ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
18 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 800/445/16
Провадження № 11-831заі18
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
24 вересня 2015 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ, Рада) відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6. з тих підстав, що за результатами перевірки Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) складено висновок від 9 червня 2015 року № 52/02-15 про наявність у діях судді ознак порушення присяги.
26 листопада 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 898/0/15-5 (далі - Рішення № 898/0/15-5) про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
В обґрунтування цього Рішення покладено висновок про те, що суддя ОСОБА_6., вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, не оцінив в сукупності всі обставини, чим і порушив вимоги частини першої статті 178 КПК України. Також суддя не обґрунтував, чому жоден із більш м'яких запобіжних заходів (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не може забезпечити виконання підозрюваними покладених на них процесуальних обов'язків. Суддею ОСОБА_6. не у повній мірі дотримано вимог статті 235 КПК України при ухваленні судового рішення про надання дозволу на проведення обшуків, а саме не визначено речі, які планувалось відшукати, відсутнє посилання на докази та матеріали кримінального провадження, матеріали судових проваджень не містили усіх документів, які в ньому зазначені, а також в ухвалах зазначено про можливість їх оскарження, хоча такий вид ухвал оскарженню не підлягає. За таких обставини ВРЮ дійшла висновку, що дії, вчинені суддею ОСОБА_6., викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади та свідчать про наявність достатніх підстав для внесення подання про звільнення з посади у зв'язку із порушенням присяги судді.
У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ВРЮ про визнання незаконним та скасування Рішення № 898/0/15-5, посилаючись на те, що його прийнято з порушенням строків притягнення судді до відповідальності; під час прийняття судових рішень позивач реалізував дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного права та законодавства України суддю не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності; відповідачем перевищено повноваження та здійснено оцінку доказів матеріалів справ й фактично переглянуто судові рішення, що не належить до компетенції органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано протиправним і скасовано Рішення № 898/0/15-5.
Зазначене рішення мотивовано тим, що ВРЮ прийняла Рішення № 898/0/15-5 без врахування складових незалежності слідчого судді під час розгляду клопотань про обрання підозрюваному міри запобіжного заходу, визначених процесуальним законом і нормами міжнародного права. Твердження ВРЮ про відсутність оцінки суддею у сукупності всіх обставин справ та обґрунтування незастосування більш м'яких запобіжних заходів має оціночний характер і містить власну оцінку цього органу встановленим у судовому провадженні обставинам, яка не збігається з оцінкою, наданою суддею ОСОБА_6., викладеною у відповідних ухвалах. Щодо порушення ОСОБА_6 вимог КПК України при ухваленні судового рішення, яким надано дозвіл на проведення обшуків, суд зазначив про таке. Висновки ВРЮ про недотримання суддею ОСОБА_6. вимог статті 235 КПК України щодо визначення речей, які планувалось відшукати, відсутність посилання на докази та матеріали кримінального провадження, відсутність у матеріалах судових проваджень усіх документів, які в ньому зазначені, спростовується текстом ухвал про надання дозволу на обшук, у яких вказано речі, які планувалось відшукати та зазначено, що метою обшуку є знаряддя злочину, речі, здобуті злочинним шляхом, тощо; у мотивувальній частині цих ухвал серед знарядь злочинів суддею вказано, що це можуть бути битки, кийки, каністри, пляшки із легкозаймистими сумішами, тощо. Помилкове зазначення в ухвалах про можливість їх оскарження за відсутності такої вказівки у процесуальному законі не може бути підставою для звільнення судді за порушення присяги.
У липні 2018 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просила рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги ВРП послалася на те, що судом першої інстанції не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року скасувала та ухвалила нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6
Відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду надала оцінку діям судді ОСОБА_6. під час застосування ним норм процесуального права при вирішенні питань про обрання запобіжного заходу і надання дозволу на проведення обшуків та дійшла висновку, що ВРЮ не втручалась в суть постановлених судових рішень, а лише здійснила перевірку обставин, за яких такі рішення були прийняті, та констатувала факт допущених суддею ОСОБА_6. грубих порушень, зокрема невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справи. Під час прийняття Рішення № 898/0/15-5 ВРЮ діяла у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення.
З наведеним висновком не погоджуємось з огляду на таке.
