ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчук В. В., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Ситнік О. М.
08 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 800/165/17 (П/9901/345/18)
Провадження № 11-340сап18
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді подання про її звільнення з посади судді за допущення нею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 ОСОБА_5 звільнено з посади судді Апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Ухвалою від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 ВРП залишила без розгляду заяву ОСОБА_5 про відставку відповідно до пункту 15.7 Регламенту Вищої рад правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП).
У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до ВРП, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 у частині звільнення її з посади судді Апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_5 від 12 листопада 2014 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку;
- змінити підставу звільнення ОСОБА_5 з посади судді Апеляційного суду Луганської області із «за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України», як зазначено в рішенні ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17, на «у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України».
Позов мотивовано тим, що з 1995 року ОСОБА_5 працювала на посаді судді Лутугинського районного суду Луганської області, а з 2003 року - на посаді судді Апеляційного суду Луганської області безстроково.
12 листопада 2014 року ОСОБА_5 подала заяву про відставку, у зв'язку із чим Вища рада юстиції (далі - ВРЮ) 06 серпня 2015 року прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення її з посади судді Апеляційного суду Луганської області та 19 серпня 2015 року за № 18/0/12-15 внесла до Верховної Ради України відповідне подання.
10 листопада 2015 року Верховна Рада України виключила з відповідного подання дані щодо звільнення ОСОБА_5
На підставі подання ВККС рішенням від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 ВРП згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України звільнила з посади 33 судді Луганської області, у тому числі й ОСОБА_5
Рішенням від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 ВРП залишила без розгляду заяву позивачки про відставку, оскільки ОСОБА_5 вже звільнена з посади судді Апеляційного суду Луганської області за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Позивачка вважає, що, приймаючи оскаржувані рішення, ВРП діяла з порушенням положень Конституції України, статей 4, 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Зокрема, ні ВККС, ні ВРП в оскаржуваному рішенні не конкретизували стосовно кожного судді, у тому числі й позивачки, що саме в діях кожного судді, які ставляться їм у провину, є істотним дисциплінарним проступком, несумісним зі статусом судді, а що свідчить про свідоме нехтування обов'язками судді, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення дій, що порочать звання судді, як того вимагають положення пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статей 57, 106, 109, 115 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Відповідно до чинного на час звернення ОСОБА_5 із заявою про відставку законодавства, а саме Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI; у редакції чинній на час подання заяви про відставку), Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (в редакції, чинній на час подання заяви про відставку), питання про звільнення ОСОБА_5 з посади судді мало бути вирішено орієнтовно протягом двох місяців з урахуванням дати отримання ВРЮ цієї заяви, однак ВРЮ у встановлений законом строк подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді не направила. Подану позивачкою заяву про відставку не було розглянуто в розумні строки, натомість майже через два роки після звернення із цією заявою ВККС відкрила дисциплінарну справу стосовно неї з метою перевірки інформації про невиконання своїх службових обов'язків. Рішення ВККС і ВРП не містять жодних висновків про відсутність позивачки на роботі без поважних причин та жодних доказів, які б підтверджували, що ця неявка містить ознаки порушення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Крім того, відповідач не звернув уваги на те, що згідно з пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду, є самостійною підставою для звільнення судді, а не підставою для визнання такої незгоди дисциплінарним проступком. Висновок ВРП про те, що ОСОБА_5 мала виконувати обов'язки судді до моменту звільнення, яке затягнулося поза встановлений для цього законом строк більш ніж на два роки через свавілля ВРЮ та ВРП, суперечить статті 4 Конвенції та порушує конституційне право позивачки на вільне обрання праці.
