ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
справа № 826/1476/15
провадження № 11-104апп18
у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі - уповноважена особа Фонду, Банк відповідно) про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
30 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просила:
1) визнати протиправною (незаконною) бездіяльність Фонду щодо невключення позивача до реєстру (загального реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
2) визнати протиправною (незаконною) бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
3) зобов'язати Фонд включити позивача до реєстру (загального реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
4) зобов'язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_3, якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.
У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили таке.
26 червня 2014 року між Банком та ОСОБА_3 (вкладник) укладено договір № 42016 банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» (далі - Договір банківського вкладу).
За пунктом 1.1 цього Договору Банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 168 тис. 231 грн 11 коп. у тимчасове користування на строк до 28 липня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за їх використання.
Пунктом 2.1.1 Договору банківського вкладу передбачено, що Банк зобов'язується відкрити вкладний (депозитний) рахунок за визначеним номером вкладнику та прийняти вклад.
Згідно з платіжними дорученнямивід 26 червня 2014 року № TR.56306.492.372, № TR.56306.488.372 та № TR.56306.484.372 платники ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно перерахували на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_3 кошти в загальній сумі 168 тис. 231 грн 11 коп.
14 серпня 2014 року Правління Національного банку України (далы - НБУ) прийняло рішення № 491 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних». Цього ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 14 серпня 2014 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ».
30 жовтня 2014 року тимчасова адміністрація Банку видала наказ № 34 про створення комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), які обліковуються на балансі Банку, а 10 листопада 2014 року за наслідками засідання цієї комісії визначили нікчемними, зокрема, Договір банківського вкладу ОСОБА_3 та проведені згідно з ним транзакції у зв'язку з тим, що він мав на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується Фондом.
Правління НБУ постановою від 10 листопада 2014 року № 717 відкликало банківську ліцензію Банку, а виконавча дирекція Фонду рішенням від 13 листопада 2014 року № 119 розпочала процедуру його ліквідації та призначила уповноваженою особою Фонду строком на 1 рік Гончарова С. І.
18 листопада 2014 року уповноважена особа Фонду видала наказ № 6, яким на підставі вищезгаданих висновків комісії визнано нікчемним, зокрема, Договір банківського вкладу ОСОБА_3
23 грудня 2014 ОСОБА_3 через свого представника звернулася до відповідачів із заявою про включення її до переліку (реєстру) вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та виплату залишку гарантованої суми відшкодування за Договором банківського вкладу.
Уповноважена особа Фонду листом від 23 грудня 2014 року № 001/3759 повідомила позивача, що укладений ним з Банком Договір банківського вкладу та операції з унесення й перерахування грошових коштів на відкритий за ним рахунок є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), у зв'язку із чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також відсутність ознак протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду, оскільки наказ цієї особи від 18 листопада 2014 року щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу є чинним і позивачем не оскаржується. При цьому перевіркою, яка передувала виданню такого акта, було встановлено, що кошти на депозитний рахунок, відкритий на ім'я позивача, надійшли від трьох різних фізичних осіб унаслідок «розбивки» їх великих вкладів з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання Фонду з відшкодування грошових коштів за рахунок держави.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки реальні кошти позивач на вкладний рахунок не перераховував, а відбулося лише документальне оформлення перерахування, про що було відомо працівникам Банку, то укладання Договору банківського вкладу та проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім'я позивача, погіршувало фінансове становище Банку та сприяло приведенню його до категорії неплатоспроможних. І такі обставини за частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI є підставою для визнання правочинів Банку нікчемними.
25 серпня 2015 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на наведені вище судові рішення, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове - про задоволення позову.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 січня 2018 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_3 справу за її позовом на підставі частини п'ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтовано тим, що спори, які виникають між фізичними особами й банкомта предметом яких є рішення Фонду чи його уповноваженої особи стосовно визнання нікчемним правочинів та/або визнання протиправною бездіяльності щодо невключення до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, містять виключну правову проблему з огляду на наявність неоднакової правозастосовчої практики в указаних справах.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 4 липня 2018 року касаційну скаргу задовольнила частково: рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки викладені вище висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову зроблені без установлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Постанову суду мотивовано, зокрема, тим, що згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про встановлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів (пункт 47 постанови).
У пункті 48 постанови Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
ВеликаПалата Верховного Суду керувалася тим, що наказ уповноваженої особи Фонду жодним чином не впливає на нікчемність правочину.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Не погоджуюсь із висновком Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи наказу уповноваженої особи Фонду стосовно нікчемності правочину з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1 Закону № 4452-VI цим Законом установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ.
