ОКРЕМА ДУМКА
31 травня 2018 року
м. Київ
Справа № П/800/576/17
Провадження № 11-11 сап18
Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17 суддю Подільського районного суду міста Києва Неганову Н.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї дисциплінарного стягнення у виді внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення її з посади судді. ВРП прийняла рішення 07 листопада 2017 року № 3610/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17 про притягнення судді Подільського районного суду міста Києва Неганової Н. В. до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП).
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення ВРП, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності стали допущені суддею ОСОБА_4 під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2, порушення статті 29 Конституції України, статей 5, 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статей 177, 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
При цьому, у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати від 7 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17 представник судді ОСОБА_4 посилався, з-поміж іншого, на такі обставини: ухвалене суддею рішення ОСОБА_2 та його захисниками не оскаржувалось, а після внесення застави вважається, що до нього застосовано запобіжний захід у вигляді застави; за наявної можливості не обирати альтернативний запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді застави, оскільки йому інкримінувалось правопорушення, пов'язане із насильством (частина четверта статті 183 КПК України), суддею була додатково визначена застава у мінімальному розмірі, передбаченому законом - двадцять мінімальних заробітних плат; 28 січня 2014 року ОСОБА_2 був звільнений з-під варти у зв'язку із внесенням застави; невжиття слідчим суддею заходів, передбачених частиною шостою статті 206 КПК України, було обумовлено тим, що відповідно до протоколу затримання ОСОБА_2 він та його захисник подали до органу досудового розслідування клопотання про проходження медичного обстеження, яке було задоволено; про це у суді заявив прокурор, сумніватись у цьому в судді не було підстав, тому, відповідно до частини восьмої статті 206 КПК України, слідчий суддя мала право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті.
В додаткових поясненнях ОСОБА_3 також зазначила, що Друга Дисциплінарна палата ВРП та ВРП фактично здійснили перевірку правового змісту судового рішення з точки зору дотримання кримінально-процесуального законодавства, чим вийшли за межі повноважень, що є порушенням ст. 19 Конституції України, чинного національного та міжнародного законодавства та суперечить практиці Європейського Суду з прав людини з аналогічних за ситуацією справ.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_3, рішення Вищої ради правосуддя від 07 листопада 2017 року № 3610/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17, щодо скаржника - скасовано, що є підставою для повторного розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_4
Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні зазначила помилковість висновку ВРП та її дисциплінарного органу про порушення прав ОСОБА_2, з яким нерозривно пов'язаний і висновок про підрив суспільної довіри до суду. Такий висновок Великої Палати обумовлений тим, що:
- ОСОБА_2 фактично вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, так як слідчий суддя Подільського районного суду міста Києва Неганова Н. В. в ухвалі від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою додатково визначила розмір застави в межах двадцяти мінімальних заробітних плат у сумі 24360 грн.;
- вказана ухвала не була оскаржена в апеляційному порядку підозрюваним ОСОБА_2 та його захисниками, а отже, не були сприйняті підсудним особисто та його захисниками дії слідчого судді Неганової Н. В. як незаконні, свавільні та несправедливі;
- після набрання чинності Законом України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підозрюваний ОСОБА_2 та його захисник до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції не подавали заяви в порядку, передбаченому частиною другою статті 2 цього Закону, що свідчить про те, що сторона підозрюваного у справі фактично визнала правомірність судового рішення, ухваленого слідчим суддею Негановою Н. В., а також визнала відсутність підстав для застосування до судді будь-яких заходів, передбачених частинами другою, третьою або четвертою статті 7 цього Закону;
- слідчим суддею Негановою Н. В. були дотримані вимоги статті 206 КПК України стосовно обов'язку судді щодо захисту прав людини, адже у ОСОБА_3 були обґрунтовані підстави не проводити 24 січня 2014 року судово-медичне обстеження затриманого ОСОБА_2 та не давати відповідних доручень органу досудового розслідування щодо з'ясування фактів, пов'язаних з його затриманням, оскільки в судовому засіданні прокурор довів, що ці дії вже проводяться.
В цілому, аналізуючи зміст оскарженого рішення ВРП та інші матеріали дисциплінарної справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер допущених суддею Негановою Н. В. процесуальних порушень не має ознак істотного дисциплінарного проступку, який за своєю тяжкістю відповідав би порушенню присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення.
Вважаємо за необхідне по даній справі висловити окрему думку, виходячи з таких міркувань.
Згідно з пунктом 16 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Положеннями пунктів 1, 4 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Згідно Кодексу суддівської етики, зокрема статті 6, суддя повинен виконувати свої професійні обов'язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, крім того, дотримуючись положень статті 8 цього Кодексу, суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законодавством.
