ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Н. О. Антонюк, Д. А. Гудими, О. Р. Кібенко, В. Ю. Уркевича
Справа № 199/9550/15-ц
Провадження № 14-521 цс 18
І. Короткий виклад історії справи
1. 18 квітня 2017 року Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» (далі - ГО «ДНПГО»), яка не має статусу юридичної особи, подала в інтересах члена своєї організації - ОСОБА_6 (далі - стягувач) скаргу (далі - скаргу), в якій просила :
1.1. Визнати неправомірною бездіяльність посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби (далі - ДКС України), у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі № 199/9550/15-ц, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 16 січня 2017 року (зареєстровані за вх. № 12-161 та № 12-160) (далі - виконавчі листи) щодо їх невиконання у встановлений законом строк;
1.2. Зобов'язати ДКС України усунути порушення прав стягувача шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у п'ятиденний строк через відділення № 82 Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» за місцем проживання стягувача: АДРЕСА_1.
2. Скаргу мотивувала так :
2.1. 28 грудня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення у цивільній справі № 199/9550/15-ц, яким частково задовольнив позов ГО «ДНПГО» в інтересах стягувача та стягнув з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання на користь стягувача 5 000 грн як відшкодування моральної шкоди та судові витрати у розмірі 82,86 грн;
2.2. 16 січня 2017 року на виконання цього рішення суду на підставі заяви стягувача Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська видав два виконавчі листи;
2.3. 18 січня 2017 року стягувач подав виконавчі листи до Головного управління ДКС України в Дніпропетровській області для виконання, проте станом на 19 квітня 2017 року вони не виконані.
3. 10 серпня 2017 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровськапостановив ухвалу, якою скаргу задовольнив.
4. 6 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
5. Мотивували тим, що ДКС України не виконала рішення суду у цивільній справі № 199/9550/15-ц, порушивши вимоги Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
6. У грудні 2017 року Головне управління ДКС України у Дніпропетровській області подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
7. Мотивувало скаргу так :
7.1. Неможливість негайного перерахування коштів стягувачеві зумовлена виключно встановленим законодавством принципом черговості виконання судових рішень і розміром бюджетних асигнувань. Міністерство фінансів України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади забезпечує формування та реалізує державну фінансову і бюджетну політику, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, а тому питання виконання судових рішень залежить від суми коштів, визначеної у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний період;
7.2. Скарга має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
8. 13 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу задовольнила частково: скасувала оскаржені рішення, провадження у справі закрила (далі - постанова).
9. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову так :
9.1. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів ДКС України у процесі виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, стаття 383 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не передбачає;
9.2. Оскільки іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДКС України як органу, що виконує судові рішення, не передбачено, такі рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються у позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства;
9.3. Відкриваючи провадження у справі, суд відповідно до статті 185 ЦПК України з урахуванням приписів статей 175, 177 цього кодексу має перевірити як склад сторін згідно з вимогами статті 48 ЦПК України, так і повноваження їх представників відповідно до параграфу 2 глави 4 розділу І ЦПК України. У разі, якщо представником у справі є громадська організація, необхідно враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 31 жовтня 2007 року у справі № 6-5529св07 та від 19 грудня 2007 року у справі № 6-19607св07 щодо наявності у громадської організації статусу юридичної особи.
ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
10. З висновками колег про закриття провадження у справі погодитися не можемо.
11. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
12. Суд касаційної інстанції зобов'язаний застосовувати вказаний припис у випадку виявлення порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, незалежно від доводів касаційної скарги.
13. Велика Палата Верховного Суду правильно скасувала оскаржені судові рішення, однак підставою для такого скасування не могло бути порушення правил юрисдикції у цій справі, оскільки суди взагалі не могли приймати до розгляду скаргу ГО «ДНПГО». У тому разі, якщо суди не могли розглядати скаргу, Велика Палата Верховного Суду не могла вирішувати питання щодо юрисдикції суду для розгляду викладених у цій скарзі вимог.
14. У постанові некоректно подана інформація про те, чию саме скаргу розглядала Велика Палата Верховного Суду. Так, у постанові вказано, що це скарга стягувача, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО». Проте стягувач скаргу не подавав. Її нібито в інтересах стягувача подала ГО «ДНПГО», яка не має статусу юридичної особи. Від імені ГО «ДНПГО» скаргу підписала ОСОБА_8 як «представник» цієї організації.
15. На підтвердження правового статусу та повноважень щодо представництва інтересів стягувача ГО «ДНПГО» надала суду копії таких документів :
15.1. Витягу з протоколу № 1 від 15 вересня 2014 року установчих зборів засновників цієї громадської організації, згідно з яким ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вирішили створити ГО «ДНПГО» без статусу юридичної особи для здійснення представництва та захисту прав і законних соціальних, економічних, творчих, культурних, екологічних, трудових та інших інтересів, які не суперечать законодавству України, цієї громадської організації та її членів у судах усіх рівнів і ланок, перед фізичними та юридичними особами, фізичними особами-підприємцями і суб'єктами владних повноважень;
15.2. Наказу Дніпропетровського міського управління юстиції № 381 від 15 жовтня 2014 року про прийняття повідомлення про утворення ГО «ДНПГО» відповідно до статті 16 Закону України «Про громадські об'єднання»;
15.3. Витягу з протоколу № 1 від 1 грудня 2014 року засідання Ради керівництва громадської організації стосовно вирішення питання про прийняття до лав членів ГО «ДНПГО» стягувача.
