Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду
Антонюк Н.О. та Кібенко О.Р.
Справа № 800/319/17, 800/334/17
Провадження № 11-365сап18
1. 01 березня 2018 року рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС) було визнано протиправними та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 01 березня 2011 року № 128/0/15-11 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за порушення присяги» (далі - рішення ВРЮ) та постанову Верховної Ради України від 03 листопада 2011 року № 4005Л/1 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у зв'язку з порушенням присяги судді» (далі - постанова ВРУ).
2. 14 червня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду рішення КАС від 01 березня 2018 року було залишено без змін, апеляційні скарги Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) та ВРУ - без задоволення.
Не погоджуємося із ухваленим Великою Палатою Верховного Суду рішенням, а тому викладаємо свої міркування у окремій думці.
Короткий виклад історії справи
3. 01 березня 2011 року ВРЮ прийняла рішення внести до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді за порушення присяги. ВРЮ зазначила, що ОСОБА_3 ухвалила декілька незаконних і необґрунтованих рішень, неналежним чином застосовувала заходи забезпечення позову і допускала процесуальні помилки під час здійснення правосуддя.
4. Зокрема, предметом оцінки ВРЮ стали дії судді ОСОБА_3 під час розгляду таких справ:
27 листопада 2003 року по справі №2-1213 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна до ОСОБА_5, колективного підприємства «Центральний ринок» (далі - КП «Центральний ринок»), третя особа - старший державний виконавець, про визнання права на описане майно та звільнення його з-під арешту, суддя ОСОБА_3. задовольнила позов та визнала право державної власності на цей цілісний майновий комплекс за Фондом державного майна;
водночас ВРЮ було встановлено, що жодних позовних вимог до одного з відповідачів (а саме - до фізичної особи ОСОБА_5) Фондом заявлено не було;
20 вересня 2004 року по тій же справі № 2-1213 суддя ОСОБА_3. ухвалою роз'яснила рішення суду від 27 листопада 2003 року так, що право власності на цілісний майновий комплекс Центрального ринку, про який зазначалось вище, було визнано за КП «Центральний ринок». Тобто ухвала про роз'яснення містила прямо протилежне за змістом рішення: першим рішенням від 27 листопада 2003 р. було про визнано право державної власності, а ухвалою про роз'яснення судового рішення - визнано право власності на це ж майно за колективним підприємством, всупереч статті 215 Цивільно-процесуального кодексу України;
19 березня 2005 року рішенням за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ВАТ «Дніпропетровський центральний ринок», Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, КП «Дніпропетровське МБТІ», виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, третя особа без самостійних вимог на боці позивачів - КП «Центральний ринок» про визнання права власності та спонукання вчинити певні дії, суддя ОСОБА_3. відмовила у задоволенні позову громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10;
як встановлено ВРЮ, зі змісту позовних вимог вбачається, що позов у цій справі фактично було подано не на захист фізичних осіб - позивачів, а в інтересах юридичної особи КП «Центральний ринок»;
у процесі розгляду справи процесуальний статус КП «Центральний ринок» було змінено з третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача на третю особу із самостійними вимогами на предмет спору (шляхом подачі відповідної позовної заяви). КП «Центральний ринок» стало позивачем у справі, і у своїй позовній заяві просило, зокрема, визнати право власності за ним на це майно;
суддя ОСОБА_3. фактично вирішила спір між юридичними особами, що є виключною компетенцією господарських судів;
окрім цього, нею не було взято до уваги наявність інших судових рішень щодо спірного майна (постанови ВСУ, рішення Господарського суду м. Києва, постанови Київського апеляційного господарського суду, постанови Вищого господарського суду України), які набрали законної сили і якими вже було встановлено факт віднесення майна цілісного майнового комплексу Центрального ринку в м. Дніпропетровську до державної форми власності. Про ці рішення судді ОСОБА_3 було відомо на час винесення нею рішення по справі, оскільки в тексті рішення від 19 березня 2005 року ОСОБА_3 посилається на окремі з них;
ухвалою від 30 червня 2006 року суддя ОСОБА_3. вжила заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_12 до голови Дніпропетровської обласної територіальної виборчої комісії, Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної територіальної виборчої комісії. Було заборонено проводити пленарні засідання сесії Дніпропетровської обласної ради до набрання чинності постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2006 року. Наслідком зазначених дій судді ОСОБА_3 стало фактичне зупинення роботи Дніпропетровської обласної ради протягом місяця.
