ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка 0. Б., Ткачука О. С.
у справі № 800/342/16 (800/514/15) (провадження № 11-586сап18)
за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (правонаступник Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно) про визнання незаконним та скасування рішення
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до ВРЮ, правонаступником якої є ВРП, про визнання незаконним та скасування її рішення від 3 грудня 2015 року
№ 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді».
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що оскаржуване рішення ВРЮ не відповідає принципам законності, обґрунтованості, презумпції невинуватості та ґрунтується на припущеннях, оскільки відповідач дійшов помилкового висновку стосовно того, що дії позивача порочать звання судді і свідчать про несумлінне виконання ним службових обов'язків. На думку позивача, у статті 30 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі -
Закон № 22/98-ВР) наведено вичерпний перелік суб'єктів, які можуть звертатися до ВРЮ з пропозицією про внесення подання про звільнення судді з посади, однак з такою пропозицією до відповідача ні Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС), ні член ВРЮ не звертались. На момент прийняття оскаржуваного рішення у ВРЮ відсутні повноваження щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих судів, тому розгляд ВРЮ питання про внесення подання до Верховної Ради України і прийняття відповідного рішення були безпідставними, при цьому рішення прийнято відповідачем після спливу річного терміну притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Крім того, в ході дисциплінарного провадження ВРЮ надала оцінку процесуальним діям ОСОБА_3 як судді при розгляді ним конкретних судових справ, чим перевищила надані їй повноваження.
Вищий адміністративний суд України постановою від 1 лютого 2016 року позов задовольнив.
Верховний Суд України постановою від 10 травня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, справу передав на новий судовий розгляд.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII ), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції Закону № 2147-VIII.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 3 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову.
Не погодившись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі вказується на те, що ВРЮ здійснювала дисциплінарне провадження стосовно позивача, не маючи на це встановлених законом повноважень. При цьому дисциплінарне провадження здійснено ВРЮ за процедурою, яка не була передбачена законодавством. На думку скаржника, ВРЮ порушила встановлений законом строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та не відповідає принципу пропорційності, оскільки тяжкість застосованого до судді стягнення не відповідає характеру вчиненого ним порушення. У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про повне задоволення його вимог.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 квітня 2018 року - залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, ВеликаПалата Верховного Суду виходила з такого.
15 та 16 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви голови Громадської спілки «Українська спілка «Автомайдан» (далі - ГС «УС «Автомайдан»)
Михайловського А. В. про проведення спеціальної перевірки судді ОСОБА_3. у зв'язку з винесенням постанов у справах № 359/123/14-п, 359/126/14-п,
359/273/14-п про накладення адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортним засобом на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу на осіб, які були учасниками масових акцій протесту.
Також 11 та 18 грудня 2014 року до ТСК надійшли аналогічні за змістом заяви ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_3. у зв'язку з постановленням рішення у справі № 359/123/14-п про притягнення заявника до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП.
У цих зверненнях зазначено про невжиття суддею ОСОБА_3 заходів для всебічного та повного з'ясування обставин справ, унаслідок чого прийнято незаконні та необґрунтовані рішення.
19 травня 2015 року ТСК ухвалила висновок № 27/2-15 про наявність у діях судді ОСОБА_3. ознак порушення присяги та на підставі частини другої статті 7 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - № 1188-VII) направила його разом з матеріалами перевірки до ВРЮ для розгляду і прийняття рішення.
Ухвалою від 10 вересня 2015 року № 465/0/15-15 ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно позивача.
Дисциплінарна секція ВРЮ висновком від 10 листопада 2015 року рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області за порушення присяги.
03 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 922/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області за порушення присяги.
Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ виходила з такого.
11 лютого 2014 року суддя ОСОБА_3 виніс постанову у справі № 359/123/14-п, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
Дослідивши матеріали справи, а саме протокол про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року серії АГ2 № 098752, рапорт інспектора ДПС ОСОБА_8, рапорт командира взводу третьої роти ДПС ОСОБА_9, а також заслухавши пояснення представника порушника, свідків, суддя ОСОБА_3 дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_7
При цьому суддя критично оцінив заперечення ОСОБА_7 щодо факту його перебування за кермом указаного автомобіля на місці вчинення адміністративного правопорушення та факту користування автомобілем іншою особою на підставі довіреності, вважаючи це способом уникнути відповідальності, та зазначив, що у порушника були можливості надати суду докази про обставини перебування автомобіля в користуванні іншої особи. Пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які підтвердили перебування ОСОБА_7 29 грудня 2013 року в гаражі та на ринку м. Борисполя, суд оцінив як неточні й суперечливі, надані особами, що мають родинний або близький зв'язок з порушником.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2014 року скасовано вказану постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суддя ОСОБА_3 не надав належної оцінки доказам у справі та необґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення та рапорт були складені різними працівниками Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДАІ, МВС відповідно), а сам протокол не відповідає вимогам статті 256 КУпАП і не містить усіх визначених цією статтею даних. Крім того, у матеріалах справи немає доказів застосування технічних засобів та приладів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису, передбачених Переліком технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху, затвердженим наказом МВС від 1 березня 2010 року № 33 (далі - Перелік). Також з матеріалів справи не вбачається доказів перебування саме ОСОБА_7 за кермом автомобіля, на якому було вчинено адміністративне правопорушення.
