Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 450/4257/20
провадження № 61-17706сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є., касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича задовольнив частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в частині визнання електронних (прилюдних) торгів недійсними змінив, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови. В іншій вказаній частині судові рішення залишив без змін.
Не можу погодитися із цією постановою Об`єднаної палати та висновками зробленими в ній з таких мотивів.
Щоб навчити людей любити справедливість,
треба показати їм результати несправедливості.
Адам Сміт
Фактичні обставини
17 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № LVН9А800000118, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 21 219,55 дол. США під 16,92 % річних із кінцевим терміном повернення до 16 липня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 17 липня 2008 року ОСОБА_1 передав у заставу банку транспортний засіб «Mitsubishi Pajero Sport», номерний знак НОМЕР_1 .
26 жовтня 2017 року за заявою АТ КБ «ПриватБанк» приватним нотаріусом Завалієвим А. А. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 10190, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за вищезгаданим кредитно-заставним договором у розмірі 115 889,14 дол. США.
25 лютого 2020 року приватний виконавець Пиць А. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 61389889 із примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 10190.
Постановою про опис та арешт майна боржника від 27 лютого 2020 року у межах виконавчого провадження № 61389889 приватний виконавець Пиць А. А. наклав арешт на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1536 га, кадастровий номер 4623681200:01:002:0014, розташовану у селі Виннички Пустомитівського району Львівської області.
У подальшому, на замовлення приватного виконавця 08 квітня 2020 року ДП «СЕТАМ» провело електронні торги, на яких реалізувало вказану земельну ділянку за ціною 196 800 грн.
Переможцем торгів визнано учасника ОСОБА_2 , про що свідчить протокол проведення електронних торгів від 08 квітня 2020 року № 473508.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року у справі № 757/7373/19-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, виконавчий напис нотаріуса за реєстровим № 10190, на підставі якого здійснювалася процедура продажу майна на електронних торгах, було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Щодо порушень виконавця до призначення торгів як підстави недійсності торгів
1. Об`єднана палата у постанові зазначила, що:
«одними з доводами ОСОБА_1 при пред`явленні позову було, зокрема, те, що при проведенні електронних торгів приватним виконавцем порушено вимоги закону та його права.
Так, позивач зазначав, що виконання його зобов`язань за кредитом було забезпечено заставою - автомобілем «Mitsubishi Pajero Sport», номерний знак НОМЕР_1 . Проте після вчинення виконавчого напису приватний виконавець наклав арешт і 08 квітня 2020 року з торгів реалізував належну йому земельну ділянку, яка отримана ним для будівництва і обслуговування житлового будинку. При цьому, ще задовго до проведення електронних торгів, у лютому 2019 року, він звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису, на підставі якого вчинялися виконавчі дії, таким, що не підлягає виконанню. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ухвалено 04 лютого 2020 року.
Вже 05 лютого 2020 року, до проведення торгів, він звернувся до приватного виконавця Пиця А. А. із заявою про зупинення виконавчого провадження, надавши вказане рішення суду.
10 березня 2020 року позивач повторно звернувся до приватного виконавця із заявою про наявність рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з проханням не здійснювати виконавчих дій.
У запереченні на відзив на апеляційну скаргу приватного виконавця Пиця А. А. на рішення районного суду заявник зазначав, що не з його вини рішення районного суду від 04 лютого 2020 року не набрало законної сили, так як в Україні запроваджено карантинні заходи через спалах коронавірусу COVID-19.
Указане свідчить про те, що приватний виконавець Пиць А. А. задовго до проведення торгів достовірно знав про наявність рішення суду про визнання виконавчого напису, як підстави для початку вчинення виконавчого провадження, таким, що не підлягає виконанню. Крім того, виконавець відкрив виконавче провадження після того, як виконавчий напис було визнано таким, який не підлягав виконанню.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Ураховуючи наведені норми права та беручи до уваги принцип «розумної обачності», який безумовно має застосовуватися у виконавчому провадженні, Верховний Суд вважає, що у порушення наведених вище основних засад здійснення виконавчого провадження, у порушення своїх імперативних обов`язків, передбачених пунктом 3 частини другої статті 18, статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання, приватний виконавець Пиць А. А. порушив вимогу закону та засади виконавчого провадження, а саме жодного разу не відреагував на вказані заяви позивача, боржника виконавчого провадження, не вчинив дії, які законом не заборонялися, саме дочекатися набрання рішення суду, ухвалене до проведення торгів, яким виконавчий напис, як підстава вчинення виконавчого провадження, визнаний таким, що не підлягає виконанню. При цьому ОСОБА_1 регулярно нагадував приватному виконавцю про це, зазначаючи, що в об`єктивних причин апеляційне провадження не завершене. Інших доказів у справі немає.