ВРЮ зазначила, що здійснення обласною радою передбачених законодавством функцій жодним чином не могло вплинути на права та інтереси позивача ОСОБА_12, яка є виборцем.
5. ОСОБА_3 оскаржила рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ).
6. 02 червня 2011 року ВАСУ відхилив позов ОСОБА_3 у зв'язку з його безпідставністю (справа № П/9991/236/11).
7. 03 листопада 2011 року ВРУ проголосувала за звільнення ОСОБА_3 та ухвалила відповідну постанову.
8. 17 травня 2012 року ВАСУ відхилив позов ОСОБА_3 про визнання незаконними рішення ВРЮ та постанови ВРУ щодо її звільнення у зв'язку з його безпідставністю (справа № П/9991/1522/11).
9. 19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою ОСОБА_3 Цим рішенням ЄСПЛ встановив, що Україна порушила стосовно ОСОБА_3 пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з недодержанням принципів незалежності та безсторонності, а також статтю 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного і сімейного життя.
10. 20 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного суду України (далі - ВСУ) з заявами про перегляд постанов ВАСУ від 02 червня 2011 року по справі № П/9991/236/11 та від 17 травня 2012 року по справі № П/9991/1522/11 на підставі пункту 3 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з урахуванням рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України».
11. 03 липня 2017 року ВСУ позовні вимоги ОСОБА_3 по справах № П/9991/236/11 та П/9991/1522/11 були задоволені частково: постанови ВАСУ від 02 червня 2011 року та від 17 травня 2012 року скасовано, а справи передано на новий судовий розгляд до ВАСУ.
12. Тобто, ВСУ на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» відновив національне судове провадження у справі ОСОБА_3
13. У зв'язку з початком роботи Верховного Суду справи П/9991/236/11 та П/9991/1522/11 (П9901/312/18, 800/334/17) були передані з ВАСУ на розгляд КАС та об'єднані в одне провадження.
14. 01 березня 2018 року рішенням КАС частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3: визнано протиправними та скасовано рішення ВРЮ та постанову ВРУ про її звільнення.
15. В частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення ВРЮ від 27 вересня 2011 року про повторне направлення до ВРУ подання про її звільнення - відмовлено.
16. 14 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення КАС, а апеляційні скарги ВРП та ВРУ - без задоволення.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
17. Перше, що необхідно з'ясувати у цій справі - чи застосовано до заявника (в даному випадку - до ОСОБА_3.) додаткові заходи індивідуального характеру у зв'язку із констатацією ЄСПЛ порушення певних норм Конвенції.
18. З викладеної вище хронології обставин справи видно, що ВСУ на виконання рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України», яке стосувалося в т.ч. і ОСОБА_3, скасував рішення ВАСУ щодо заявниці та відновив судовий розгляд.
19. До ОСОБА_3 було застосовано такий додатковий захід індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum) у вигляді повторного розгляду справи.
20. Наступне питання, яке виникає під час перегляду справи у порядку адміністративного судочинства - чи висновки, зроблені ЄСПЛ, ведуть до безумовного скасування постанови ВРУ та рішення ВРЮ, прийнятих щодо А. Куликова та інших 17 суддів, в т.ч. щодо ОСОБА_3
21. У рішенні ЄСПЛ «Куликов та інші проти України» було констатовано низку порушень на етапах прийняття рішень щодо суддів, заяви яких були предметом розгляду ЄСПЛ.
22. Так, у п. 135 рішення «Куликов та інші проти України» щодо скарг заявників про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ посилається на свої висновки у рішенні «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року. В цьому рішенні ЄСПЛ встановив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. ЄСПЛ вважає, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються у справі «Куликов та інші проти України».
23. Водночас, ЄСПЛ у рішенні «Куликов та інші проти України», на відміну від рішення у справі «Олександр Волков проти України» не було констатовано, що розгляд справи національним судом потенційно не здатний усунути недоліки, які були допущені на етапі провадження та прийняття рішень ВРЮ та ВРУ.
Щодо позовної вимоги про скасування рішення ВРУ
24. Системні недоліки, які стосувалися процедури розгляду питання щодо звільнення суддів парламентом України, ЄСПЛ визначив у справі «ОлександрВолков проти України», а у справі «Куликов та інші проти України» лише послався на свої висновки у цій справі.