Під час розгляду справи судами встановлено, що 21 січня 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва було внесено клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які підозрювалися у вчиненні спільно з іншими невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (надалі КК України) - активна участь у масових заворушеннях 19 січня 2014 року у місті Києві на вулиці Грушевського.
Ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6. від 22 січня 2014 року клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвала щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2014 року апеляційні скарги захисників задоволено частково, застосовано до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року апеляційні скарги захисників задоволено частково, застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
25 січня 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва було внесено клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_10, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України - активна участь у масових заворушеннях 23 січня 2014 року у місті Києві на вулиці Грушевського поряд із стадіоном «Динамо».
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6. від 25 січня 2014 року клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 7 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 - без змін.
Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою позивач мотивував тим, що вони підозрювались у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадськості; існуванням ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та необхідністю запобігти спробам переховуватись від органів досудового слідства або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення. При цьому, позивач виходив з того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.
Крім того, ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6. від 23 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_12 за адресами двох квартир, які належать йому на праві власності.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6 від 23 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_13 за адресою кімнати у гуртожитку, яка належить Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6 від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою квартири, яка перебуває у володінні ОСОБА_15
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_6 від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою квартири, у якій зареєстрований і фактично проживає ОСОБА_16
Зазначені ухвали в апеляційному порядку не переглядались.
У Рішенні № 898/0/15-5 ВРЮ дійшла висновку, що дії, вчинені суддею ОСОБА_6. викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади та свідчать про наявність достатніх підстав для внесення подання про звільнення з посади у зв'язку із порушенням присяги судді. При цьому такий висновок Ради ґрунтується на власній оцінці досліджених матеріалів кримінальних проваджень і власному розумінні застосування норм КПК України при обранні суддею запобіжного заходу та наданні дозволу на обшук житла.
Статтею 83 Закону України 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (тут і далі - Закон № 2453-VI, який був чинним у відповідній редакції на час вчинення ОСОБА_6 дій, визначених ВРЮ в якості підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення) передбачено виключний перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді:
1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);
4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;
5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.
При цьому частиною другою цієї статті встановлено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.
Дисциплінарним провадженням щодо судді є процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді (частина перша статті 84 Закону № 2453-VI).
Пунктом п'ятим частини п'ятої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на час на час вчинення ОСОБА_6 дій, визначених ВРЮ в якості підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, та прийняття Рішення № 898/0/15-5 встановлено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року
№ 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР;який був чинним у відповідній редакції на час вчинення ОСОБА_6 дій, визначених ВРЮ в якості підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення) порушенням суддею присяги є:
- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
- недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
- порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про наявність ознак порушення суддею присяги оцінці підлягають виключно дії судді, а не зміст та обґрунтування прийнятих ним судових рішень.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Частиною першою статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року (далі - Рекомендації КМРЄ), зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
У справі, що розглядається, суддею ОСОБА_6. було одноособово прийнято дев'ять судових рішень, з яких шість - в апеляційному порядку не переглядалися, одне - за результатами апеляційного розгляду залишене без змін, а два - скасовано у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та обрано підозрюваним інший вид запобіжного заходу у виді домашнього арешту. При цьому, під час апеляційного перегляду останніх апеляційний суд застосував більш м'який запобіжний захід на підставі тих самих клопотань слідчого і не встановив їх невідповідності вимогам процесуального закону та не послався на відсутність з боку сторони обвинувачення доказів обґрунтованості підозри у вчиненні особами кримінальних правопорушень, у той час як про такі порушення з боку суду першої інстанції вказано у Рішенні № 898/0/15-5.
ВРЮ не встановила в діях судді ОСОБА_6. злочинного наміру та не вказала у чому полягає груба недбалість під час прийняття зазначених ухвал, умисне порушення ним норм права чи неналежне ставлення до службових обов'язків, не обґрунтувала свого висновку про необ'єктивний і упереджений розгляд справ. Натомість висновки Ради стосуються здебільшого недоліків роботи слідчих органів, а не поведінки судді під час розгляду кримінального провадження на стадії досудового розслідування, процесуальні повноваження якого на цій стадії є обмеженими.
ВеликаПалата Верховного Суду, зосередившись на питаннях наявності підстав для прийняття суддею указаних судових рішень, аналізі норм процесуального права, не вказала на факти, які свідчать про приниження діями позивача авторитету судової влади,викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків.