16. Кожен має право на свободу об'єднання з іншими особами (пункт 1 статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
17. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
18. Громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання»).
19. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 вказаного Закону).
20. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу (частина п'ята статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання»).
21. Відповідно до пунктів 3 і 7 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року (далі - Рекомендація) неурядові організації можуть бути як неформальними об'єднаннями або організаціями, так і об'єднаннями або організаціями, що мають статус юридичної особи. Неурядові організації зі статусом юридичної особи повинні мати ту ж правоздатність, якою, як правило, користуються інші юридичні особи, і на них повинні поширюватися ті ж зобов'язання та санкції, що накладаються адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством і які, зазвичай, застосовуються до таких юридичних осіб.
22. З огляду на вказане правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначені національним законодавством особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.
23. Неурядові організації повинні мати можливість вільно здійснювати свої цілі за умови, що і цілі, і засоби їх досягнення, відповідають вимогам демократичного суспільства (пункт 11 Рекомендації).
24. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України). Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
25. Права громадської організації на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон «Про громадські об'єднання» не деталізує. Відтак, такі права реалізуються відповідно до приписів інших законів.
26. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до останнього, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 вказаного Закону).
27. За загальним правилом примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених зазначеним Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
28. Однак виконання судових рішень може здійснюватися органами та установами, які не є органами примусового виконання (стаття 6 цього ж Закону).
29. Так, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).
30. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
31. Учасниками виконавчого провадження є, зокрема, сторони та представники сторін (частина перша статті 14 Закону України «Про виконавче провадження»).
32. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша і друга статті 15 вказаного Закону).
33. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).
34. Сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто (частина перша статті 16 Закону України «Про виконавче провадження»).
35. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).
36. ГО «ДНПГО» у цій справі нібито діє в інтересах стягувача. Стосовно самопредставництва, то ГО «ДНПГО» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (стаття 56 ЦПК України). Щодо можливості сторони брати участь у судовому процесі через представника, то виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частини четверта та п'ята статті 1312 Конституції України).
37. Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього кодексу.
38. Отже, з метою забезпечення інтересів правосуддя та виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах - фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність. Ці вимоги законодавства щодо представництва у цивільному процесі є чіткими та передбачуваними для стягувача і ГО «ДНПГО».
39. У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність під час виконання судового рішення для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов'язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).
40. Позовна заява повертається, якщо її подала особа, яка не має процесуальної дієздатності, вона не підписана, її підписала особа, яка не має права її підписувати, або особа, посадове становище якої не вказано (пункт 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі.
41. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.
42. Суди у цій справі не виконали зазначені вимоги процесуального закону щодо ГО «ДНПГО», яка не може бути представником стягувача у суді, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень (близьких за змістом висновків щодо ГО «ДНПГО» дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 27 жовтня 2015 року у справі № К/800/9342/15, від 30 березня 2017 року у справі № К/800/3976/15, від 31 березня 2017 року у справі № К/800/9869/17, від 12 травня 2017 року у справі № К/800/15749/17, від 31 травня 2017 року у справі № К/800/17993/17, від 15 серпня 2017 року у справі № К/800/27723/17 та у справі № К/800/27919/17, від 7 вересня 2017 року у справі № К/800/29382/17, від 7 вересня 2017 року у справі № К/800/29105/17, від 23 жовтня 2017 року у справі № К/800/34089/17).
43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
44. Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу.
45. Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
46. Вказівка у постанові на те, що суд, відкриваючи провадженняу справі, має перевіряти як склад сторін спору згідно з вимогами статті 48 ЦПК України, так і повноваження представників відповідно до параграфу 2 глави 4 розділу І ЦПК України, є правильною. Проте виконання цього обов'язку не виключає можливості суду, зокрема і під час касаційного провадження, на підставі пунктів 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України залишити позов без розгляду, якщо на етапі відкриття провадження у справі були наявні обставини, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
47. З огляду на викладене вважаємо, що з урахуванням наведених приписів і встановлених порушень норм процесуального права Велика Палата Верховного Суду мала скасувати оскаржені судові рішення та залишити скаргу ГО «ДНПГО» без розгляду.
48. Окрім того, 2 травня 2018 року ГО «ДНПГО» подала відзив на касаційну скаргу. Інформація про цей відзив, як і про висловлені у ньому заперечення щодо змісту та вимог касаційної скарги, у постанові не наведена.
49. У відзиві, який підписала нібито як представник ГО «ДНПГО» ОСОБА_8, використовується нецензурна лексика, лайливо, образливо характеризується голова ДКС України.
50. Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
51. Відповідні слова ОСОБА_8 з відзиву ГО «ДНПГО» не можна відтворити і в цій окремій думці. Переконані, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.
52. Хоча ГО «ДНПГО» не може бути представником стягувача у цивільному процесі, а отже, і не мала права подавати відзив на касаційну скаргу, однак, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду, не дослідивши дотримання вимог ЦПК України щодо представництва, вирішувала питання юрисдикції суду, вона не могла не звернути увагу на неодноразове використання «представником» ГО «ДНПГО» ОСОБА_8 у підписаному нею відзиві на касаційну скаргу нецензурної лексики, образливих і лайливих слів.
53. З огляду на вказане вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду також мала відреагувати на очевидні зловживання процесуальними правами та застосувати відповідні заходи (статті 44, 144 ЦПК України).
Судді Великої Палати Верховного Суду| Н. О. Антонюк|
|Д. А. Гудима |
|О. Р. Кібенко|
|В. Ю. Уркевич|