ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Лященко Н. П., Ситнік О. М.
на постанову від 7 лютого 2019 року (провадження № 11-922сап18) у справі за скаргою ОСОБА_5 на рішення Вищої ради правосуддя від 5 червня 2018 року № 1738/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18.
У липні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду зі скаргою, у якій, зхокрема, просила скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 5 червня 2018 року № 1739/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року № 526/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення);
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року відкрила провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_5 на Спірне рішення ВРП у порядку частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Обгрунтовоючи скаргу, ОСОБА_5 зазначила, що Спірне рішення ВРП, є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданим відповідачу повноваженням; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття ним рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржниці, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, упереджено та без дотримання принципу пропорційності.
ВеликаПалата Верховного Суду постановою від 7 лютого 2019 року скаргу ОСОБА_5 залишила без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні скарги на Спріне рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
У справі встановлено, що 30 травня 2017 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_8 щодо наявності дисциплінарного проступку в діях суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема і ОСОБА_5 Скаргу мотивовано тим, що судді порушили принцип справедливості призначення покарання під час розгляду касаційної скарги на процесуальні рішення попередніх інстанцій в кримінальному провадженні № 12013060380002285 щодо ОСОБА_9 та незаконно звільнили її від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України
(далі - КК). На думку ОСОБА_8, судді не зазначили у своєму рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушили засади рівності всіх учасників судового процесу та умисно або у зв'язку з очевидною недбалістю допустили порушення прав людини і основоположних свобод, що є підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: ОСОБА_5 (головуюча), ОСОБА_10, ОСОБА_11 постановлено ухвалу від 25 квітня 2017 року, якою змінено вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року й звільнено ОСОБА_9 на підставі статті 75 КК від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням і встановленням іспитового строку три роки з покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було прийнято з окремою думкою судді ОСОБА_11, у якій зазначено, що судом першої інстанції (з яким погодився суд апеляційної інстанції) під час вирішення питання про призначення покарання засудженій ОСОБА_9 враховано молодий вік засудженої, позитивні характеристики, те, що вона вперше притягається до кримінальної відповідальності, добровільно відшкодувала шкоду потерпілим, а також думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, та відсутність обставин, що обтяжують покарання. До засудженої застосовано положення статті 69 КК і призначено покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією частиною третьої статті 286 КК. Аналогічні обставини наведено в ухвалі суду касаційної інстанції від 25 квітня 2017 року при застосуванні статті 75 КК. Отже, колегія суддів касаційної інстанції повторно не могла посилатися у своєму рішенні на ті самі обставини, що пом'якшують покарання, які вже були враховані при застосуванні до засудженої вимог статті 69 КК.
На підставі статті 46 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 31 липня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_5, а рішенням від 19 лютого 2018 року притягнула суддю ОСОБА_5. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП вказав на невиконання суддею ОСОБА_5. вимог статті 442 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при ухваленні під її головуванням судового рішення у провадженні, де вона була доповідачем. Дотримання зазначених положень є гарантією для стороннього спостерігача про розгляд справи судом безсторонньо та об'єктивно. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року не зазначено, які статті закону порушено судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_9 міри покарання без застосування статті 75 КК та в чому саме полягають такі порушення. Незазначення мотивів, з яких суддя дійшла висновку про необхідність зміни вироку та ухвали апеляційного суду, суттєво впливає на можливість сприйняття суспільством такого рішення та розуміння підстав його прийняття. За позицією Другої Дисциплінарної палати ВРП істотні порушення суддею ОСОБА_5. норм процесуального права є очевидними та грубими, свідчать про недотримання права на справедливий судовий розгляд безстороннім судом.
ОСОБА_5 з таким рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП не погодилася та оскаржила його до ВРП.
5 червня 2018 року ВРП розглянула скаргу ОСОБА_5 і, керуючись пунктом 4 частини 10 статті 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 19 лютого 2018 року.
ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про наявність у діях ОСОБА_5 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким умисне порушення суддею, що брав участь в ухваленні судового рішення, прав людини і основоположних свобод є підставою дисциплінарної відповідальності.
ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП не втручалася в суть постановленої Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 25 квітня 2017 року, а лише констатувала факт грубого порушення скаржницею норм процесуального права і порушення прав інших осіб, які були учасниками справи.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що характер дій судді ОСОБА_5 під час розгляду касаційної скарги захисника Гошка В. І. в інтересах ОСОБА_9 і постановлення ухвали від 25 квітня 2017 року, якою змінено вирок суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду та на підставі статті 75 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановленням іспитового строку три роки з покладенням обов'язків, передбачених статтею 76 КК, свідчить про грубу недбалість судді під час здійснення правосуддя, а тому відповідач правильно та в межах повноважень установив у її діях ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення умисного або внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
ВеликаПалата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП про те, що суддею ОСОБА_5. допущено проступок, який є істотним, а його наслідки у виді порушення права особи на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом підірвали суспільну довіру до суду та спричинили суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні.
Тому, на думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на характер правопорушень, допущених скаржницею, а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата правильно застосували до ОСОБА_5 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду констатувала, що ВРП, приймаючи Спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, а Спірне рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_5 дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення її з посади, а тому правових підстав для задоволення цієї скарги ОСОБА_5 немає.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.
Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев'ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_5, а тому відповідач зробив непереконливий висновок про наявність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення.
Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов'язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_5 до відповідальності вказано порушення суддею вимог законодавства під час розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_9, тобто грубе порушення норм процесуального права під час постановлення ухвали від 25 квітня 2017 року, а саме: суддею не наведено належних мотивів для втручання в судові рішення, в ухвалі не викладено всіх обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та не вказано, які статті закону порушено цими судами при незастосуванні судом першої інстанції статті 75 КК одночасно зі статтею 69 КК, а також апеляційним судом при незадоволенні скарги засудженої щодо суворості призначеного покарання.
Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Рекомендації КМРЄ) державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.
Подібна позиція висловлена Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
Крім того, необхідно зазначити, що у Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі № 1-4/2011 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» Конституційний Суд України наголосив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної чи касаційної інстанції. Така оцінка до винесення суддею остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.
У цій справі ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_9 є чинною.
Необхідно також зазначити, що одночасно із зверненням ОСОБА_8 до ВРП зі скаргою на суддів, потерпілі ОСОБА_14 та ОСОБА_8 зверталися до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_9 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК щодо неоднакового застосування при призначенні покарання положень статті 69 КК та статті 75 КК при звільненні її від відбування покарання з випробуванням, чим, на їхню думку, допущено неоднаковість у застосуванні цих норм.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула заяву потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_14 постановила ухвалу про відмову у допуску кримінальної справи щодо ОСОБА_9 до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2017 року.
Водночас Верховний Суд України у своєму рішенні зазначив, що раніше висловлював правову позицію стосовно підстав та умов, за яких можливий перегляд судового рішення касаційного суду в частині застосування (незастосування) статті 75 КК (справа № 5-48к13), та навів її зміст.
Так, для визначення, чи входить застосування статей 69, 75 КК до вищевказаних застережень, треба враховувати, що прийняття судом рішення про призначення покарання включає такі складові, як: а) дотримання судом нормативно визначених в законі формальних вимог, які стосуються неконкретизованого кола осіб;
б) дотримання судом визначених законодавством вимог, які стосуються конкретної винної особи і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями, тобто правозастосовною інтелектуально-вольовою діяльністю суду з передбаченого кримінальним законом правом вибору одного з можливих варіантів рішення у кримінальній справі).
У першому випадку - це порушення судом нормативно визначених в законі формальних вимог застосування статті 75 КК, зокрема, таких умов звільнення від відбування покарання з випробуванням, як призначення судом за вчинений злочин основного покарання того виду, який вказаний в частині першій статті 75 КК, обмеження строку позбавлення волі п'ятьма роками, непризначення додаткового покарання у виді конфіскації майна тощо, та статті 69 КК - наявність обставин, що пом'якшують покарання, неможливість призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК, та наявність граничного розміру призначення основного покарання у виді штрафу.
Зазначений випадок, у разі порівняння оспореного рішення з рішенням, в якому дотримані зазначені вимоги кримінального закону, є підставою для перегляду Верховним Судом України Спірного рішення, оскільки чітко встановлюється неоднаковість правозастосування однієї і тієї ж норми кримінального закону поза межами призначення покарання залежно від даних про особу засудженого, і усунення зазначеного порушення відповідає цілям діяльності Верховного Суду України.