Відтак підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків, не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення не містить висновку щодо умислу судді ОСОБА_6. при постановленні судових рішень, за які до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
У Рекомендаціях КМРЄ зазначено, що дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином. Таке провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд з наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними. Судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункти 69, 70 зазначених Рекомендацій).
ВеликаПалата Верховного Суду також не надала оцінки умислу судді. Оцінюючи його дії, ВРЮ неодноразово приходить до висновків, що «суддя не вказав …», «залишив поза увагою …», «не обґрунтував…», «не оцінив» тощо. Наведене не свідчить про умисні дії судді, які можуть бути кваліфіковані як порушення присяги, підрив авторитету тощо.
Обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило його права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
ВеликаПалата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що допущені суддею порушення норм процесуального права не свідчать про злочинний намір або грубу недбалість, а є наслідком оцінки застосування норм процесуального права.
Частиною другою статті 96, частиною першою статті 97 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній під час процедури розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_6.) встановлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності. За таких обставин висновок Великої Палати Верховного Суду про неврахування позитивної характеристики та відсутності дисциплінарних стягнення у минулому щодо судді ОСОБА_6. при визначенні виду дисциплінарного стягнення з огляду на характер та наслідки проступку суперечить зазначеним нормам.
З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРЮ є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді ОСОБА_6. як дисциплінарного проступку, який передбачає застосування до нього виду дисциплінарного стягнення у виді звільнення за порушення присяги, оскільки при обранні такого стягнення порушено принцип пропорційності, адже фактично суддю звільняють з посади за порушення норм процесуального права при ухваленні процесуальних рішень у кримінальних провадженнях, оцінка матеріалів яких є відмінною від оцінки Ради.
Вибірковість у підході до вирішення ВРЮ питання про звільнення суддів у зв'язку з порушенням присяги судді за аналогічних обставин можна проілюструвати на прикладі рішень ВРЮ від 15 вересня 2016 року № 2278/0/15-16 та від 4 лютого 2016 року № 250/0/15-16. Цими рішеннями за результатами розгляду дисциплінарних справ, відкритих за висновками ТСК, за аналогічних обставин відмовлено у внесенні подання про звільнення суддів з посади у зв'язку з порушенням присяги. Висновки ВРЮ щодо суддів у рішеннях № 2278/0/15-16, № 250/0/15-16 свідчать про те, що ними було прийнято процесуальні рішення (про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою осіб, які брали участь у протестних акціях під час Революції Гідності у січні 2014 року) з ігноруванням вимог національного законодавства та практики ЄСПЛ. Разом із тим, ВРЮ прийняла рішення про відмову у внесенні подання про звільнення цих суддів з посади у зв'язку із порушенням присяги.
Згідно з висновками ВРЮ у цих рішеннях, суддями було прийнято процесуальні рішення з порушеннями закону, оскільки вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, судді не оцінили в сукупності всі обставини, чим і порушили вимоги частини першої статті 178 КПК України. Також судді не обґрунтували, чому не було застосовано жоден із більш м'яких запобіжних заходів. Судді у цих дисциплінарних провадженнях, як і суддя ОСОБА_6., пояснювали, що діяли відповідно до вимог процесуального закону, дослідивши надані органами досудового слідства матеріали, які вказували на існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, та ураховуючи можливі ризики застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Тобто за обставин, ідентичних тим, що встановлені як підстава для звільнення судді ОСОБА_6., ВРЮ прийняла рішення про відмову у внесенні подання про звільнення суддів з посади у зв'язку із порушенням присяги.
З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРЮ є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді ОСОБА_6. як таких, що викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади,а застосування до нього виду дисциплінарного стягнення здійснено з порушенням принципу пропорційності, адже фактично суддю звільнено з посади за порушення норм процесуального права на підставі власної оцінки їх змісту Радою.
Таким чином, не можна погодитися з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року, про безпідставність доводів позивача щодо відсутності підстав для застосування до нього такого дисциплінарного стягнення, як подання про звільнення з посади судді у зв'язку із порушенням присяги.
Судді|В. В. Британчук |
|Н. П. Лященко |
|О. Б. Прокопенко |
|О. М. Ситнік |
| |
| |