Окрім указаної справи, суддя ОСОБА_3 5 лютого 2014 року розглянув справу № 359/273/14-п, у якій визнав ОСОБА_13 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
У цій справі суддя ОСОБА_3 встановив, що 29 грудня 2013 року о 12 год. 30 хв. на автодорозі Київ - Овруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ОСОБА_13, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra» (номерний знак НОМЕР_1), не виконав вимогу інспектора ДПС про зупинку транспортного засобу, що подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР). Транспортний засіб належить ОСОБА_13 та зареєстрований за ним.
Ці обставини підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення від 11 січня 2014 року серії АГ2 № 148905, рапортом інспектора ДПС ОСОБА_8 від 30 грудня 2013 року, його поясненнями в суді, а також поясненнями самого ОСОБА_13 та свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 Суд критично оцінив заперечення ОСОБА_13 щодо факту зупинки його автомобіля працівником ДАІ в той день, вважаючи це способом уникнути відповідальності, та зазначив, що доводи ОСОБА_13 в цій частині є непереконливими та не спростовують пояснень інспектора ОСОБА_8 та відомостей, викладених у рапорті. Пояснення свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 суд оцінив як неточні й суперечливі.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2014 року скасовано постанову місцевого суду, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_13 складу адміністративного правопорушення.
У постанові апеляційний суд зазначив, що факт вчинення ОСОБА_13 адміністративного правопорушення не підтверджується будь-якими доказами, які б свідчили про невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку. Крім того, у матеріалах справи немає доказів застосування технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, передбачених Переліком, а визнання вини порушника лише на основі рапорту інспектора ДПС ОСОБА_8 суперечить обставинам справи. Вказане свідчить про невинуватість ОСОБА_13 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Крім того, за результатами розгляду справи № 359/126/14-п суддя ОСОБА_3 виніс постанову від 16 січня 2014 року, якою визнав ОСОБА_16 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
У цій справі суддя ОСОБА_3 встановив, що 29 грудня 2013 року о 12 год. 30 хв. на 22-му км автодороги Київ - Овруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ОСОБА_16, керуючи автомобілем марки «Nissan X-Trail» (номерний знак НОМЕР_2), не виконав вимогу інспектора ДПС про зупинку транспортного засобу, що подавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 2.4 ПДР. Транспортний засіб належить ОСОБА_16 та зареєстрований за ним.
Суддя дійшов висновку, що вина у скоєнні вказаного правопорушення підтверджується матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року серії АГ2 №141765.
28 лютого 2014 року суддя ОСОБА_3 виніс постанову про скасування постанови від 16 січня 2014 року в цій справі, припинення її виконання та звільнив ОСОБА_16 від адміністративної відповідальності.
Прийняття такого рішення суддя обґрунтував застосуванням статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», а також зазначив про те, що це правопорушення сталось у місці проведення масових акцій протесту у Вишгородському районі Київської області. Проте в матеріалах справи немає підтвердження участі ОСОБА_16 у таких акціях.
За висновком ВРЮ, суддя ОСОБА_3 не забезпечив усебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин під час розгляду вказаних вище справ про адміністративні правопорушення, вирішення їх відповідно до закону, дійшов висновку про винуватість осіб за відсутності доказів їх вини, що призвело до порушення прав і законних інтересів цих осіб. Крім того, на порушення норм КУпАП суддя скасував постанову, винесену ним у справі про адміністративне правопорушення.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні ВРЮ, допущені суддею ОСОБА_3 порушення норм законодавства України порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків і є підставою для внесення подання про звільнення з посади судді за порушення присяги.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з висновком ВРЮ про те, що суддя ОСОБА_3 при ухваленні рішень стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_16 не забезпечив усебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді» відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС, тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Приймаючи вказані постанови про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, суддя ОСОБА_3 не вчинив дій, які сприяють виконанню завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення, а саме не забезпечив усебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про винуватість осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, за відсутності доказів їх вини, що призвело до порушення законних прав та інтересів цих осіб.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРЮ при прийнятті рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням балансу визначення виду дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРЮ дійшло висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Не надаючи безпосередньої оцінки законності й обґрунтованості винесених ОСОБА_3 постанов, що стали підставою до притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, хочемо зосередити увагу на відповідності оскаржуваного рішення ВРЮ основоположним принципам демократії, міжнародним стандартам та наголосити на межах судового контролю за здійсненням адміністративними органами владних повноважень.