У своєму відзиві на позовну заяву приватний виконавець також не спростовує доводи позивача та надані ним докази про те, що не надавав йому відповіді на його заяви (а. с. 72-74, т. 1), хоча це є його обов`язком належного здійснення виконавчого провадження та дотримання прав учасників виконавчого провадження.
Необхідність вчинення приватним виконавцем таких дій випливала із висновків рішення районного суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягав виконанню, в якому зазначено, що він вчинений з численними порушенням відповідного законодавства, з недотриманням позовної давності, з явною спірністю заборгованості позивача.
І лише 03 вересня 2020 року, після проведення електронних торгів, хоча торги були проведені 04 квітня 2020 року, приватний виконавець повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду його заяв.
Указане Верховний Суд вважає таким, що свідчить про те, що приватний виконавець, діючи як суб`єкт владних повноважень, не подбав про права та законні інтереси учасників виконавчого провадження і навіть у разі відсутності прямої вказівки закону щодо вчинення/невчинення виконавчих дій мав би виходити із пріоритету захисту прав учасника виконавчого провадження, а саме позивача (боржника) як власника майна, так як право власності є одним із фундаментальних прав і свобод, які захищаються Конституцією України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При такому виборі балансу інтересів права стягувача, банку, не були б порушені, так як виконання виконавчого напису було б продовженим, якби його судом не було скасовано, або виконано за рахунок іншого майна боржника.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій юридичній особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд вважає, що цим самим порушені права позивача, який мав правомірні очікування щодо здійснення належного виконавчого провадження та проведення законних електронних торгів. У зв`язку з викладеним судові рішення підлягають зміні у мотивах задоволення позову.
Отже, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».
2. Касаційний суд не має бути джерелом невизначеності судової практики і судові рішення касаційного суду мають бути розумно передбачуваними. Навіщо потрібна розумна передбачуваність судових рішень? Очевидно, що особа, чи фізична чи юридична, має можливість прогнозувати як буде вирішено її спір. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим[1].
3. В усталеній практиці Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду сформувався підхід, за якого порушення виконавця до призначення торгів не є підставою для недійсності торгів. Наприклад:
(1) у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 вказано, що:
«оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням. Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону). Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними»;
(2) у постанові Верховного Суду України від 26 серпня 2014 року у справі № 3-36гс14 зазначено:
«що стосується порушень вимог статей 47, 50 Закону № 606-ХІV, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV, до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними»;
(3) у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року у справі № 3-112гс14 вказано:
«що стосується порушень вимог статті 58 Закону № 606-ХІV, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених цим Законом, щодо визначення вартості чи оцінки (уцінки) майна до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними»;
(4) у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15 вказано, що:
«правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.
Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85)»;
(5) у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 вказано, що:
«при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12».
(6) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) зазначено, що:
«дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону).
Висновки щодо оскарження дії (бездіяльності) державного виконавця, що стосуються порушень, допущених державним виконавцем під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV, в порядку, передбаченому цим Законом викладені, зокрема у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-76цс13), від 23 вересня 2014 року (провадження № 3-112гс14) і підстав для відступу від цих висновків не вбачається»;
(7) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що:
«при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Апеляційний суд вірно вказував, що до предмета доказування в даній справі належало дотримання порядку проведення прилюдних торгів, а саме встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим порядком, а саме: правил які визначають процедуру підготовки, проведення електронних торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час та місце проведення електронних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення електронних торгів (розділ 5); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 7). Разом із тим порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом про ВП 1999, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статей 55, 85 цього Закону)».
