ОКРЕМА ДУМКА
суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
справа № 357/10207/21
провадження № 51-4924 кмо23
Постановою об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2025 року вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від
11 червня 2024 року щодо ОСОБА_4 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в його інтересах - без задоволення.
При ухваленні постанови ми заперечували проти прийняття такого рішення, голосували проти та викладаємо окрему думку з огляду на таке.
Вимога щодо компетенції суду, який ухвалив судове рішення, визначена положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи «судом, встановленим законом».
У розумінні ст. 6 Конвенції, суд має бути обов`язково «встановлений законом». Цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід`ємний для системи, запровадженої Конвенцією і Протоколами до неї загалом (рішення ЄСПЛ «Йоргіч проти Німеччини» (Jorgic v. Germany), § 64; «Річерт проти Польщі» (Richert
v. Poland), § 41).
Тобто, вислів «встановлений законом» стосується не лише правових підстав самого існування «суду», але й дотримання цим судом особливих правил, якими він має керуватись (там само), а також складу суду у кожній справі (рішення «Посохов проти росії» (Posokhov v. russia), § 37; «Фатуллаєв проти Азербайджану» (Fatullayev v. Azerbaijan), § 144; «Конталексіс проти Греції» (Kontalexis v. Greece),
§ 42).
Суд, який відповідно до чинних положень національного права «не встановлений законом», у розумінні ст. 6 Конвенції не має повноважень судити обвинуваченого.
Відповідно до ст. 8 ч. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від
02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Правила про підсудність ґрунтуються на основних засадах судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, засадах кримінального провадження, визначених у главі 2 КПК, а також засадах організації судової влади.
Так, Конституційний Суд України виходить з того, що Верховна Рада України в законах України визначає судочинство та судоустрій і підсудність справ як їх елемент, а також може встановлювати випадки, в яких не допускається апеляційне, касаційне оскарження рішення суду (рішення від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011).
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є правовим засобом, покликаним забезпечити, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають положення ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України, ст. 10 КПК). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб`єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно неї судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Дотриманням передбачених у КПК правил територіальної (ст. 32), інстанційної
(ст. 33) та предметної (ст. 33-1) підсудності у взаємозв`язку із тими, що передбачені ст. 35 вказаного Кодексу, визначається «суд, встановлений законом», компетентний розглядати конкретне кримінальне провадження.
Будь-який розгляд кримінального провадження судом, який не має законного підґрунтя до здійснення своїх повноважень, порушує основні процесуальні гарантії щодо справедливого судового розгляду. Це положення є частиною основних засад судочинства, закріплених у Конституції України та КПК, і його застосування гарантує право на справедливий суд.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК порушення правил підсудності є безумовною підставою для скасування судового рішення, тобто ця норма не допускає як її незастосування за умов конкретного провадження, так і простору для її суб`єктивного тлумачення. Порушення правил підсудності є фундаментальним процесуальним дефектом, який за імперативними приписами ст. 412 КПК призводить до беззастережного скасування судового рішення.
Недотримання вимоги про здійснення правосуддя судом «встановленим законом» через недотримання правил підсудності, призводить до недотримання законодавчо встановлених вимог до формування складу суду, отже незаконності судових рішень.
Повертаючись до доводів касаційної скарги про порушення місцевим судом під час розгляду даного кримінального провадження правил територіальної підсудності, вважаємо їх обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 КПК кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення було вчинене у с. Андріївка, яке до прийняття постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 входило до Сквирського району Київської області.
Згідно пункту 3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 1402-VIII, районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Вказаний розділ Закону № 1402-VIII доповнено пунктом 3-1 за Законом № 950-IX від 03.11.2020, яким передбачено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX.
Крім цього, у листі Ради суддів України № 9рс-466/20-вих від 22.07.2020 зазначено, що до зміни системи судоустрою та приведення її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою шляхом утворення, реорганізації чи ліквідації судів, місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ в межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою.
Таким чином, ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочину на території, яка належить до територіальної юрисдикції Сквирського районного суду Київської області.
Як слідує з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції хоча і погодився з доводами захисника про те, що під час розгляду даного кримінального провадження було порушено правила територіальної підсудності, однак в обґрунтування вказав, що про порушення підсудності вказаного провадження стало відомо вже після початку судового розгляду, тому це не може бути підставою для передачі справи на розгляд до іншого суду відповідно до положень ст. 34 КПК. Таким чином розгляд даного кримінального провадження Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не свідчить про порушення права обвинуваченого на розгляд справи законним складом суду, суд діяв відповідно до правил, установлених КПК, тобто продовжив розгляд справи, розпочатий у цьому суді.
Проте, вважаємо, що такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та є безпідставним, оскільки відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції.
Згідно приписів ч. 1 ст. 315 КПК суд проводить підготовку до судового розгляду у разі, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу.
У підготовчому судовому засіданні суд має право направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження (п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК).
Таким чином, саме суд першої інстанції під час проведення підготовчого судового засідання на підставі п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК зобов`язаний перевірити чи підсудне кримінальне провадження саме цьому суду і лише після цього призначати судовий розгляд.
Реалізацію судом цього обов`язку закон не пов`язує із з`ясуванням думки учасників провадження з приводу дотримання правил підсудності або з тим, чи заявляли вони клопотання про вирішення цього питання відповідно до приписів статей 32-34 КПК.
За невиконання вказаного обов`язку в п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК передбачена процесуальна санкція, застосування якої судом вищої інстанції є беззастережною вимогою закону.
Той факт, що в КПК не передбачено можливості корекції допущених порушень правил підсудності на наступних етапах судового провадження після підготовчого судового засідання (п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК) свідчить про те, що належне виконання судом свого обов`язку має вагоме значення для долі всього провадження, а не про те, що порушення вказаних правил не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема у разі, якщо воно виявлене під час судового розгляду, апеляційного або касаційного перегляду.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області не виконав вимог п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК та за результатами проведення підготовчого судового засідання призначив до розгляду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, яке надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності і було розглянуто судом без їх дотримання, що за приписами п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З урахуванням наведеного, не погоджуємось з висновком більшості суддів об`єднаної палати, вважаємо, що необхідно було ухвалити постанову про задоволення касаційної скарги захисника, скасувати оскаржувані судові рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважаємо, що висновок про застосування відповідних норм права має бути таким:
Розгляд кримінального провадження, здійснений місцевим судом з порушенням правил підсудності, за приписами п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення безвідносно того, на якому етапі судового розгляду було порушено питання про недотримання вказаних правил.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3