ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка 0. Б., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Лященко Н. П., Ситнік О. М.
на постанову від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження
№ 11-635сапс18)
за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради правосуддя (правонаступника Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення
У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено.
30 травня 2017 року постановою Верховного Суду України скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду. Підставою скасування рішення стало незазначення судом першої інстанції, яким саме вимогам, передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), не відповідає рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15. Крім того, Верховний Суд України звернув увагу на те, що Вищий адміністративний суд України не зазначив, які положення Конституції України та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» порушила ВРЮ, приймаючи спірне рішення.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС викладено в новій редакції.
На підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ураховуючи наведене вище, позовну заяву ОСОБА_6 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, рішенням якого від 4 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із цим судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 травня 2018 року залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, ВеликаПалата Верховного Суду погодилась із висновками суду першої інстанції, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРЮ дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади.
Таке рішення Велика Палата Верховного Суду прийняла, враховуючи таке.
10 січня 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу Державної автомобільної інспекції по обслуговуванню Києво-Святошинського району при Управлінні Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відділ ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС в Київській області) надійшов адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу).
Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 від 20 січня 2014 року ОСОБА_9 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
Постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_9 29 грудня 2013 року о 12 годині 30 хвилин на 20-му кілометрі автодороги Київ - Овруч Київської області, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21063, номерний знак НОМЕР_1, не виконала законну вимогу працівника міліції про зупинку, яка подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушила пункт 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху). Суддя дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні правопорушення на підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 9 січня 2014 року серії АА2 № 413721 та рапорту працівника ДАІ. Розгляд справи відбувся за її відсутності.
9 січня 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС в Київській області надійшли адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 за статтею 122-2 КУпАП.
Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 від 23 січня 2014 року ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
Постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_10 29 грудня 2013 року о 12 годині 30 хвилин на 20-му кілометрі автодороги Київ - Овруч Київської області, керуючи автомобілем марки «Хюндай Санта-Фе», номерний знак НОМЕР_2, не виконав законну вимогу працівника міліції про зупинку, яка подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху. У постанові суддею зазначено, що протокол складено в присутності ОСОБА_10 Розгляд справи відбувався за його відсутності.
9 січня 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС в Київській області надійшла справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11 за статтею 122-2 КУпАП.
Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 від 13 січня 2014 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Розгляд справи відбувся за відсутності ОСОБА_11
Постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_11 29 грудня 2013 року о 12 годині 30 хвилин на 24-му кілометрі автодороги Київ - Чоп Київської області, керуючи автомобілем марки «Ауді» 100, номерний знак НОМЕР_3, не виконав законну вимогу працівника міліції про зупинку, яка подавалася за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху.
16 січня 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області надійшла справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_12 за статтею 122-2 КУпАП.
Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської ОСОБА_6 від 29 січня 2014 року ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
Постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_12 29 грудня 2013 року у період з 12 години 30 хвилин по 13 годину 30 хвилин на 20-му кілометрі автодороги Київ - Овруч в с. Нові Петрівці Київської області, керуючи автомобілем марки «Деу Сенс», номерний знак НОМЕР_4, не виконав законної вимоги працівника міліції про зупинку, яка подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху. Розгляд справи відбувся у присутності ОСОБА_12
9 січня 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області надійшла справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_13 за статтею 122-2 КУпАП.
Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 від 13 січня 2014 року ОСОБА_13 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Розгляд справи відбувся у присутності ОСОБА_13, який свою вину визнав, пояснив, що не помітив, як його зупинили.
Постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_13 29 грудня 2013 року о 12 годині 30 хвилин на 20-му кілометрі автодороги Київ - Овруч в с. Нові Петрівці Київської області, керуючи автомобілем марки ВАЗ 211040, номерний знак НОМЕР_5, не виконав законну вимогу працівника міліції про зупинку, яка подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху.
15 та 16 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви голови Громадської спілки «Українська спілка «Автомайдан» (далі - ГС «УС «Автомайдан») Михайловського А. В. про порушення суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 норм законодавства під час прийняття ним рішень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_10, яких було безпідставно визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2КУпАП, та позбавлено права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
3 червня 2015 року ТСК ухвалила висновок про наявність у діях судді ОСОБА_6 ознак порушення присяги та направила його разом з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
10 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу щодо судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6
Дисциплінарна секція ВРЮ 27 жовтня 2015 року рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги.