25. ЄСПЛ вказано, зокрема, на такі недоліки процедури прийняття рішення про звільнення суддів ВРУ:
голова парламентського комітету та один з його членів були також членами ВРЮ і приймали рішення у справі заявника на обох рівнях. Відповідно при розгляді подань ВРЮ вони не могли бути безсторонніми (п. 119);
процедури відводу членів ВРЮ не існувало, оскільки така процедура Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 2004 року не передбачалася. Це вказує на відсутність належних гарантій для забезпечення відповідності провадження критерію об'єктивної безсторонності (п. 120);
щодо пленарного засідання парламенту, процедура по суті зводилася до висловлення загальних думок, заснованих на висновках ВРЮ та парламентського комітету. На цій стадії розгляд справи обмежувався ухваленням обов'язкового рішення, що ґрунтувалося на висновках, яких дійшли ВРЮ та парламентський комітет (п. 121);
пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів (п. 122).
26. Той факт, що у прийнятті рішення ВРУ щодо звільнення суддів з посади повторно приймали участь кілька тих самих осіб, що й на першому етапі під час прийняття рішення ВРЮ (кілька народних депутатів, які входили до складу ВРЮ), приводить до висновку про наявність таких системних недоліків, які є безумовною підставою для скасування постанови ВРУ.
27. Тому погоджуємося із висновком КАС про правильність скасування винесеної щодо ОСОБА_3 постанови ВРУ про звільнення.
Щодо позовної вимоги про скасування рішення ВРЮ
28. Позиція ЄСПЛ про те, в чому саме полягали системні порушення під час розгляду справ у ВРЮ, також міститься у справі «Олександр Волков проти України».
ЄСПЛ висловлюється про недоліки у формуванні ВРЮ, а саме:
переважну більшість членів ВРЮ складають особи, які не є суддями та обрані безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади (п. 109, 110);
справу О.Волкова розглядали 16 членів ВРЮ, присутніх на засіданні, тільки 3 із яких були суддями (п. 111);
після внесення до Закону України «Про Вищу раду юстиції» змін від 07 липня 2010 року до нього було додано вимогу щодо обрання 10 членів ВРЮ з-поміж суддів. Проте цих змін недостатньо, оскільки органи, що призначають членів ВРЮ, залишаються тими ж самими, та тільки троє суддів обираються своїми колегами (п. 112);
тільки 4 члени ВРЮ працюють в ній на постійній основі. Інші члени працюють та отримують свою зарплатню поза межами ВРЮ, що неминуче означає їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від їхніх головних роботодавців та ставить під загрозу як їхню незалежність, так і безсторонність (п. 113);
включення Генерального прокурора України до ВРЮ в якості її члена за посадою може мати залякуючий ефект для суддів та сприйматися як потенційна загроза. Присутність Генерального прокурора України у зазначеному органі, який має повноваження щодо призначення суддів, застосування до них дисциплінарних заходів та їхнього звільнення створює ризик того, що у таких справах судді не діятимуть безсторонньо, або що Генеральний прокурор України не діятиме безсторонньо у відношенні до тих суддів, чиї рішення він не схвалює (п. 114);
члени ВРЮ, які здійснювали перевірку у справі О. Волкова та направили подання про його звільнення, згодом взяли участь у голосуванні щодо рішення про його звільнення з посади. Крім того, один із цих членів був призначений Головою ВРЮ та головував у засіданні, в якому розглядалась справа О. Волкова. Роль цих членів у висуненні звинувачень щодо заявника на підставі результатів проведеної ними дисциплінарної перевірки викликає об'єктивний сумнів щодо їхньої безсторонності при винесенні рішення по суті у цій справі (п. 115).
29. Вважаємо, що недоліки національної процедури розгляду питання про звільнення суддів, а саме «подвійна» участь тих самих осіб як на етапі прийняття рішення ВРЮ, так і на етапі прийняття рішення ВРУ, є безумовною підставою для скасування другого, наступного рішення (тобто рішення ВРУ, про що йшлося вище). Їхня ж участь у прийнятті першого рішення (в даному випадку - рішення ВРЮ) не може слугувати безумовною підставою для скасування цього рішення, однак є системним недоліком, який законодавець вже усунув.
30. Недоліки, про які зазначив ЄСПЛ у рішенні «Олександр Волков проти України», вказують як на недоліки структурного характеру в провадженні ВРЮ, так і на ознаки особистої упередженості з боку певних членів ВРЮ, які розглядали справу О. Волкова (п. 117).
31. Очевидно, що індивідуальні порушення, констатовані ЄСПЛ у справі О. Волкова, застосовні лише до цієї справи і не можуть бути використані у справі «Куликов та інші проти України».
