ОКРЕМА ДУМКА
судді ОСОБА_1
справа № 711/8244/18
провадження № 51-769кмо22
Не погоджуюсь із висновком, ухваленим Судом, про застосування приписів п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
1. Із 16 березня 2018 року введені в дію положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у редакції Закону № 2147-VIII, відповідно до яких кримінальне провадження закривається, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.
При цьому відповідно до пункту 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII зазначені вище зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України визначає порядок провадження в кримінальних справах, тобто порядок вчинення процесуальних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень, встановлює кримінальну процесуальну форму, зокрема підстави, умови і порядок здійснення процесуальних дій, види, зміст і форму процесуальних рішень, які можуть бути прийняті під час кримінального провадження.
Вимоги щодо будь-якого кримінального процесуального закону не повинні суперечити вимогам, які ставляться до КПК як нормативно-правового акта, зокрема, приписам статей 4- 9 КПК.
За своєю юридичною силою норми, визначені положеннями вказаних статей, є фундаментальними для кримінального процесу, вони уособлюють і визначають своїм змістом юридичну природу інших його норм, які регламентують окремі інститути (субінститути) кримінального процесуального права, що регулюють специфічні прояви окремих кримінальних процесуальних відносин (зокрема, щодо закінчення строків досудового розслідування), які є складовими системної множинності відносно самостійних процесуальних правовідносин його суб`єктів.
Приписи закону, яким до КПК внесені зміни, із набранням чинності є нормами кримінального процесуального закону, а отже мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватись у тій частині, яка узгоджується із ними, оскільки вони є невід`ємною складовою системи кримінальних процесуальних гарантій (способів і засобів забезпечення здійснення правосуддя), що по суті включає в себе можливість реалізації прав та обов`язків усіма суб`єктами кримінального процесу для досягнення його мети та ефективного вирішення завдань кримінального провадження.
КПК як кримінальне процесуальне законодавство є систематизованим зведенням кримінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади такого провадження, визначені положеннями ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).
3. За приписами ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе, що безпосередньо виходить зі змісту ч. 1 ст. 5 КПК. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.
4. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/201), за висновками якого:
закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності;
дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце;
дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, зворотна дія нової норми полягає в застосуванні нової норми при наданні правової оцінки юридичним фактам, правовідносинам, що мали місце (відбулися, закінчилися) під час дії старої норми.
Натомість якщо нова норма поширюється лише на ті юридичні факти, права та обов`язки, які мають місце (залишаються існувати, виникають) після введення закону в дію, то ця норма матиме пряму дію (діятиме негайно).
Закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
5. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «lex posterior derogat priori» - «наступний закон скасовує попередній» (рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп).
Повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Отже, під час здійснення кримінального провадження має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення правовідносин.
Таким чином, з введенням в дію Закону № 2147-VIII скасовано дію однопредметного кримінального процесуального закону, який діяв до 16 березня 2018 року (в частині застосування приписів п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК).
6. Закінчення досудового розслідування є самостійним етапом розвитку кримінальних процесуальних відносин. Обвинувальний акт має бути направлений до суду або доставлений до нього в межах строків, визначених в ст. 219 КПК, з урахуванням особливостей, встановлених в п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
7. З урахуванням вищенаведених положень Конституції України, КПК та юридичних позицій Конституційного Суду України можна стверджувати, що Закон № 2147-VIII застосовується до тих правовідносин, які продовжили існувати (не було закінчено досудове розслідування) або виникли після набрання ним чинності.
Іншими словами, розповсюджує свою дію на кримінальні провадження, відомості про які внесено до ЄРДР як до 16 березня 2018 року, так і після.
Інший підхід є безпідставною сегрегацією, яка не заснована на приписах КПК та суперечить вимогам Конституції України.
КПК не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 КПК окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року.
Приписи пункту 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII підлягають застосуванню з урахуванням загальних положень кримінального процесуального закону та Конституції України.
Єдина комплексна система процесуальних норм, принципів, правових засобів і правових гарантій, що дозволяють забезпечити максимально сприятливу реалізацію інтересів суб`єктів кримінального провадження та, як результат - реалізацію завдань самого кримінального провадження, не містить обґрунтованих підстав до незастосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (Закон № 2147-VIII) якщо відповідні кримінально процесуальні відносини щодо виконання приписів закону про порядок закінчення досудового розслідування продовжили існувати або виникли після введення в дію цього Закону.
8. Окремо хочу звернути увагу на те, що Закон № 2147-VIII (його «Прикінцеві положення») не визначає окремого автономного поняття «дії закону в часі» («зворотної дії закону в часі»), відмінного від приписів ст. 5 КПК чи Конституції України.
Конституція України, закріпивши в ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
При цьому, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, новий кримінальний процесуальний закон ніколи не має зворотної дії у часі, навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження.
Разом із тим процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, і розуміння приписів пункту 4 § 2 «Прикінцеві положення» Закону № 2147-VIII в іншому контексті не тільки не спирається на фундаментальні засади, а і суперечить таким.
9. Вважаю, що тлумачення, застосоване об`єднаною палатою, перебуває поза межами приписів закону та волі законодавця, який не вказував на «спеціальні» правила, відмінні від загальних положень і засад в кримінальному процесуальному законі щодо визначення базових його інститутів і принципів, і встановив тривалий час до введення в дію приписів п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК після набрання чинності Законом № 2147-VIII саме з метою упорядкування планів і потреб досудового розслідування новим його стандартам, введеним законодавцем з метою захисту фундаментальних прав людини і основоположних свобод вказаним Законом.
10. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у висновку № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування права, зазначає, що за певних обставин суперечливі рішення національних судів можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спираючись на висновки Європейського суду з прав людини («Альбу та інші проти Румунії» (Albu and Others v. Romania) КРЄС у вказаному вище висновку (п. 20) зауважує, що розв`язання суперечностей у судовій практиці є, у першу чергу, повноваженнями Верховного Суду, який має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності і таким чином підтримувати громадську довіру до судової системи.
Об`єднана палата в постанові від 31 жовтня 2022 року (справа № 753/12578/19, провадження № 51-206 кмо 22) щодо положень пункту 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII вже робила висновок, що вони підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК, і висновок в цьому провадженні йому суперечить.
11. Вище викладене дає підстави до висновку про те, як саме має застосовуватись норма, передбачена п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК:
КПК не містить підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 цього Кодексу окремих правових режимів здійснення кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року. Положення пункту 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК.
Положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (у ред. Закону № 2147-VIII) застосовуються до кримінальних проваджень, де відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені як до 16 березня 2018 року, так і після цієї дати.
Суддя ОСОБА_1