26 листопада 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_6 з посади судді за порушення присяги».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що з досліджених зібраних у справі доказів, а також адміністративних справ щодо ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 вбачається, що розгляд зазначених адміністративних справ проведено позивачем з порушенням вимог статей 245, 252, 278, 280 КУпАП щодо об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, без належного з'ясування, чи було вчинено адміністративне правопорушення і чи винна особа в його вчиненні, усі протоколи про адміністративне правопорушення складено фактично на підставі рапортів працівників ДАІ і не за місцем вчинення адміністративного правопорушення, а після спливу близько 10 днів з моменту вчинення правопорушення.
Наявні в матеріалах адміністративних справ щодо ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 рапорти працівників міліції містили інформацію про те, що транспортні засоби, які намагалися зупинити працівники ДАІ, рухались у складі автоколони з символікою «Автомайдан».
Справи щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 розглянуті судом під головуванням позивача без їх участі та даних про те, що вони повідомлені про час та місце розгляду справи, а самі матеріали не містять жодних даних про те, що саме ці особи керували транспортними засобами на момент вчинення правопорушення.
За таких обставин суд дійшов висновку, що надані відповідачу матеріали містили достатньо доказів невиконання позивачем покладених на нього професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту, допущених позивачем під час розгляду справ однакових грубих порушень вимог закону, що свідчить про необ'єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді, у зв'язку з чим відповідач обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для внесення подання про звільнення позивача з посади судді.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками суду першої інстанції та вважає, що характер дій судді ОСОБА_6 під час розгляду справ стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 свідчить про його упередженість і відсутність об'єктивності, а тому відповідачем правильно кваліфіковано ці дії як такі, що порочать звання судді, у зв'язку з чим ВРЮ обґрунтовано дійшла висновку про наявність підстав для внесення подання про звільнення позивача з посади судді.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ не втручалася в суть постановлених судових рішень, а лише здійснила перевірку обставин, за яких такі рішення були прийняті, та констатувала факт допущених суддею ОСОБА_6 грубих порушень, зокрема, невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справ, та порушення прав осіб, які притягались до відповідальності щодо їх участі в розгляді справи (ОСОБА_9 та ОСОБА_10.).
Обране ОСОБА_6 дисциплінарне стягнення є пропорційним, враховуючи його значний суддівський стаж як судді першої інстанції (з 1985 року), за якого він як суддя не мав би допустити встановлених ВРП грубих порушень процесуального закону, надаючи для доведення вини осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, перевагу рапортам працівників ДАІ, протоколам про адміністративні правопорушення та показам свідків сторони обвинувачення.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Не надаючи безпосередньої оцінки законності й обґрунтованості винесених ОСОБА_6 постанов, що стали підставою до притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, хочемо зосередити увагу на відповідності оскаржуваного рішення ВРЮ основоположним принципам демократії, міжнародним стандартам та наголосити на межах судового контролю за здійсненням адміністративними органами владних повноважень.
Одним із найбільших досягнень демократії є справді незалежна судова влада. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами Україні (стаття 126 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.
Відповідно до пункту 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146, судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної посаді, яку вони займають.
На нашу думку, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм.
У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, та щодо якості судових рішень зазначено, що «…неприйнятною є можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки» (пункт 60 Висновку № 3 (2002)).
У пункті 39 Спільного висновку Венеціанської комісії та Дирекції із співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» (далі - Спільний висновок) наголошено: «Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів включає дотримання професійних та особистих обов'язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження».
Відповідно до статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРЮ.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
На нашу думку, ВРЮ належним чином не врахувала вказаних обставин при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_6, а тому зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення.
Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками чи порушення присяги має бути встановлений ВРЮ з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або нехтування обов'язками чи порушення присяги, наслідків таких дій, умислу судді у вчиненні цих дій та не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_6 до відповідальності за порушення присяги вказано порушення суддею вимог законодавства під час розгляду адміністративних справ № 369/143/14-п, № 369/73/14-п, № 369/75/14-п, № 369/167/14-п, № 369/71/14-п та прийняття постанов про притягнення ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності.
Судді Великої Палати Верховного Суду не звернули увагу на те, що відповідач фактично здійснив перевірку правового змісту судових рішень з точки зору дотримання вимог процесуального законодавства, що є порушенням статті 19 Конституції України, чинного національного та міжнародного законодавства та суперечить практиці ЄСПЛ з аналогічних за ситуацією справ.