Метою Закону № 4452-VIта Фонду є захист прав вкладників коштів до банків України та збільшення довіри до банківської системи України з боку фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, однак при цьому не мають бути порушені права та інтереси інших осіб, які є споживачами банківських послуг у широкому розумінні.
Норми цього Закону є спеціальними та врегульовують особливі правовідносини, які виникають, зокрема, між вкладниками та Фондом або його уповноваженою особою щодо гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає в переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат згідно з наданим уповноваженою особою Фонду переліком вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Положення статті 27 Закону № 4452-VI, що визначають умови та порядок формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, перебувають у прямому зв'язку з положеннями статей 34, 38 цього Закону, що визначають порядок та умови для віднесення правочинів до нікчемних та унеможливлюють виплату коштів за правочинами, які віднесені до нікчемних.
Юридичне значення для прийняття Фондом рішення про включення рахунку вкладника до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, має саме дійсність правочину у формі договору банківського вкладу та правочинів щодо його виконання (зокрема, транзакцій).
Частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що на уповноважену особу Фонду покладений обов'язок під час дії тимчасової адміністрації проводити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Отже, після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд або його уповноважену особу покладається обов'язок вжити заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачених статтею 38 Закону № 4452-VI.
З аналізу положень частин першої, другої статті 38 Закону № 4452-VI вбачається, що обов'язок Фонду щодо збереження активів банку реалізується шляхом забезпечення проведення Фондом протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.
Указана норма стосується правочину, однією зі сторін якого є банк, щодо якого запроваджено тимчасову адміністрацію, тобто свідчить про те, що законодавець передбачив спеціальні норми, які визначають порядок віднесення до нікчемних правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.
При цьому Фонд чи його уповноважена особа можуть віднести до нікчемних як договір банківського вкладу, так і правочини, пов'язані із залученням коштів на банківський рахунок вкладника.
Зі змісту частини другої статті 38 Закону № 4452-VI убачається, що Фонд повинен виявити правочини (у тому числі договори), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Приписами частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI визначено виключний перелік підстав, за яких правочин (у тому числі банківського вкладу чи транзакція щодо нього) є нікчемним.
За таких обставин частина третя статті 38 Закону № 4452-VI є спеціальною нормою та визначає виключний перелік підстав для віднесення правочинів до нікчемних.
Крім того, відсутні правові підстави для застосування Фондом чи його уповноваженою особою статті 228 ЦК при віднесенні правочину до нікчемних у позасудовому порядку, оскільки відповідно до частини третьої статті 228 цього Кодексу у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Особа, яка вважає, що Фонд чи його уповноважена особа порушили її право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду, має право (за наявності для цього підстав та з дотриманням процедури розгляду) вимагати визнання протиправними дій чи рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до нікчемних, якщо таке рішення прийнято не на підставі закону, який містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними (частина третя статті 38 Закону № 4452-VI).
З положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI випливає, що Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення ознак, які свідчать про нікчемність правочинів, тобто мають право здійснити юридичну кваліфікацію таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення й повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Оскільки в силу вимог статті 38 Закону № 4452-VI Фонд у межах заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втратам майна та збиткам банку протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язаний здійснити не тільки перевірку правочинів на предмет виявлення нікчемних правочинів, але й учинити дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів, то таке рішення Фонду або його уповноваженої особи впливає на права іншої сторони правочину.
Згідно із частиною другою статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, Фонд чи його уповноважена особа, виконуючи обов'язок, визначений статтею 38 Закону № 4452-VI, здійснює перевірку правочинів, виявляє та фіксує, які правочини є нікчемними в силу вимог закону, а не визнає їх нікчемними.
Незгода з рішенням уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до переліку нікчемних правочинів, підстави визнання яких установлені законом, спричиняє публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи спірних правовідносин, з'ясуванням статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду та його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються, порядок здійснення контролю за його діяльністю.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Суспільні відносини регулюються обов'язковими до виконання нормативно-правовими актами, які видаються органами законодавчої та виконавчої влади, у межах наданих їм повноважень.
Верховна Рада України, реалізуючи законодавчу функцію, визначила Фонд та НБУ особливими суб'єктами, які мають повноваження у сфері регулювання банківської діяльності, гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Спеціальними законами у цій сфері є Закон № 4452-VI та Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність».
Системний аналіз зазначених законів дає підстави стверджувати, що законодавцем закріплено за Фондом нормотворчу та регулятивну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідацію. Фонд також уповноважений здійснювати функції нагляду та перевірки банків та має право на застосування примусу (у тому числі, шляхом накладення адміністративних санкцій), що переконливо свідчить про наявність у Фонду владних та управлінських повноважень.
За правилами частини сьомої статті 3 Закону № 4452-VI органи державної влади та НБУ не мають права втручатись у діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій та повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.
У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, друга статі 6 Закону № 4452-VI).
Отже, законодавець наділив Фонд виключними повноваженнями у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, при реалізації яких Фонд виконує функції державного управління, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС.
У зазначеній справі спір виник через те, що уповноважена особа Фонду на підставі частин першої та другої статті 38 Закону № 4452-VI, за результатами перевірки правочинів (договорів, операцій) на предмет виявлення правочинів, які є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, віднесла до нікчемних правочин за Договором банківського вкладу ОСОБА_3
Згідно з частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя цієї статті містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
Фактично позивачем оскаржено рішення уповноваженої особи Фонду, прийняте в результаті здійсненої перевірки правочинів на предмет їх нікчемності.
Підставою таких позовних вимог має бути частина перша статті 54 Закону
№ 4452-VI, якою передбачено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
На мою думку, дії та рішення уповноваженої особи Фонду при виконанні вимог частини другої статті 38 Закону № 4452-VI вчиняються на виконання функцій та завдань Фонду та належать до його компетенції як суб'єкта владних повноважень.
Так, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює низку функцій, зокрема здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків(частини перша та друга статті 4 Закону
№ 4452-VI).
Тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (стаття 2 Закону № 4452-VI).
Особливості запровадження процедури тимчасової адміністрації, права та обов'язки Фонду та уповноваженої особи Фонду на період запровадження тимчасової адміністрації банку передбачено розділом VII Закону № 4452-VI.
З положень статей 34-43 Закону № 4452-VIвбачається, що на Фонд під час проведення процедури тимчасової адміністрації банку покладається ряд обов'язків, які належать йому як суб'єкту владних повноважень, а не як суб'єкту господарювання чи його керівним органам, зокрема: обов'язок розпочати процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку у строк, визначений цим Законом; обов'язок здійснити заходи щодо збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку; обов'язок затвердити план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку).
Отже, під час виконання зазначених обов'язків у межах процедури тимчасової адміністрації Фонд чи уповноважена особа Фонду здійснює владні управлінські повноваження на виконання законодавчо закріплених завдань та функцій.
Після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд покладено обов'язок вжити заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені статтею 38 Закону № 4452-VI.
З аналізу положень частин першої, другої статті 38 Закону № 4452-VI вбачається, що обов'язок Фонду щодо збереження активів банку реалізується шляхом забезпечення проведення Фондом протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.
Вказана норма стосується правочинів, однією із сторін якого є банк, щодо якого запроваджено тимчасову адміністрацію, що свідчить про те, що законодавець передбачив спеціальні норми, які покликані встановити нікчемні правочини, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Ці норми мають пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів.
Отже, обов'язки Фонду, визначені у статті 38 Закону № 4452-VI, стосуються реалізації законодавчо закріплених функцій та повноважень Фонду та виконуються з метою збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку при проведенні процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку під час тимчасової адміністрації. У таких правовідносинах Фонд діє як суб'єкт владних повноважень, адже реалізація цієї функції Фонду має публічний (за сферою реалізації) та владний характер (за методом впливу).
Таким чином, Фонд при виконанні обов'язку, передбаченого статтею 38 Закону № 4452-VI, діє як суб'єкт владних повноважень у розумінні КАС.
Відповідно до частини десятої статті 38 Закону № 4452-VI усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 статті 2 Закону № 4452-VI).
Абзацом другим частини третьої статті 34 Закону № 4452-VIпередбачено, що всі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Тобто делегування повноважень Фонду є правом, а не обов'язком Фонду, та обсяг делегованих повноважень у кожному конкретному випадку може бути різним.
Оскільки обов'язок Фонду, визначений статтею 38 Закону № 4452-VI, віднесений до компетенції Фонду як суб'єкта владних повноважень при реалізації публічно-владних управлінських функцій, то виконання цього обов'язку уповноваженою особою Фонду при делегуванні їй таких повноважень свідчить про те, що вона діє як посадова особа, а не як керівник банку. Той факт, що Фонд делегує частину повноважень уповноваженій особі Фонду, не змінює владний та управлінський характер таких функцій, а також не змінює їх суті та змісту. Отже, в цьому випадку має місце публічний і владний характер діяльності самої уповноваженої особи Фонду.