32. Період діяльності ВРЮ до внесення змін у національне законодавство щодо формування її складу не може бути автоматично визнано незаконним. Так само і всі без винятку рішення, прийняті ВРЮ у складі, де більшість не становили судді, не можуть бути визнані нелегітимними.
33. Адже в період, коли до ВРЮ входила невелика кількість суддів, цей орган, відповідальний за формування суддівського корпусу, приймав рішення щодо суддів з різними правовими наслідками. Необхідно враховувати і той факт, що склад ВРЮ відповідав нормам національного закону, який діяв на той час.
34. Значна кількість прийнятих ВРЮ рішень стосувалась призначення суддів на посади, їх звільнення не тільки внаслідок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, а й звільнення з інших підстав (відставки, закінчення строку, на який обрано чи призначено суддю, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді, звільнення з посади суддів за власним бажанням тощо).
35. Вважаємо, що не правильно абсолютизувати роль системних та загальних порушень, які були в тогочасній системі національного правового регулювання порядку формування складу ВРЮ. Адже в такому разі можна взагалі ставити питання про скасування всіх рішень, прийнятих в той період ВРЮ, а не тільки рішень про притягнення окремих суддів до відповідальності за порушення присяги.
36. ЄСПЛ у своєму рішенні «Куликов та інші проти України» не висловлювався щодо абсолютної необхідності скасування рішень ВРЮ у межах відновленого національного провадження.
37. Таке тлумачення практики ЄСПЛ у цій справі призвело б до однозначного висновку про необхідність автоматичного скасування рішень ВРУ і ВРЮ.
38. Однак у справі А. Куликова та інших суддів ЄСПЛ не вважав за доцільне застосовувати індивідуальні заходи до кожного із заявників. Навпаки, було звернуто увагу на те, що національний судовий розгляд може визначити наявність підстав для скасування рішень ВРЮ і ВРУ щодо заявників.
39. Висновок КАС про скасування рішень ВРУ і ВРЮ без їх змістовного аналізу фактично призведе до застосування до всіх заявників у справі А. Куликова та інших суддів однакових заходів. А ЄСПЛ, на відміну від справи «Олександр Волков проти України», про це не висловлювався.
40. Скасовувати рішення ВРЮ, керуючись лише тим, що національне законодавство встановлювало певний механізм формування ВРЮ, який доцільно було змінити (що станом на сьогодні і було зроблено в ході судової реформи), на нашу думку, є неправильним.
41. Констатовані ЄСПЛ недоліки процедури формування ВРЮ як дисциплінарного органу щодо суддів не свідчать про незаконність рішення ВРЮ по суті допущених суддею порушень.
42. Тому під час національного судового розгляду у цій справі суду необхідно було з'ясувати, чи мали місце також інші порушення у ході дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_3
Щодо відновленого національного судового провадження
43. Під час національного провадження суд повинен був перевірити підстави прийняття рішення ВРЮ, змістовно оцінити його, і на основі такого аналізу констатувати наявність або ж відсутність підстав для ухвалення кінцевого рішення про звільнення судді ОСОБА_3 з посади.
44. З тексту судового рішення від 01 березня 2018 року вбачається, що КАС перерахував порушення, допущені ОСОБА_3, які були встановлені ВРЮ і які стали підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги.
45. Однак застосування такого підходу нівелює основний зміст та призначення додаткового заходу індивідуального характеру у вигляді відновлення судом провадження у справі.
46. Видається, що КАС у цій справі здійснює процедуру перегляду за виключними обставинами. Але такий перегляд вже був здійснений ВСУ. На виконання рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», щодо ОСОБА_3 вже було застосовано індивідуальні додаткові заходи, а саме: скасовано винесені щодо неї рішення ВАСУ і справу передано на новий судовий розгляд.
47. КАС у своєму рішенні також робить висновок про те, що жоден інший державний орган, окрім ВРП, в т.ч. й суд, не можуть давати офіційної оцінки діям судді під час здійснення правосуддя й, відповідно, приймати у зв'язку з цим остаточні рішення.
48. Вважаємо, що таке твердження не відповідає положенням чинного законодавства. Законом України «Про Вищу раду правосуддя», так само як і положеннями КАС України визначено, що рішення ВРП оскаржуються до суду. Саме суд приймає кінцеві рішення за результатами оскарження рішень ВРП, в тому числі рішень про звільнення суддів у зв'язку із порушенням присяги.