ОСОБА_5 вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень відповідач діяв з порушенням і очевидним нехтуванням положень Конституції України, фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції, таких як принципи незалежного та безстороннього розгляду, юридичної визначеності та права на справедливий розгляд, а також що рішення про звільнення ОСОБА_5 не відповідає вимогам законності за статтями 4 та 8 Конвенції.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що позивачка вчинила дисциплінарний проступок, пов'язаний з неявкою на роботу протягом тривалого часу без поважних причин та систематичним нехтуванням обов'язками судді. Подання ОСОБА_5 заяви про відставку не звільняє її від покладених на неї обов'язків судді до ухвалення рішення про звільнення. При цьому під час розгляду справи суд не встановив, що проживання позивачки на непідконтрольній органам влади території і її робота в установі, яка була переведена на підконтрольну територію, могла або становила реальну загрозу її життю, здоров'ю та безпеці чи членам її родини, оскільки жодних доказів цим обставинам суду не надано. З огляду на викладене ВККС встановила факти, які підтверджують, що дії ОСОБА_5 підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та беззаперечно є істотним дисциплінарним проступком, що несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування суддею своїми обов'язками, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення дій, що порочать звання судді. Рішення ВККС від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 позивачка не оскаржувала. Наведені вище обставини підтвердились і під час їх розгляду ВРП, у зв'язку з чим було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_5 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Таким чином, оскаржуване рішення ВРП в частині звільнення позивачки з посади прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а встановлені у справі фактичні обставини свідчать про наявність у діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку, що є підставою для звільнення її з посади. Відмовляючи у задоволенні вимог позивачки щодо скасування ухали ВРП від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 про залишення заяви про відставку без розгляду, суд виходив з того, що на законодавчому рівні передбачено можливість вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді до вирішення питання про звільнення за заявою про відставку, зокрема у випадку, коли поданню такої заяви передувало ініціювання питання про можливу дисциплінарну відповідальність. Вказане свідчить про відсутність порушення прав позивачки щодо нерозгляду її заяви до моменту вирішення питання про наявність чи відсутність у її діях дисциплінарного проступку, та, як наслідок, наявності чи відсутності підстав для звільнення з посади судді за відповідними пунктами статті 126 Конституції України. При цьому суд вважав, що в даному випадку не було порушено право позивачки на повагу до приватного і сімейного життя і не допущено будь-якої дискримінації при реалізації нею своїх прав та свобод. З огляду на це суд зауважив про безпідставність посилань позивачки на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема на рішення у справах «Волков проти України» та «Куликов та інші проти України», як на аргумент з приводу порушення її права на вільне обрання праці. Суд дійшов висновку, що з огляду на вимоги Регламенту ВРП оскаржувана ухвала ВРП також є правомірною.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_5 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
На обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду як суд першої інстанції не дослідив усіх доказів та неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. ОСОБА_5 зазначила, що ні відповідач, ні суд у своїх рішеннях не вказали, які ж саме її дії та яким чином спричинили негативні наслідки у вигляді підриву суспільної довіри до суду та які факти підтверджують, що дії ОСОБА_5 підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та беззаперечно є істотним дисциплінарним проступком, що несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування обов'язками судді, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення дій, що порочать звання судді. Позивачка наголошувала на тому, що суд у рішенні не навів мотивів, на підставі яких вважав, що надання згоди на переїзд до нового місця розташування суду було її обов'язком, а не правом. Апелянтка також зауважила, що в оскаржуваному рішенні ВРП № 596/0/15-17 не міститься жодних доказів щодо її відсутності на робочому місці саме без поважних причин, тому висновки ВККС про те, що її неявка на роботу містить ознаки порушення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є необґрунтованими. Її відсутність на роботі не можна розцінювати як порушення, оскільки така відсутність обумовлена поважними причинами. Позивачка вважає, що провадження у ВРП щодо її звільнення не відповідало принципам незалежності та безсторонності, які вимагаються пунктом 1 статті 6 Конвенції. Зазначала, що відповідач порушив її конституційне право на вільне обрання праці, не звільнивши її на підставі заяви про відставку, фактично звинувативши у тому, чого вона не здійснювала, звільнивши з підстав, що ганьблять її честь та гідність, що є порушенням статті 8 Конвенції. Також апелянтка зауважила, що вона не згодна з висновком відповідача, з якими погодився і суд про те, що застосоване до неї стягнення відповідає принципу пропорційності. ОСОБА_5 наголошувала, що на порушення пункту 5.18 Регламенту ВРП доповідач на пленарному засіданні цього органу в доповіді не навів конкретних обставин вчиненого ОСОБА_5 дисциплінарного проступку. Позивачка також не погоджується з висновками суду про відмову в задоволенні її вимог щодо скасування ухвали ВРП від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 про залишення її заяви без розгляду. Обґрунтування про те, що на законодавчому рівні передбачено можливість вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді до вирішення питанні про звільнення за заявою про відставку, зокрема, у випадку, коли поданню такої заяви передувало ініціювання питання про можливу дисциплінарну відповідальність, не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки суд установив, що її заяви про відставку та про відсутність згоди на переїзд за новим місцем знаходження Апеляційного суду Луганської області в іншому місті у зв'язку з відсутністю можливості та коштів орендувати або придбати там житло для своєї родини передували ініціюванню питання про можливу дисциплінарну відповідальність. На думку позивачки, висновки ВРП про порушення нею як суддею присяги безпідставні та необґрунтовані, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року залишено без змін.