Таким чином, спір, предметом якого є перевірка законності дій чи рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, Фонд чи уповноважена особа Фонду не були сторонами правочинів (договорів, операцій) за договором банківського вкладу, укладеного між позивачем і Банком, а відповідно між позивачем та Фондом чи його уповноваженою особою не виникло інших правовідносин, ніж ті, що випливають з оскаржуваного наказу, який за своєю юридичною природою є рішенням суб'єкта владних повноважень, який приймається на підставі та у спосіб, визначені законом.
Отже, обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що незгода з рішенням уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до переліку нікчемних, підстави визнання яких встановлені законом, спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Правовідносини, які складаються між зацікавленими особами та уповноваженою особою Фонду стосовно зазначених та подібних їм обставин, є публічними, за яких ця особа на підставі регулятивного акта реалізує владні управлінські повноваження (функції), однією з яких і є її обов'язок прийняти рішення про віднесення правочину (договору) до нікчемних на підставі закону.
На моє переконання, саме за правилами адміністративного судочинства особа, яка оскаржує дії Фонду чи її уповноваженої особи, вправі (за наявності для цього підстав та з дотриманням процедури розгляду) вимагати визнання протиправними дій чи рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до нікчемних у разі, коли таке рішення прийнято не на підставі закону, який містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними (частина третя статті 38 Закону № 4452-VI).
Крім того, вважаю за необхідне зазначити, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2018 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовчої практики за цією категорією справ.
На думку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, про наведене свідчить:
- відсутність єдиного правового висновку Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України щодо застосування статті 38 Закону № 4452-VІ;
- наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- велика кількість подібних справ, які перебувають на розгляді адміністративних судів України, а саме: між фізичними особами та уповноваженими особами Фонду щодо відшкодування коштів, які були розміщені на рахунках фізичних осіб у збанкрутілих банках;
- необхідність досягнення визначеної частиною другою статті 1 згаданого Закону мети - захистити права й законні інтереси вкладників банків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду розглянула справу як суд касаційної інстанції та з огляду на встановлені обставини дійшла переконання, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є передчасними, здійснені без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, під час нового розгляду справи необхідно надати належну правову оцінку аргументам учасників справи, всебічно й повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване й законне судове рішення.
Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що підставою для віднесення до нікчемних правочину, вчиненого між банком та позивачем, є частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, про що зазначено в наказі уповноваженої особи Фонду Гончарова С. І. «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів» від 18 листопада 2014 року № 6.
Позивачем не оскаржено наказ про визнання Договору банківського вкладу нікчемним.
Згідно з пунктом 7 частини третьоїстатті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстави, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна, з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Суди першої та апеляційної інстанційзазначили, що дії щодо дроблення рахунку, який перевищує гарантовану суму відшкодування, яка виплачується Фондом вкладнику, призводять до погіршення фінансового становища банку і могли сприяти приведенню банку до неплатоспроможності. Такі обставини визначені пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI і можуть бути визнані як додаткова підстава для визначення нікчемності правочинів.
Договір банківського вкладу віднесено до нікчемних, оскільки він укладався для дроблення великого вкладу на вклади до 200 000 грн, тобто в сумі, що не перевищує суму гарантованого державою відшкодування фізичним особам відповідно до положень Закону № 4452-VІ, з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання Фонду на відшкодування грошових коштів за рахунок держави та отримання суми вкладів понад розмір, гарантований державою.
З цього приводу уповноважена особа Фонду 26 листопада 2014 року подала заяву про вчинення злочину до правоохоронних органів. За фактом звернення порушено кримінальне провадження № 1214100040017478, яке розслідується.
Внаслідок таких дій власник значного депозиту отримав перевагу перед іншими кредиторами банку, що є порушенням пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
З огляду на вищевикладене вважаю, щоВелика Палата Верховного Суду, з урахуванням обставин справи, повинна була ухвалити остаточне рішення у справі.
Крім того, беручи до уваги відсутність єдності судової практики указаної категорії справ судів адміністративної та цивільної юрисдикцій, а також наявність у кожній із цих юрисдикцій протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, з метою забезпечення єдності правозастосовної практики як Верховним Судом, так і місцевими й апеляційними судами, Велика Палата Верховного Суду повинна була дати відповіді на поставлені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду питання, які свідчать про виключну правову проблему справ цієї категорії.
Суддя Великої Палати
Верховного Суду О. Б. Прокопенко