Окрема думка
судді ОСОБА_1
до постанови Об`єднаної палати
Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 22 січня 2024 року у справі № 236/4167/20
(провадження № 51-1565 кмо 23)
1. Погоджуючись з призначеним покаранням за результатами розгляду цієї справи, я не в повній мірі погоджуюся із підходом, який застосований Об`єднаною палатою для вирішення питань, які були перед нею поставлені.
2. Колегія суддів, передаючи провадження, на розгляд Об`єднаної палати, переслідувала мету отримати інтегроване вирішення питань, що виникають при застосування положень статей 70, 71 та 75 Кримінального кодексу. На мій погляд, рішення Об`єднаної палати[1]лише додає сум`яття у застосування такого не дуже складного і доволі усталеного інституту, як призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків.
3. Тому я загалом поділяю доводи, висловлені суддею ОСОБА_2 у його окремій думці[2].
4. Я вважаю, що Об`єднана палата не обґрунтувала належним чином свою незгоду з доводами, висловленими в ухвалі колегії про передачу цього провадження на її розгляд.
5. І якщо я можу погодитися, що обговорення доводів колегії щодо застосування статті 75 КК або самостійного виконання вироків можна було уникнути, оскільки в контексті цієї справи вони не мали вирішального значення, то я не погоджуюся із тим, що жодного обгрунтування не наведено щодо впливу «розірваної повторності» злочинів на застосування частини 4 статті 70 КК.
6. У цій справі склалася ситуація, коли є конфлікт між двома положеннями кримінального закону: статтями 32 та 70 КК, - який потребував певної модифікації у тлумаченні закону.
7. Об`єднана палата зазначила, що при повторності «тотожних кримінальних правопорушень, частина з яких вчинені до, а інша частина - після ухвалення попереднього вироку, правила частина 4 статті 70 КК України не застосовуються».
8. Однак це твердження ніяк не обгрунтоване. За такого підходу немає жодних перешкод зробити висновок, що при повторності тотожних кримінальних правопорушень, частина з яких вчинені до, а інша частина - після ухвалення попереднього вироку, правила частини 1 статті 32 КК України не застосовуються.
9. І для такого тлумачення є більше підстав.
10. Частина 1 статті 32 КК містить лише визначення терміну «повторність кримінальних правопорушень» і не містить ніякого правила щодо того, що має відбуватися у випадку такої «повторності». У той час як стаття 70 КК вся складається з правил. Вже саме це дає перевагу застосуванню правил перед правилами, які лише за допомогою довгого ланцюга міркувань можна вивести з визначення «повторності» у статті 32 КК.
11. Тому у цьому пункті я солідарен із колегією суддів, яка зазначила, що виокремлення «повторних» злочиність і виключення їх із загальних правил частини 4 статті 70 КК «руйнує логіку законодавця щодо порядку призначення покарання, викладену послідовно в статтях 70, 71 КК і створює складнощі при застосуванні цих положень судами» і ствоюрює ускладнення, відзначені в окремій думці судді ОСОБА_2 (див., наприклад, пункт 8).
Суддя ОСОБА_1
[1]https://reyestr.court.gov.ua/Review/116704923
[2] https://reyestr.court.gov.ua/Review/116670772