(8) в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року в справі № 661/107/19 (провадження № 61-18549сво20) зазначено, що:
«спір у цій справі виник щодо наявності підстав для визнання прилюдних торгів недійсними у випадку неналежної (несправедливої) оцінки майна, переданого на торги.
Так, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 міститься висновок про те, що: «оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням. Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону). Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними».
У пунктах 45-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) міститься висновок про те, що: «ураховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1-3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу). Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Апеляційний суд вірно вказував, що до предмета доказування в даній справі належало дотримання порядку проведення прилюдних торгів, а саме встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим порядком, а саме: правил які визначають процедуру підготовки, проведення електронних торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час та місце проведення електронних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення електронних торгів ( розділ 5); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 7). Разом із тим порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом про ВП 1999, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статей 55, 85 цього Закону)».
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку іншого касаційного суду у складі Верховного Суду, висновку Великої Палати Верховного Суду та висновку Верховного Суду України, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду».
4. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
4.1. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
4.2. З урахуванням принципу розумності, очевидно, що конструювання нової підстави недійсності торгів має бути розумним, і охоплює собою, як мінімум відсутність суперечностей з усталеною практикою, зокрема в контексті підстав недійсності торгів.
4.3. З позиції людини розумної досить складно пояснити «створення» нової підстави недійсності торгів як порушення виконавця до призначення торгів, особливо, якщо нова підстава недійсності торгів явно суперечить попередній усталеній практиці, та досить серйозно змінює практику застосування конструкції недійсності торгів. Також це серйозно шкодить передбачуваності в застосуванні норм, що регулюють підстави недійсності торгів, та й власне стабільності цивільного обороту.
4.4. Об`єднана палата:
не врахувала, що згідно висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду порушення виконавця до призначення торгів мають самостійний спосіб оскарження;
не звернула увагу на те, що згідно висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду порушення виконавця до призначення торгів не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними;
всупереч своїй функціональній компетенції відступила від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, що порушення виконавця до призначення торгів не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними;
«стала» джерелом невизначеності в сфері підстав недійсності торгів.
Щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як підстави недійсності торгів
1. Об`єднана палата у постанові зазначила, що:
«підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема: 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
З урахуванням наведеного, а саме того, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду змінює мотиви прийнятих судових рішень, ураховуючи конкретні обставини цієї справи, в якій наявна сукупність підстав для визнання торгів недійсними, а саме а) порушення, допущені виконавцем під час проведення торгів і б) скасування виконавчого документа, що став підставою для початку виконавчого провадження, тому не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 206/4592/17 (провадження № 61-3009св19).
Зазначене свідчить, що підстави позову, предмет позову та фактичні обставини справи, яка переглядається, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі № 206/4592/17».
2. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
2.1. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
2.2. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
2.3. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
2.4. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Це проявляється в тому, що учасники цивільних правовідносин, як правило, самостійно ініціюють застосування норм про недійсність договору та її правових наслідків. Недійсність договору відображається (чи може відобразитися) на правах та інтересах інших учасників цивільних правовідносин, а тому повинні існувати певні правові підстави і наслідки недійсності, у тому числі для «дотичних» до неї учасників цивільних правовідносин.
2.5. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
2.6. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
2.7. Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
2.8. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
2.9. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
2.10. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
2.11. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що «відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1-3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу). Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів».
2.12. Тобто, для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина перша та друга статті 273 ЦПК України).
3.1. Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:
наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню;
по своїй суті публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів.
3.2. У справі, що переглядалася:
08 квітня 2020 року ДП «СЕТАМ» провело електронні торги, на яких реалізувало спірну земельну ділянку за ціною 196 800 грн. Переможцем торгів визнано учасника ОСОБА_2 , про що свідчить протокол проведення електронних торгів від 08 квітня 2020 року № 473508.