Оскільки не можемо погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне висловити та мотивувати свою позицію.
Постановою Верховної Ради України від 09 липня 2003 року № 1072-ІV ОСОБА_5 обрана на посаду судді Апеляційного суду Луганської області безстроково.
12 листопада 2014 року ОСОБА_5 подала до ВРЮ заяву про відставку.
06 серпня 2015 року ВРЮ прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
20 серпня 2015 року до Верховної Ради України внесено подання від 19 серпня 2015 року № 18/0/12-15 про звільнення суддів з посад, у тому числі і ОСОБА_5, у відставку.
28 жовтня 2015 року листом Голови Верховної Ради України на вимогу ВРЮ було повернуто матеріали щодо звільнення судді Ступіної Я. Ю.
Рішенням ВККС від 16 вересня 2016 року № 1564/дп-16 відкрито дисциплінарні справи щодо суддів Апеляційного суду Луганської області, в тому числі щодо позивачки, за ознаками дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до відповідальності з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 92 Закону № 2453-VI.
Рішенням ВККС від 11 січня 2017 року притягнуто ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді подання про її звільнення з посади судді за допущення нею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Рішенням від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 ВРП звільнила ОСОБА_5 з посади судді Апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки встановлені ВККС факти підтверджують, що дії судді підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та є беззаперечно істотним дисциплінарним проступком, який несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування суддею своїх обов'язків, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення нею дій, що порочать звання судді.
Ухвалою від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 ВРП залишила без розгляду заяву ОСОБА_5 про її звільнення у відставку.
Ухвалюючи рішення від 23 березня 2017 року, прийняте на підставі рішення ВККС від 11 січня 2017 року, ВРП дійшла висновку про допущення суддями Апеляційного суду Луганської області, у тому числі й ОСОБА_5, поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Щодо ОСОБА_5 та інших суддів установлено таке. Указом Президента України від 12 листопада 2014 року № 867/2014 у зв'язку із проведенням антитерористичної операції змінено місцезнаходження Апеляційного суду Луганської області та переміщено його до м. Сєвєродонецька Луганської області, а розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2015 року № 11/0/38-15 відновлено роботу цього суду з 17 лютого 2015 року. Відповідно до відомостей, зазначених у листах Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та голови Апеляційного суду Луганської області, певні судді, у тому числі ОСОБА_5, з дати відновлення роботи суду до цього часу не приступили до виконання своїх службових обов'язків, до нового місця розташування суду не переїхали, правосуддя не здійснюють, не надали документи, що підтверджують згоду на переїзд до нового місця розташування Апеляційного суду Луганської області. Вказані судді до цього часу не повідомили про місце свого перебування та причини відсутності на робочому місці; судді місцевих судів, діяльність яких тимчасово припинено, до цього часу не подали до ВККС заяви про переведення. На підставі наведеного ВРП дійшла висновку про те, що ці обставини свідчать про неналежну поведінку вказаних суддів, а також дають підстави вважати, що ними вчинено дії, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя. Зазначені висновки не персоніфіковані й викладені узагальнено стосовно певної кількості осіб. Будь-яких інших обставин, які б стосувалися судді Ступіної Я. Ю. у рішеннях ВККС та ВРП не встановлено. З огляду на зазначене ВРП у своєму рішенні від 23 березня 2017 року дійшла висновку про те, що, враховуючи характер дисциплінарного проступку та його наслідки, є підстави вважати, що застосування до суддів, зокрема ОСОБА_5, дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді є виправданим та відповідає принципу пропорційності.
Погодившись із такими висновками ВРП, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 11-340сап18, виходила з того, що позивачка з дня відновлення роботи суду і до моменту прийняття рішення ВККС не приступила до виконання своїх службових обов'язків, до нового місця розташування суду не переїхала та відповідно правосуддя не здійснювала. При цьому станом на час прийняття ВККС рішення від 11 січня 2017 року позивачка не була звільнена з посади та перебувала у статусі діючого судді, що покладало на неї виконання обов'язків судді до ухвалення рішення про її звільнення.