На нашу думку, висновки про наявність у діях судді порушення присяги ВРЮ зробила на підставі власної оцінки змісту, законності й обґрунтованості судових рішень; власного розуміння фактів; переоцінки доказів та власної оцінки достатності, належності і допустимості таких доказів; аналізу співмірності застосованого судом заходу стягнення. При цьому протоколи судових засідань як джерело інформації щодо вчинених суддею дій взагалі не аналізувались і правової оцінки їм не надавалося.
Слід ураховувати, що нормативно-правове закріплення отримала лише об'єктивна сторона такого порушення, тоді як обов'язковому встановленню підлягали також наслідки допущених суддею порушень у вигляді істотної шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства і держави та вина судді у формі умислу чи грубої недбалості як така, що відокремлює умисне порушення від суддівської помилки.
Отже, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема щодо наявності умислу в діях судді, негативних наслідків його дій, а також щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.
Разом із тим рішення ВРЮ не містить висновку щодо умислу судді на порушення норм права чи грубого нехтування обов'язками при постановленні судового рішення, за яке до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
ВРЮ, зазначаючи про порушення ОСОБА_6 статті 245 КУпАП, вказує, що він неповно та необ'єктивно розглянув адміністративні матеріали, не з'ясувавши всіх обставин справи, про що свідчить майже ідентичний зміст всіх п'яти винесених постанов в адміністративних матеріалах, де змінено лише прізвище та ініціали осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності.
Водночас ВРЮ не надає жодної оцінки тій обставині, що ці рішення мали різні за характером наслідки для осіб, відносно яких їх було постановлено.
Так, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 постанови суду в апеляційному порядку не оскаржували. Постановами Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2014 року їх було звільнено від адміністративної відповідальності на підставі статті 4 Закону України 21 лютого 2014 року № 743-VII«Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII).
ОСОБА_13 оскаржив до апеляційного суду постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2014 року про притягнення його до адміністративної відповідальності. Проте просив змінити її в частині накладення стягнення. В ході апеляційного розгляду ОСОБА_13 подав заяву про застосування Закону № 743-VII, у зв'язку з чим постановою Апеляційного суду Київської області від 3 березня 2014 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2014 року скасовано, ОСОБА_13 звільнено від адміністративної відповідальності, а провадження у справі закрито.
Переглядаючи справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11, Апеляційний суд Київської області у своїй постанові від 11 березня 2014 року зазначив, що суддя першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, що не оспорюється в апеляційній скарзі, проте при накладенні стягнення на правопорушника суддя не в повній мірі врахував вимоги статті 33 КУпАП. У зв'язку з чим постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2014 року змінено в частині накладення адміністративного стягнення.
Лише у справі № 369/341/14-п Апеляційний суд Київської області, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_12, через недотримання судом вимог статей 283, 284 КУпАП, що призвело до неповного з'ясування обставин, прийняв рішення про скасування постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2014 року.
Отже, належної перевірки і ґрунтовної оцінки того, чи призвели дії ОСОБА_6 до негативних наслідків для ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 ВРЮ здійснено не було.
Крім того, ВРЮ не врахувала позитивної характеристики судді ОСОБА_6, який не мав дисциплінарних стягнень, характеризувався позитивно та має звання «Заслужений юрист України».
Водночас варто окремо наголосити на тому, що скаргу на дії судді ОСОБА_6 подав голова ГС «УС «Автомайдан» Михайловський А. В. для проведення спеціальної перевірки на предмет порушення суддею присяги, з посиланням на безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності учасників масових акцій протесту.
При цьому особи, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі статті 122-2 КУпАП, дії судді ОСОБА_6 не оскаржували та до відповідних органів із заявою про притягнення судді до відповідальності не зверталися.
На нашу думку, рішення про застосування до судді ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення у виді звільнення прийняте ВРЮ без належного дотримання вимог щодо обґрунтованості та пропорційності, що є підставою для його скасування.
Велика Палата Верховного Суду, погодившись із застосуванням ВРЮ до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов'язками суддею ОСОБА_6 є передчасним.
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
Із урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРЮ є недостатньо вмотивованим у частині кваліфікації дій судді як порушення присяги та постановлене без урахування принципу пропорційності при виборі виду дисциплінарного стягнення, а тому підлягало скасуванню.
Відтак апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягала задоволенню, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 травня 2018 року - скасуванню.
Судді Великої Палати
Верховного Суду О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук
О. С. Золотніков
Н. П. Лященко
О. М. Ситнік