12 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 367/2259/15
Провадження № 14-333 цс 18
ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, ухваленої за наслідком перегляду цивільної справи № 367/2259/15 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ ЛТД» (далі - ТОВ «БГМ ЛТД»), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування її з незаконного володіння,за касаційною скаргою ТОВ «БГМ ЛТД» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року.
У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними рішення Ірпінської міської ради Київської області від 25 червня 2010 року № 4772-90-V в частині передачі земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_3, державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), виданий ОСОБА_3 (з відміткою про відчуження земельної ділянки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ «БГМ ЛТД»); витребувати з незаконного володіння ТОВ «БГМ ЛТД» на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2; визнати за державою в особі Київської обласної державної адміністрації право власності на цю земельну ділянку.
Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка знаходиться за межами м. Ірпеня, а тому, приймаючи спірне рішення, Ірпінська міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою. З огляду на вказане прокурор зазначав про незаконність подальшого перепродажу спірної ділянки та необхідність її витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Під час розгляду справи судами встановлено, що на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25 червня 2010 року № 4772-90-V ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 4853, земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 в м. Ірпінь придбала ОСОБА_4 Пізніше, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 лютого 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 747, земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 в м. Ірпінь придбав ОСОБА_5 Надалі, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 5956, земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 у м. Ірпінь придбало ТОВ «БГМ ЛТД».
Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 28 вересня 2015 року позов першого заступника прокурора Київської області задовольнив. Визнав недійсним рішення Ірпінської міської ради Київської області від 25 червня 2010 року № 4772-90-V в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Ірпінь, Київська область. Визнав недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, з цільовим призначенням земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Ірпінь, Київська область, виданий ОСОБА_3, з відмітками про відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ «БГМ ЛТД», та реєстрацію у відділі Держкомзему у місті Ірпінь Київської області.
Витребував з незаконного володіння у ТОВ «БГМ ЛТД» на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, з цільовим призначенням земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Ірпінь, Київська область, вартістю 120 340 грн. Визнав за державою в особі Київської обласної державної адміністрації право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, з цільовим призначенням земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Ірпінь, Київська область.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 22 грудня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 січня 2016 року про виправлення описки, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 вересня 2015 року скасував у частині задоволення вимог про визнання права власності на земельну ділянку за державою і ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ВеликаПалата Верховного Суду постановою від 12 грудня 2018 року скасувала рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року, і направила справу № 367/2259/15 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року.
Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, одним з яких є визнання права.
За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Відповідно до приписів статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Належним відповідачем у спорі про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України є титульний власник спірного майна, що володіє ним на момент звернення позивача до суду з таким позовом, тоді як особи, які набували та втрачали відповідне право у ланцюгу перепродажів, не є відповідачами у такому спорі, позаяк на час пред'явлення вимоги про витребування майна з володіння не є ані власниками, ані володільцями, ані користувачами спірного майна.
З огляду на викладене вище та суб'єктний склад учасників спору в частині вимог про витребування земельної ділянки на користь Київської обласної державної адміністрації від юридичної особи та визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на цю земельну ділянку, яке не визнає особа, яка є добросовісним набувачем земельної ділянки, користується та володіє нею (ТОВ «БГМ ЛТД»), вважаю, що такі вимоги підлягали розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно з частиною другою статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до статті 16 ЦПК України (у згаданій редакції) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Вважаю, що встановлення обставин, які входять до предмета доказування у спорі про визнання права державної власності, якій виник між державою, в особі органу державної влади, та юридичною особою, а також про витребування майна на користь держави, в особі цього органу, від юридичної особи, можуть бути встановлені господарським судом самостійно, і такі вимоги не є однорідними та нерозривно пов'язаними з вимогами про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку. Отже, у цій справі суд цивільної юрисдикції мав відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог про витребування земельної ділянки на користь Київської обласної державної адміністрації від ТОВ «БГМ ЛТД» та визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на цю земельну ділянку, яке оспорюється органом місцевого самоврядування, який є юридичною особою, а також титульним власником і одночасно її володільцем - юридичною особою ТОВ «БГМ ЛТД», оскільки їх розгляд має проводиться за правилами господарського судочинства.
Пред'явлення віндикаційного позову у спорі про витребування земельної ділянки на користь державного органу від юридичної особи, а також позову державного органу до юридичних осіб про визнання права власності в цивільній юрисдикції способом об'єднання цих вимоги з вимогами про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, яким підтверджувалось право фізичних осіб, яким було надано цю земельну ділянки за оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, і які в подальшому втратили відповідне право у спосіб його відчуження та не мали жодного титулу щодо спірного майна на момент подання позову в порядку статей 388, 392 ЦК України, не відповідає положенням процесуального законодавства, адже допускає можливість альтернативної юрисдикції згаданої категорії спорів в залежності від пред'явлення позивачем віндикаційного позову та позову про визнання права власності окремо в суді господарської юрисдикції або способом вищенаведеного об'єднання вимог у суді цивільної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у судах попередніх інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (чинної редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладені вище висновки та норми процесуального законодавства ВеликаПалата Верховного Суду, на мою думку, мала закрити провадження у справі в частині вимог про витребування земельної ділянки на користь Київської обласної державної адміністрації від юридичної особи та визнання за державою в особі Київської обласної державної адміністрації права власності на цю земельну ділянку, а не направляти в цій частин справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя Великої Палати Верховного Суду| С. В. Бакуліна |