Нормами частини четвертої статті 116 Закону № 1402-VIII установлено обов'язок судді здійснювати свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. Аналогічна норма була закріплена й у Законі № 2453-VI, чинному на момент подання позивачкою заяви про звільнення з посади у відставку.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що обов'язок судді здійснювати свої повноваження до ухвалення рішення про звільнення судді є його професійним обов'язком, а тому досить тривала відсутність судді Ступіної Я. Ю. на роботі без поважних причин правомірно розцінена ВРП як грубе нехтування своїми обов'язками, що є несумісним зі статусом судді.
Щодо вимог ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування ухвали ВРП від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 про залишення без розгляду її заяви про звільнення у відставу Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції, що така ухвала постановлена відповідно до пункту 15.7 Регламенту ВРП, оскільки станом на день її прийняття ОСОБА_5 була звільнена на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Однак не можемо погодитися з вищенаведеними висновками з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї ж статті).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев'ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до статті 115 Закону № 1402-VIII факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
Згідно зі статтею 57 Закону України від 21 грудня 2016 року
№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»(далі - Закон № 1798-VIII) рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
З аналізу положень зазначених норм убачається, що на ВРП покладається обов'язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об'єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної посаді, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що органи влади, які відповідають за організацію та функціонування судової системи, зобов'язані забезпечувати суддям умови, що дають їм змогу виконувати свою місію та досягати ефективності, захищаючи й поважаючи незалежність і неупередженість суддів (пункт 32). Необхідно вжити всіх необхідних заходів для гарантування безпеки суддів. До цих заходів належить захист судів і суддів, які можуть стати чи вже стали жертвами погроз або актів насильства (пункт 38).
На обґрунтування своєї позиції ОСОБА_5 не заперечувала факту тривалої відсутності на роботі, проте вказувала на поважність причин цієї відсутності. Зокрема, зазначала, що вона не мала можливості продовжувати свою роботу за новим місцем знаходження Апеляційного суду Луганської області, оскільки переїзд для неї становив суттєву проблему, адже держава не брала на себе обов'язку щодо забезпечення суддів житлом за новим місцем роботи чи стосовно оплати оренди житла, а в неї відсутні можливості та кошти орендувати або придбати житло для своєї родини. Оскільки ОСОБА_5 не змінила свого бажання звільнитися, а її заява про відставку від 12 листопада 2014 року на час відновлення роботи суду на підконтрольній Україні території (17 лютого 2015 року) розглянута не була, вона залишилася за своїм місцем проживання на неконтрольованій Україною території, адже переміщення по цій території було ускладненим та небезпечним через триваючі бойові дії, що створювало загрозу для життя та здоров'я.
Велика Палата Верховного Суду такі доводи позивачки не прийняла як поважні причини відсутності на роботі з огляду на те, що подання ОСОБА_5 заяви про відставку не звільняє її від виконання покладених на неї обов'язків судді до ухвалення рішення про її звільнення.
При цьому ВеликаПалата Верховного Суду не надала оцінки факту порушення строку розгляду заяви ОСОБА_5 про відставку, який не є розумним та суперечить вимогам статті 109 Закону № 2453-VI (чинного на час звернення із заявою про звільнення), за якою така заява подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. 12 листопада 2014 року позивачка звернулася до ВРЮ із заявою про відставку, відповідно ВРЮ повинна була прийняти рішення про внесення подання до ВРУ не пізніше 13 грудня 2014 року, тобто до відновлення роботи Апеляційного суду Луганської області, а таке рішення було прийнято лише 06 серпня 2015 року, майже через дев'ять місяців після подання заяви. Положення частини четвертої цієї статті про те, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення, не повинні використовуватися з метою маніпулювання трудовими правами та затягування на невизначений строк процесу розгляду заяви судді про звільнення з посади.
Крім того, статтею 31 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), який був чинним протягом усього часу з моменту звернення ОСОБА_5 із заявою про відставку (12 листопада 2014 року ) і до моменту повернення матеріалів з Верховної Ради України на вимогу ВРЮ (28 жовтня 2015 року), визначено порядок розгляду питання про звільнення судді за загальними обставинами (зокрема, у разі подання заяви про відставку). Установлено, що ВРЮ за пропозицією ВККС або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Рішення щодо пропозицій про звільнення судді у разі подання ним заяви про відставку приймається на засіданні ВРЮ більшістю голосів її членів. У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням ВРЮ вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.