У другому випадку - прийняття судом рішення про призначення конкретній винній особі покарання або призначення їй більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, звільнення від нього та від його відбування прямо стосується застереження, визначеного законом, та не може бути предметом перегляду.
У цьому випадку суд наділений правом вибору, оскільки ця функція потребує судового розсуду, підставами для якого, при призначенні покарання, зокрема, виступають уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі» та оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування.
Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, що прямо стосується застереження, викладеного в пункті 1 частини першої статті 445 КПК.
Оскільки зі змісту заяви вбачалося, що потерпілі фактично порушували питання про недотримання судом визначених законодавством вимог, що стосуються конкретної винної особи і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), що не є підставою для перегляду судового рішення Верховним Судом України, тому потірпілим було відмовлено в допуску справи до провадження суду.
Крім того, на нашу думку, поза увагою більшості суддів Великої Палати Верховного Суду залишилися наявні у матеріалах дисциплінарної справи щодо ОСОБА_5 наукові висновки щодо тлумачення норм кримінального законодавства в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, у науково-практичному експертному висновку Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України зазначено, що одні й ті самі обставини (особа винного та обставини, що пом'якшують покарання) можуть бути підставою для зазстосування як призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі в порядку статті 69 КК, так і звільнення від покарання з випробуванням у порядку статті 75 КК.
Суд касаційної інстанції вправі застосувати в ухвалі статтю 75 КК, звільнивши засуджену особу від відбування покарання з випробуванням при наявності встановлених обставин судами першої та апеляційної інстанцій, які призначали засудженій особі покарання із застосуванням положень статті 69 КК.
Аналогічні висновки щодо зазначених норм права, застосованих касаційним судом в ухвалі від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_9, викладені також у науковому висновку кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Таким чином, оскаржувані рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП та ВРП не містять достатньо мотивованого висновку щодо допущення умисного або внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, за яке до ОСОБА_5 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
За таких обставин, на нашу думку, за відсутності мотивів щодо наявності такого елементу дисциплінарного порушення, як підрив довіри до суду, рішення, за яким ОСОБА_5 притягнуто до відповідальності, - слід скасувати.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
ВеликаПалата Верховного Суду, погоджуючись із застосуванням ВРП до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, не врахувала, що Спірним рішенням не дотримано принципу пропорційності.
Так, згідно з частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», також встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
На нашу думку, при визначенні дисциплінарної відповідальності, враховуючи принцип пропорційності, при застосуванні стягнення Великій Палаті Верховного Суду необхідно було б звернути увагу, що член Другої Дисциплінарної Палати ОСОБА_18, який проводив перевірку відомостей, викладених у скарзі ОСОБА_8 щодо притягнення суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, закрема ОСОБА_5, за результатами проведеної перевірки пропонував ухвалити рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи у зв'язку з тим, що суть скарги зводилася лише до незгоди із судовим рішенням.
Крім того, член ВРП ОСОБА_19 за результатами перевірки відомостей, викладених у скарзі судді ОСОБА_5 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 19 лютого 2018 року, вважала, що наявні всі підстави для часткового скасування цього рішення та ухвалення нового рішення - про притягнення судді ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення з урахуванням характеру дисциплінарного проступку, його наслідків, даних, що характеризують особу судді, ступеня її вини, а саме дисциплінарне стягнення у виді суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
За викладених обставин суддям Великої Палати Верховного Суду варто було б ретельніше дослідити питання щодо застосування до судді ОСОБА_5 дисциплінарної відповідальності з урахуванням принципу пропорційності.
Таким чином, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності у судді дисциплінарних стягнень.
З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРП є недостатньо вмотивованим у частині кваліфікації дій судді як істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев'ятої статті 109 Закону № 1402-VIII (грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду) та прийняте за відсутності достатніх і належних доказів, що є підставою для скасування рішення ВРП від 5 червня 2018 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ.
Відтак скарга ОСОБА_5 підлягала задоволенню, а рішення ВРП від 5 червня 2018 року № 1738/0/15-18 - скасуванню.
Судді Великої Палати
Верховного Суду: О. Б.Прокопенко
В. В.Британчук
Н. П.Лященко
О. М.Ситнік