі - ФОП Мисліцька Г. І.) до Теребовлянської міської ради Тернопільської області (далі - Міськрада) про визнання дій незаконними, договору оренди укладеним за касаційною скаргою ФОП Мисліцької Г. І. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року.
08 травня 2018 року ФОП Мисліцька Г. І. звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Міськради про:
- визнання незаконними (протиправними) дій по незатвердженню проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки в оренду терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі кладової в межах населеного пункту АДРЕСА_2;
- визнання укладеним в редакції позивача договору оренди від 16 березня 2018 року земельної ділянки площею 0,0051 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі кладової.
Позов мотивовано тим, що ФОП Мисліцька Г. І. є власником нежитлової будівлі (кладової) по АДРЕСА_1. Рішенням Теребовлянської міської ради № 1550 від 25 вересня 2013 року їй надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі площею 0,0034 га, тобто лише під будівлею без врахування площі, необхідної для її обслуговування. Однак в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року у справі № 921/43/15-г/6, яка набрала законної сили та має преюдиційне значення, суд дійшов висновку, що площа земельної ділянки для відведення в оренду ФОП Мисліцькій Г. І. повинна складати 0,0051 га. Тому позивач замовив виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,0051 га в оренду терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі. Відповідність зазначеного проекту землеустрою вимогам чинного законодавства встановлена висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки експерта державної експертизи. Однак Міськрада проект землеустрою не затвердила, договір оренди з позивачем не уклала.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 30 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрив провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконними (протиправними) дій Міськради по незатвердженню проекту землеустрою; в задоволенні позову в частині визнання укладеним в редакції позивача договору оренди відмовив.
Суди першої та апеляційної інстанцій послались на те, що дії місцевих рад та інших уповноважених на це органів щодо затвердження проекту землеустрою вчиняються ними на виконання своїх управлінських функцій і відповідні спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Натомість пред'явлення вимоги про визнання договору оренди укладеним є передчасним з огляду на відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування.
24 січня 2019 року ФОП Мисліцька Г. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір про визнання незаконними (протиправними) дій Міськради по незатвердженню проекту землеустрою підлягає вирішенню в адміністративних судах.
Так, скаржник зазначає, що позовні вимоги спрямовані на захист майнового права на конкретну земельну ділянку, що вже перебуває у правомірному користуванні з огляду на розташування на ній об'єкта приватної власності (нежитлової будівлі) позивача. Метою пред'явлення позову є одержання в оренду земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будівлі, а тому захист порушеного права, з огляду на суб'єктний склад сторін, має здійснюватися в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 08 лютого 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 березня 2019 року справу № 921/158/18 за касаційною скаргою ФОП Мисліцької Г. І. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 рокуприйняла та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 03 квітня 2019 року.
Однак з ухвалою Великої Палати Верховного Суду про призначення цієї справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи погодитися не можемо з огляду на таке.
Відповідно до частин третьої - шостої статті 301 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження. Перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п'ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Так, по-перше, за загальним правилом, закріпленим частиною третьою статті 301 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
По-друге, призначаючи цю справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що до справ з вимогами немайнового характеру може застосовуватися частина четверта статті 301 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає можливість розгляду касаційної скарги без повідомлення учасників у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак за змістом частини четвертої статті 301 цього Кодексу без повідомлення учасників справи здійснюється перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто законодавець чітко передбачив можливість перегляду рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи саме у справах, предметом позову в яких є вимоги майнового характеру, а саме вимоги, які підлягають вартісній оцінці та «ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
Ототожнення позовних вимог майнового характеру з вимогами немайнового характеру, тобто такими, що не підлягають вартісній оцінці, у тому числі й у контексті статті 301 Господарського процесуального кодексу України, на наше переконання, є помилковим.
По-третє, в ухвалі від 04 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «при вирішенні питання щодо призначення справи до розгляду в судовому засіданні Велика Палата Верховного Суду враховує категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників, суспільний інтерес до її розгляду, а також загальну кількість та графік призначення справ, що перебувають на розгляді».
Проте, за змістом частини третьої статті 247 Господарського процесуального кодексу України категорія та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи, а також суспільний інтерес до розгляду справи враховуються судом при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження.
Порядок розгляду касаційної скарги встановлено статтею 301 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
При цьому варто звернути увагу, що можливість урахування Великою Палатою Верховного Суду «загальної кількості та графіку призначення справ, що перебувають на розгляді» (як про це зазначено в ухвалі від 04 березня 2019 року) при вирішенні питання про призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи Господарським процесуальним кодексом України не передбачена.
По-четверте, положеннями частини п'ятої статті 301 Господарського процесуального кодексу України законодавець уточнює випадки, коли справа може розглядатися судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, а зокрема: «перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи».
З огляду на викладене та оскільки предметом позову в цій справі є зокрема, вимоги про визнання дій незаконними, договору оренди укладеним, тобто вимоги немайнового характеру, а також ураховуючи, що предметом перегляду в суді касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні частини позовних вимог (про визнання договору оренди укладеним) та закриття провадження у справі в іншій частині, - розгляд такої справи в суді касаційної інстанції повинен здійснюватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи відповідно до частини третьої статті 301 Господарського процесуального кодексу України.
Окремо слід зауважити, що висновок Консультативної ради європейських суддів № 6 від 24 листопада 2004 року, на який міститься посилання в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2019 року, має рекомендаційний характер і не є обов'язковим, зокрема, й для Верховного Суду. Адже сама по собі Консультативна рада європейських суддів є консультативним органом при Комітеті Міністрів Ради Європи.
Таким чином, оскільки Велика Палата Верховного Суду є визначеним судом касаційної інстанції для розгляду таких справ, вважаємо, що розгляд цієї справи має відбутися в порядку, визначеному законом, зокрема статтею 301 Господарського процесуального кодексу України, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Судді: С. В. Бакуліна
В. Ю.Уркевич