06 серпня 2015 року ВРЮ прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 у зв'язку з її зверненням із заявою про відставку. У матеріалах справи відсутні докази визнання такого рішення незаконним, а Законом № 22/98-ВР, яким визначено компетенцію та діяльність ВРЮ, не передбачено проведення додаткової перевірки обставин, які стосуються звільнення судді з посади, після внесення відповідного подання до органу, що його обрав або призначив.
Проте ані в оскаржуваних рішеннях ВРП, ані в судових рішеннях у цій справі жодної оцінки зазначеним обставинам не надано.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що тривала відсутність судді Ступіної Я. Ю. на роботі без поважних причин є грубим нехтуванням своїми обов'язками, що є несумісним зі статусом судді. Позивачка вчинила дії, які підривають авторитет правосуддя, що є істотним дисциплінарним проступком, несумісним зі статусом судді.
При цьому ВеликаПалата не вказала на факти, які свідчать про підрив авторитету правосуддя; не зазначила, які саме негативні наслідки дій судді Ступіної Я. Ю. стали підставою для застосування такого виду дисциплінарного стягнення; не дала оцінки тому факту, що ні ВККС, ні ВРП не встановили, у чому полягають винні діяння позивачки.
Таким чином, обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило ОСОБА_5 права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції звертав увагу ЄСПЛ у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
Велика Палата Верховного Суду погодилася із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що не встановлено, які саме дії судді призвели до негативних наслідків.
Оскільки частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII установлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується також особа судді, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення його до дисциплінарної відповідальності,то характеристика судді з місця роботи має вагоме значення.
При цьому більшість суддів Великої Палати Верховного Суду не звернули уваги на те, що ані в рішенні ВККС, ані в оскаржуваному рішенні ВРП не надано жодної оцінки характеристиці судді. На а.с. 219 у т. 2 матеріалів міститься формальне повідомлення голови суду, в якому працювала позивачка, про неможливість надання характеристики у зв'язку з тим, що після зміни місцезнаходження суду уся документація залишилася на непідконтрольній Україні території, проте зазначено, що за період роботи в Апеляційному суді Луганської області із серпня 2003 року по листопад 2014 року ОСОБА_5 зарекомендувала себе кваліфікованим юристом, до виконання своїх обов'язків ставилася сумлінно, за час роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.
Група експертів GRECO (Група держав проти корупції Ради Європи) висловила занепокоєння щодо переліку підстав для дисциплінарної відповідальності суддів, передбачених статтею 106 Закону № 1402-VIII, зокрема стосовно такого нечіткого формулювання, як «поведінка, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя». Наведене формулювання є недостатньою основою для усталеного та прогнозованого процесу прийняття рішень і запобігання можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями. GRECO рекомендувала сформулювати визначення дисциплінарних правопорушень, які стосуються поведінки суддів, більш чітко (пункт 183 Оціночного звіту за результатом Четвертого раунду оцінювання «Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів», ухваленого на 76-му пленарному засіданні GRECO (Страсбург, 19-23 червня 2017 року)).
На нашу думку, саме таке нечітке формулювання переліку підстав для дисциплінарної відповідальності надало можливість ВРП необґрунтовано застосувати до судді Ступіної Я. Ю. найсуворіше дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення.
Отже, підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом.
Вибірковість у підході до вирішення питання про звільнення суддів за пунтом 3 частини шостої статті 126 Конституції України за аналогічних обставин можна проілюструвати на прикладі рішення ВРП від 15 травня 2018 року № 1392/0/15-18. Так, цим рішенням за аналогічних обставин відмовлено у звільненні 10 суддів судів, розташованих у Луганській області на непідконтрольній Україні території, за результатами розгляду рішення ВККСвід 25 жовтня 2017 року № 17/дп-17 про застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення. Висновки ВРП щодо цих суддів свідчать про те, що після припинення роботи відповідних судів, розташованих у Луганській області,судді цих судів звернулися до ВРЮ із заявами про відставку. Із заявами про прикріплення або переведення до іншого суду до ВККС не зверталися. За інформацією Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, судді після припинення діяльності цих судів правосуддя не здійснюють. Згідно з інформацією Департаменту контррозвідки Служби безпеки України судді виїхали на тимчасово окуповану територію Луганської області та до цього часу не повернулися. Судді пояснювали, що через припинення роботи суду та початок АТО вони в листопаді 2014 року звернулися до ВРЮ із заявою про відставку. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я/стану здоров'я родичів/перебування родичів на утриманні тощо виїхати на підконтрольну Україні територію не мали змоги. Деякі судді взагалі не надавали жодних пояснень про неможливість виїхати на підконтрольну Україні територію і здійснювати правосуддя в суді за новим місцем розташування. Після припинення роботи суду ніде не працювали. За результатами опрацювання матеріалів справи та рішення ВККСпро застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади ВРП у діях суддів не встановила складу порушення присяги в розумінні Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», а також складу істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, визначення якого наведено в частині дев'ятій статті 109 Закону № 1402-VIII.
При цьому ВРП у рішенні № 1392/0/15-18 зазначила, що посилання в рішенні ВККС на неявку судді на роботу протягом тривалого часу без поважних причин та невиконання ним обов'язків судді як на підставу для притягнення його до дисциплінарної відповідальності не відповідає обставинам справи, оскільки діяльність відповідного суду у Луганської області, який був основним місцем роботи судді, тимчасово припинено з вересня 2014 року, а доводи судді щодо поважності причин, через які він не міг ініціювати своє переведення до суду в іншому регіоні країни, ВККС не було спростовано та не надано їм належної оцінки.
ВРП наголосила, що сам факт неподання суддею заяви про переведення до іншого суду після припинення діяльності відповідного суду в Луганській області не має характеру порушення присяги судді та істотного дисциплінарного порушення в розумінні зазначених законів. Крім того, ВККС під час прийняття рішення не надала оцінки поясненням судді щодо фізичної неможливості переведення до іншого суду в інший регіон країни та подання ним заяви про звільнення у відставку після припинення діяльності суду, де він працював на посаді судді, яку не було розглянуто з незалежних від нього підстав.
Тобто за обставин, ідентичних тим, що встановлені як підстава для звільнення судді Ступіної Я. Ю., ВРП дійшла протилежного висновку про те, що підстав для застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення зазначених 10 суддів немає, оскільки: тривале невиконання обов'язків судді у зв'язку з неможливістю виїхати з непідконтрольної України території за сімейними обставинами є поважною причиною; суддя подав заяву про звільнення у відставку після припинення діяльності суду, де він працював, яку не було розглянуто з незалежних він нього підстав; зазначені обставини не свідчать про порушення присяги, вчинення дисциплінарного проступку та нехтування суддею своїми обов'язками.
З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРП є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді Ступіної Я. Ю. як істотного дисциплінарного проступку та застосування до неї виду дисциплінарного стягнення з порушенням принципу пропорційності, адже фактично суддю звільнено з посади за обставини, які від її волі не залежали, а саме у зв'язку з тривалим затягуванням ВРЮ розгляду питання про її відставку, безпідставним поверненням цього питання на новий розгляд до ВРЮ, порушенням дисциплінарного провадження у зв'язку з неможливістю виконання нею обов'язків судді через переміщення суду в іншу місцевість та неможливістю зміни місця проживання, пов'язані з переміщенням через територію проведення бойових дій.
Таким чином, не можна погодитися з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2018 року, про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності в рішенні ВРП мотивів для застосування до ОСОБА_5 такого дисциплінарного стягнення, як подання про звільнення її з посади судді, та про затягування питання про її відставку з вирішенням цього питання ухвалою ВРП майже через 2,5 роки після її звернення з відповідною заявою.
На нашу думку, оскаржуване рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, що є підставою для визнання протиправним та скасування цього рішення.
З огляду на викладене скасуванню підлягає й рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_5 від 12 листопада 2014 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку, оскільки підставою прийняття цього рішення було рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17.
За правилами пунктів 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
На нашу думку, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що стало підставою для прийняття необґрунтованого судового рішення, що свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначених статтею 245 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на викладене для повного захисту прав позивачки вважаємо за можливе зобов'язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_5 від 12 листопада 2014 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку.
Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року суду - скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов слід задовольнити частково, визнати протиправними та скасувати рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 у частині звільнення ОСОБА_5 з посади судді Апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та рішення від 30 березня 2017 року № 654/0/15-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_5 від 12 листопада 2014 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку; зобов'язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_5 від 12 листопада 2014 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Луганської області у відставку.
Судді|В. В. Британчук|
| Н. П. Лященко |
| О. Б. Прокопенко|
| О. М. Ситнік|