Водночас, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді реалізація останньою її дискреційних повноважень при прийнятті судових рішень (стаття 126 Конституції України).
Тобто, застосовуючи Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII), Вища рада правосуддя має враховувати міжнародні стандарти незалежності суддів, які передбачають, що усі дисциплінарні заходи щодо судді базуються на встановлених нормах поведінки судді. Більш того, якщо суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.
Таким чином, при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді предметом оцінки компетентними органами є дії судді, формою фіксації яких, в тому числі, може бути судове рішення. При цьому таке судове рішення може бути оцінено лише з точки зору дотримання суддею вимог національного закону та міжнародних стандартів здійснення судочинства.
Водночас, варто окремо зауважити, що не можуть ставати предметом оцінки дискреційні повноваження судді, наприклад, обрання суддею конкретного виду запобіжного заходу за умови дотримання суддею вимог кримінального процесуального закону щодо встановлення обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, та належного обґрунтування в судовому рішенні висновків, до яких дійшов суд.
Однак, в рішенні ВРП зазначено і, на наш погляд, належно доведено наявними матеріалами дисциплінарного провадження, що слідчий суддя ОСОБА_4, визначаючи запобіжний захід у виді взяття під варту, не навела доказів наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою, що підозрюється, кримінального правопорушення, як підстави для застосування запобіжного заходу; не зазначила мотивів того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти існуючим ризикам, які можуть зашкодити інтересам розслідування або судового розгляду кримінальної справи; не оцінила докази, на яких ґрунтувалося клопотання, з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Крім того, дії слідчого судді ОСОБА_4, під час здійснення судового контролю при обранні запобіжного заходу, на нашу думку, містили ознаки порушення права затриманого на захист та засади рівності сторін.
Так, суддею було необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про допуск захисника в зв'язку із ненаданням останнім витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, хоча ст. 50 КПК України передбачений вичерпний перелік документів, що підтверджують повноваження адвоката як захисника в кримінальному процесі. І, хоча інтереси затриманого ОСОБА_2 були представлені іншим захисником, вважаємо, що вимога непередбачених законом документів, які підтверджують повноваження захисника, та прийняття рішення щодо не допуску адвоката являють собою порушення права на захист затриманої особи.
Також, в порушення положень ст.193 КПК України, яка передбачає, що розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, слідчий суддя ОСОБА_4, незважаючи на заперечення захисника, допустила в якості повноцінного учасника судового засідання під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу до затриманого ОСОБА_2 слідчого ОСОБА_5 Такими діями суддею ОСОБА_4 було порушено засаду змагальності та рівності сторін.
Характер наведених вище порушень процесуального закону, допущених суддею ОСОБА_4, свідчить про їх умисність та очевидність. Наслідки цих дій судді негативно вплинули як на права конкретної особи, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.
Крім того, варто окремо зауважити, що, як зазначається в окремій думці члена ВРП судді-доповідача ОСОБА_6, аналіз рішень судді ОСОБА_4 в аналогічній категорії справ, які були ухвалені нею в період виконання обов'язків слідчого судді Подільського районного суду міста Києва - з липня 2013 року по вересень 2016 року, дає підстави визнати, що практика розгляду суддею вказаної категорії справ за цей час не зазнала різких змін. Також з цього аналізу убачається, що ухвали, постановлені суддею ОСОБА_4 за результатами розгляду цієї категорії справ як до 29 грудня 2013 року, так і після цієї дати, не є відмінними за обсягом мотивування та ухвалені з однаковим підходом до розгляду зазначеної категорії справ.
Однак, ураховуючи встановлені порушення процесуального закону під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2, на наш погляд, однаковість підходу судді ОСОБА_4 при вирішенні зазначеної категорії справ хоча і свідчить про відсутність упередженості слідчого судді ОСОБА_4 при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_2, але, з іншого боку, підтверджує сталість та системність свідомого порушення суддею ОСОБА_4 вимог як національного процесуального закону, так і положень Конвенції щодо забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність та права на справедливий судовий розгляд під час обрання запобіжного заходу.
Водночас, оцінюючи оскаржуване рішення ВРП, варто брати до уваги визначені законом межі повноважень Великої Палати Верховного Суду. Так, враховуючи положення ч.1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду не може втручатись в дискреційні повноваження ВРП щодо пропорційності визначеного виду дисциплінарного стягнення, що має бути застосовано у випадку встановлення наявності дисциплінарного проступку в діях судді.
Виходячи з викладеного та керуючись підпунктом 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення», статтями 266, 344, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаємо, що скарга (позовна заява) ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 07 листопада 2017 року № 3610/0/15-17, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 07 червня 2017 року № 1425/2дп/15-17, мала бути залишена без задоволення, а вказане рішення Вищої ради правосуддя - без змін.
Судді Великої Палати Верховного Суду
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська