ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду
Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
23 травня 2018 року
м. Київ
справа № 910/1238/17
провадження № 12-83гс18
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (далі - ПАТ «Міський комерційний банк») до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») про стягнення процентів за користування грошовими коштами за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2017 року в складі судді Чинчин О. В. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 року в складі колегії суддів Тищенко А. І., Михальської Ю. Б., Отрюха Б. В.
За наслідками розгляду 23 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи задоволено частково касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2017 року. Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ПАТ «Міський комерційний банк» задоволено частково, стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ПАТ «Міський комерційний банк» проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 9 469,36 грн; в іншій частині позову ПАТ «Міський комерційний банк» відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та про наявність для застосування правових підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача процентів, виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання (460 842,29 грн) за період, заявлений позивачем, тобто з 05 травня 2016 року по 10 січня 2017 року (250 днів), що складає 9 469,36 грн (сума заборгованості х 3 х кількість днів прострочки ч 365 ч 100).
При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність із метою визначення розміру процентів застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, оскільки у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника, у той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки, більше того, у законодавстві немає прогалини у цій частині.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вважала, що помилкове застосування до спірних правовідносин положень глави 83 ЦК України не вплинуло на обґрунтований в цілому висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з банку процентів за користування грошовими коштами за період, що минув після припинення дії договору до дати надходження коштів на рахунок позивача.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для застосування положень глави 83 ЦК України до спірних правовідносин погоджуємося, разом з тим не погоджуємося із застосуванням до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України та висловлюємо окрему думку з огляду на таке.
У січні 2017 року ПАТ «Міський комерційний банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк» про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 52 260,50 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позов мотивовано тим, що зважаючи на умови договору та закінчення 02 травня 2016 року терміну залучення депозиту, з 05 травня 2016 року по 10 січня 2017 року відповідач безпідставно зберігав грошові кошти у сумі 18 572,95 доларів США, що належать ПАТ «Міський комерційний банк».
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за загальний період із 05 травня 2016 року по 09 січня 2017 року у сумі 52 260,50 грн на підставі статей 536, 1048, 1214 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 року, позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено у повному обсязі, стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ПАТ «Міський комерційний банк» проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 52 260,50 грн.
Задовольняючи вказаний позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що обставини справи щодо наявної заборгованості відповідача та моменту її виникнення, безпідставного утримання коштів відповідачем із 02 травня 2016 року встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2016 року у справі № 910/15208/16. Враховуючи характер спірних правовідносин сторін, що обумовлений припиненням дії укладеного між сторонами договору про міжбанківський депозит від 22 жовтня 2007 року № 02/V/ПБ, приписи статті 1214 ЦК України, які передбачають нарахування плати за користування безпідставно одержаними, збереженими грішми, та відсутність у статті 536 ЦК України розміру належних до сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, суди дійшли висновку про можливість застосування до спірних правовідносин по аналогії закону положень статті 1048 ЦК України для визначення розміру належних до стягнення процентів, вказавши, що в цьому випадку подібність спірних правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.
Велика Палата Верховного Суду не погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність із метою визначення розміру процентів застосування до спірних правовідносин частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону. При цьому дійшла висновку про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за час прострочення грошового зобов'язання.
Однак із указаними висновками не погоджуємося виходячи з наступного.
Так, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання; її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється також на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Суди встановили, що 22 жовтня 2007 року Відкрите акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Міський комерційний банк», уклали договір про міжбанківський депозит № 02/V/ПБ, відповідно до умов якого вкладник розміщує у банку грошові кошти у сумі 15 000,00 доларів США як суму гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa через банк у термін, вказаний банком у письмовому повідомленні, та за реквізитами, зазначеними у пункті 2.1 договору. Для розміщення суми депозиту ПАТ АК «Укргазбанк» відкриває для вкладника рахунок № 160240125100 (пункт 1.4 договору).
Відповідно до пунктів 1.3, 1.8, 4.1 договору про міжбанківський депозит відповідач приймає депозит на термін виконання сторонами зобов'язань, що передбачені договором доручення від 22 жовтня 2007 року № 01/V/ПБ та договором про встановлення кореспондентських відносин від 22 жовтня 2007 року № 03/V/ПБ; сума депозиту повертається позивачу протягом двох банківських днів після закінчення терміну залучення депозиту; договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до закінчення терміну залучення суми депозиту, встановленого пунктом 1.3 цього договору.
06 січня 2011 року сторонами укладено договір про внесення змін до договору про міжбанківський депозит від 22 жовтня 2007 року № 02/V/ПБ, у пункті 1.5 якого зазначено, що банк приймає депозит на термін виконання сторонами зобов'язань, що передбачені договором доручення та договором про установлення кореспондентських відносин від 22 жовтня 2007 року № 03/V/ПБ (далі - договір про встановлення кореспондентських відносин), укладеними між банком та вкладником, включаючи строк виконання зобов'язань, що мають бути виконані сторонами у випадку припинення вказаних договорів.
У наступному жодних змін до вказаного пункту договору не вносилося. У додаткових договорах до вказаного договору про міжбанківський депозит від 22 жовтня 2007 року № 02/V/ПБ зазначалося, що всі інші умови, які ними не змінені, залишаються чинними та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
Додатковим договором № 13, укладеним сторонами 23 вересня 2013 року, до договору про міжбанківський депозит від 22 жовтня 2007 року № 02/V/ПБ у пункті 5 встановлена процентна ставка за користування банком сумою депозиту у розмірі 0,1% річних.
Додатковою угодою від 03 червня 2014 року № 15 до договору про міжбанківський депозит від 22 жовтня 2007 року № 02/V/ПБ сторони дійшли згоди, що загальний розмір суми депозиту після повернення частини суми депозиту складає 20 853 доларів США.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2016 року у справі № 910/15208/16, стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ПАТ «Міський комерційний банк» заборгованість у розмірі 18 572,95 доларів США, що еквівалентно 460 842,29 грн, та судовий збір у розмірі 6 912,63 грн. Згідно з цим рішенням суду договір про міжбанківський депозит припинив свою дію з 02 травня 2016 року, підстав утримання відповідачем коштів у сумі 18 572,95 доларів США немає, а відповідно ці кошти підлягають поверненню.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28 жовтня 2016 року 20 грудня 2016 року видано наказ про примусове виконання рішення суду.
Установлено, що грошові кошти у сумі 18 572,95 доларів США надійшли на рахунок позивача 10 січня 2017 року.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини 5 статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Суди у мотивувальній частині посилалися на норми ЦК України, які регулюють як відносини за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунку.
Разом з тим суди не звернули уваги, що відповідно до статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.
Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Проценти, передбачені частиною першою зазначеної статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
З аналізу статей 1061 та 1070 ЦК України вбачається, що проценти за користування грошовими коштами клієнта як за депозитом, так і за договором банківського рахунку визначаються перш за все договором між сторонами. Лише у разі відсутності такого договірного врегулювання, застосовується норма ЦК України щодо розміру процентів - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
У цій частині погоджуємося з висновком щодо розміру процентів, який зроблено Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15.
На вказані правові позиції посилалося і ПАТ АБ «Укргазбанк» у своїй касаційній скарзі, однак цей довід не досліджувався у постанові Великої Палати.
Вважаємо, що у справі, що розглядалася, сторони договору в додатковій угоді від 06 січня 2011 року про внесення змін до договору про міжбанківський депозит від 22 жовтня 2007 року № 02/V/ПБ у пункті 1.5 узгодили строк дії своїх зобов'язань, включаючи строк виконання зобов'язань, що мають бути виконані сторонами у випадку припинення вказаних договорів, та поширили дію договору на весь строк виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі щодо процентної ставки на рівні 0,1 % річних.
У випадку встановлення сторонами у договорі процентної ставки за користування депозитом, яка діє на весь період виконання зобов'язання і після припинення строку договору, вона не може бути обмежена рішенням суду, а до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані норми закону, що регулюють вказані правовідносини, оскільки статтями 6, 627 та 629 ЦК України передбачено переважне значення саме договору.
Разом з тим, застосовуючи частину другу статті 625 ЦК України, не враховано, що нарахування на суму боргу трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за користування його грошовими коштами на підставі статей 536, 1048, 1214 ЦК України.
Жодних вимог про стягнення трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялося.
Указані виплати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є відсотками за користування чужими грошима у розумінні статті 536 цього Кодексу, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання, тобто мають самостійну правову природу і не можуть застосовуватися судом за власним розсудом, а відповідно до частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд першої інстанції вимог про відповідальність відповідача за частиною другою статті 625 ЦК України не розглядав відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, оскільки такі позивачем не заявлялися.
На підставі викладеного вважаємо помилковими висновки Великої Палати Верховного Суду про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, адже такі вимоги позивачем не заявлялися і не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судді: Н. П. Лященко
О. Б. Прокопенко
О. М. Ситнік