Одним з найбільших досягнень демократії є справді незалежна судова влада. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами Україні (стаття 126 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.
Відповідно до пункту 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 року та № 40/146 від 13 грудня 1985 року, судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної посаді, яку вони займають.
На нашу думку, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм.
У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, та щодо якості судових рішень зазначено, що «…неприйнятною є можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки» (п. 60 Висновку № 3 (2002)).
У пункті 39 Спільного висновку Венеціанської комісії та Дирекції із співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» (далі - Спільний висновок) наголошено: «Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів включає дотримання професійних та особистих обов'язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження».
Відповідно до статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРЮ.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
На нашу думку, ВРЮ належним чином не врахувала вказаних обставин при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_3, а тому зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення.
Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками чи порушення присяги має бути встановлений ВРЮ з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або нехтування обов'язками чи порушення присяги, наслідків таких дій, умислу судді у вчиненні цих дій та не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_3. до відповідальності за порушення присяги вказано порушення суддею вимог законодавства під час розгляду адміністративних справ № 359/123/14-п, 359/126/14-п, 359/273/14-п та прийняття постанов про притягнення ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності.
Судді Великої Палати Верховного Суду не звернули увагу на те, що відповідач фактично здійснив перевірку правового змісту судових рішень з точки зору дотримання вимог процесуального законодавства, що є порушенням статті 19 Конституції України, чинного національного та міжнародного законодавства та суперечить практиці ЄСПЛ з аналогічних за ситуацією справ.
На нашу думку, висновки про наявність у діях судді порушення присяги ВРЮ зробила на підставі власної оцінки змісту, законності й обґрунтованості судових рішень; власного розуміння фактів; переоцінки доказів та власної оцінки достатності, належності і допустимості таких доказів; аналізу співмірності застосованого судом заходу стягнення; а щодо постанови від 28 лютого 2014 року у справі
№ 359/126/14-п - узагалі на підставі аналізу мотивів, якими керувався суд при звільненні особи від адміністративної відповідальності. При цьому протоколи судових засідань як джерело інформації щодо вчинених суддею дій взагалі не аналізувались і правової оцінки їм не надавалося.
Слід ураховувати, що нормативно-правове закріплення отримала лише об'єктивна сторона такого порушення, тоді як обов'язковому встановленню підлягали також наслідки допущених суддею порушень у вигляді істотної шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства і держави та вина судді у формі умислу чи грубої недбалості як така, що відокремлює умисне порушення від суддівської помилки.
Отже, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема щодо наявності умислу в діях судді, негативних наслідків його дій, а також щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.
Разом із тим рішення ВРЮ не містять висновку щодо умислу судді на порушення норм права чи грубого нехтування обов'язками при постановленні судового рішення, за яке до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
ВРЮ також не надала оцінки та не перевірила, чи дії ОСОБА_3 призвели до негативних наслідків для ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_13, оскільки посвідчення водія в них не вилучалося та фактично вони не були позбавлені права керування транспортними засобами.
Крім того, ВРЮ не врахувала позитивної характеристики судді ОСОБА_3., який не мав дисциплінарних стягнень та характеризувався позитивно.
Водночас варто окремо наголосити на тому, що скаргу на дії судді ОСОБА_3. подав голова ГС «УС «Автомайдан» МихайловськийА. В. для проведення спеціальної перевірки на предмет порушення суддею присяги, з посиланням на безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності учасників масових акцій протесту. Крім того, скаргу для проведення спеціальної перевірки на предмет порушення суддею ОСОБА_3 присяги подав ОСОБА_7
При цьому ОСОБА_16 та ОСОБА_13, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі статті 122 КУпАП, дії судді ОСОБА_3. не оскаржували та до відповідних органів із заявою про притягнення судді до відповідальності не зверталися.
До того ж ОСОБА_7 учасником мирних акцій не був та стверджував, що він не керував указаним у протоколі автомобілем та перебував в іншому місці, що також перевірялось судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги.
На нашу думку, ВРЮ дійшла передчасних висновків про застосування до судді ОСОБА_3. дисциплінарного стягнення у виді звільнення, що є підставою для скасування рішення ВРЮ.
Велика Палата Верховного Суду, погодившись із застосуванням ВРЮ до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку чи грубого нехтування обов'язками суддею ОСОБА_3 є передчасним.
Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
Із урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРЮ є недостатньо вмотивованим у частині кваліфікації дій судді як порушення присяги та постановлене без урахування принципу пропорційності при виборі виду дисциплінарного стягнення, а тому підлягало скасуванню.
Відтак апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягала задоволенню, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 квітня 2018 року - скасуванню.
Судді Великої Палати
Верховного Суду О. Б. Прокопенко
О. С. Ткачук