49. Вважаємо, що у межах розгляду цієї адміністративної справи суд має можливість і повноваження відповідно до національного законодавства з'ясовувати й оцінювати доводи ОСОБА_3 про відсутність в її діях порушень вимог законодавства під час здійснення правосуддя.
Кінцеві висновки щодо цієї справи
50. Під час судового розгляду завданням національних судів було змістовно оцінити рішення ВРУ і ВРЮ щодо ОСОБА_3 і прийняти щодо неї остаточне рішення.
51. У справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ вважав відновлення національного провадження неналежним заходом індивідуального характеру, оскільки на той час існувала необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів. ЄСПЛ у справі О. Волкова дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу О. Волкова у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції. Тому суд прийняв рішення про забезпечення поновлення О. Волкова на посаді. (п. 147).
52. У справі ж «Куликов та інші проти України» ЄСПЛ постановив, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження.
53. Суд (тобто ЄСПЛ) вказав, що він не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть (на відміну від справи О. Волкова, де ЄСПЛ одразу констатував неналежність відновлення національного провадження).
54. ЄСПЛ врахував те, що в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції та законів України, а також інституційні зміни (п. 147, 148).
55. Тобто ЄСПЛ не вважав правильним застосування до заявників у справі Куликова аналогічних заходів індивідуального характеру, як у справі О. Волкова.
56. З цього висновку прямо слідує те, що за результатом здійснення національного судового розгляду у справах А. Куликова та інших заявників не виключено, що національними судами України можуть бути прийняті різні за змістом і обґрунтуванням рішення щодо законності притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
57. Натомість національний суд (КАС і Велика Палата) у цій та інших справах стосовно осіб, щодо яких було прийнято рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України» займає подібну позицію - скасовує рішення ВРЮ та ВРУ.
58. Такий підхід суду, який здійснює перегляд у межах відновленого національного провадження, фактично виключає судову дискрецію у всіх справах, які будуть предметом перегляду на підставі виконання рішення «Куликов та інші проти України».
59. Вважаємо, що зазначений підхід не є правильним, оскільки у своєму рішенні ЄСПЛ не робив таких висновків, які б фактично виключали дискрецію національних судів. Навпаки, з рішення «Куликов та інші проти України» слідує, що якраз національні суди повинні оцінити кожну з об'єднаних у цьому провадженні справ.
60. Ключовою відмінністю рішень ЄСПЛ «Олександр Волков проти України» та «Куликов та інші проти України» є те, що у другій справі ЄСПЛ не констатував, що відповідні національні провадження prima facie є даремними і безрезультатними (абз. 3 п. 148).
61. Щодо скасування (або не скасування) рішення ВРЮ ми зазначили, що порушення, допущенні ОСОБА_3, не були предметом змістовного аналізу у межах відновленого національного провадження. Рішення ВРЮ було скасовано лише з посиланням на рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України».
62. Тобто факт ймовірного допущення суддею істотного дисциплінарного проступку повністю нівелюється та залишається без адекватних заходів реагування лише в силу того, що ЄСПЛ констатував системні недоліки в тогочасному порядку формування ВРЮ та у процедурі притягнення суддів до відповідальності.
63. Вважаємо, що необхідно було надати правову оцінку підставам для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді за ймовірні порушення нею законодавства під час здійснення правосуддя. Автоматичне скасування рішень ВРУ і ВРЮ не дозволяє здійснити таку правову оцінку дій судді.
64. Вважаємо, що КАС під час розгляду справи №800/319/17, 800/334/17за позовом ОСОБА_3 до ВРП, ВРУ про визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ від 01 березня 2011 № 128/0/15-11 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за порушення присяги», визнання незаконним рішення ВРЮ від 27 вересня 2011 року (п. 52 порядку денного) про повторне направлення до ВРУ подання ВРЮ від 16 березня 2011 року щодо звільнення ОСОБА_3 з посади судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за порушення присяги, визнання незаконною постанови ВРУ від 03 листопада 2011 року № 4005-VI «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у зв'язку з порушенням присяги судді» неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
65. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була скасувати рішення КАС у частині скасування рішення ВРЮ, змістовно перевірити дотримання законодавтсва під час прийняття цього рішення ВРЮ, в т.ч. дослідити наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги. За наслідками такого перегляду Велика Палата Верховного Суду повинна була прийняти власне остаточне рішення по суті (ухвалити нове рішення у відповідній скасованій частині).
Судді Великої Палати
Верховного Суду
|Н.О. Антонюк |
|О.Р. Кібенко|