суди не врахували, що наявність підстав для визнання того чи іншого договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню;
рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року у справі № 757/7373/19-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, виконавчий напис нотаріуса за реєстровим № 10190, на підставі якого здійснювалася процедура продажу майна на електронних торгах, було визнано таким, що не підлягає виконанню;
таким чином рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року у справі № 757/7373/19-ц набрало законної сили 16 вересня 2020 року і станом на момент проведення торгів - 08 квітня 2020 року, виконавчий напис за реєстровим № 10190 був чиним;
з урахуванням того, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних торгів, то судові рішення в частині визнання недійсними торгів належало скасувати та у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.
Щодо наявності підстав для відступу
1. Об`єднана палата у постанові зазначила, що:
«зазначене свідчить, що підстави позову, предмет позову та фактичні обставини справи, яка переглядається, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі № 206/4592/17».
2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року справу № 450/4257/20 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не знайшовши підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2.1. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 206/4592/17 (провадження № 61-3009св19).
2.2. У постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 206/4592/17 (провадження № 61-3009св19), в якій вирішувався спір про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого майна та на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому правовою підставою визнання недійсними прилюдних торгів позивач зазначав проведення аукціону на підставі виконавчого напису нотаріуса без належних на те правових підстав у зв`язку із визнанням його таким, що не підлягає виконанню.
2.3. Верховний Суд у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що, встановивши, що на момент вчинення державним виконавцем виконавчих дій, виконавчий документ, на підставі якого державний виконавець відкрив виконавче провадження про звернення стягнення на належний позивачеві автомобіль, наклав арешт на зазначений транспортний засіб, здійснив його оцінку та передав на реалізацію на прилюдних торгах, був чинним та, що оскарження дій державного виконавця, вчинених до призначення публічних торгів, підлягають оскарженню в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», і не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, які за своєю правовою природою відносяться до угод купівлі-продажу, на вимоги про визнання яких недійсними з підстав порушення правил проведення торгів розповсюджуються загальні правила, визначені частинами першою-третьою та шостою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України.
2.4. Передаючи дану справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не погоджуючись із наведеним правовим висновком, вказує, що Верховним Судом сформовано іншу правову позицію щодо застосування норм права (статей 203, 215 ЦК України) у подібних правовідносинах, а саме про можливість визнання недійсними електронних торгів, проведених на підставі виконавчого напису нотаріуса, який в подальшому визнаний у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, так як зі скасуванням виконавчого напису втрачаються ті правові наслідки, які ним передбачені. Указаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 712/1317/14-ц (провадження № 61-22566св18); від 12 грудня 2018 року у справі № 759/18852/14-ц (провадження № 61-21320св18); від 07 лютого 2019 року у справі № 522/1516/15-ц (провадження № 61-25870св18); від 03 липня 2019 року у справі № 372/4917/13 (провадження № 61-11606св18); від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20); від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18 (провадження № 61-15073св19), які враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі.
3. З урахуванням того, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, після проведення торгів, не впливає на дійсність таких торгів, Об`єднаній палаті належало:
(1) на підставі частині другої статті 416 ЦПК України зробити такий висновок про застосування норм права: «наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. По своїй суті публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів»;
(2) відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 712/1317/14-ц (провадження № 61-22566св18) від 12 грудня 2018 року у справі № 759/18852/14-ц (провадження № 61-21320св18), від 07 лютого 2019 року у справі № 522/1516/15-ц (провадження № 61-25870св18), від 03 липня 2019 року у справі № 372/4917/13 (провадження№61-11606св18), від 19 серпня 2020 року у справі №202/1698/17 (провадження № 61-6431св20), від 01 грудня 2021 року в справі № 263/15746/20 (провадження № 61-17249св21), від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20), від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18 (провадження № 61-15073св19);
(3) вказати про відсутність підстав для відступу від висновку зробленого у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 206/4592/17 (провадження № 61-3009св19) не у зв`язку із тим, що «підстави позову, предмет позову та фактичні обставини справи, яка переглядається, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм права, не є подібними справі № 206/4592/17»; а тому, що висновок у справі № 206/4592/17 не суперечить висновкам у справі, що переглядається.
Суддя В. І. Крат
[1] Див.: Крат В. І. Принцип юридичної визначеності в практиці Верховного Суду // Слово Національної школи суддів України. - 2021. - № 5 (спеціальний випуск). - С. 66 - 77.