ОКРЕМА ДУМКА
24 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7537/25
суддів Чумака Ю. Я., Багай Н.О., Дроботової Т.Б.
до постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 910/7537/25
Колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнила. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 скасувала, а рішення Господарського суду Рівненської області від 28.10.2025 залишила в силі.
Повністю не погоджуємося з резолютивною частиною та мотивами, викладеними в зазначеній постанові. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаємо окрему думку, суть якої полягає в такому.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 У червні 2025 року Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління комунальною власністю, Управління, Орендодавець, позивач-1) та Рівненська гімназія № 10 Рівненської міської ради (далі - Рівненська гімназія № 10, Гімназія, позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамедас Україна» (далі - ТОВ «Рамедас Україна», Товариство, Орендар) про розірвання договору та звільнення нежитлових приміщень.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 26.11.2021 № 616-Б у частині невикористання об`єкта оренди за цільовим призначенням є підставою для дострокового розірвання цього договору з огляду на приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Рівненської області рішенням від 28.10.2025 позов задовольнив. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність Орендаря у вигляді невикористання майна є істотним порушенням умов договору оренди, адже така бездіяльність призвела до того, що орендодавці фактично позбавлені можливості реалізовувати мету укладеного договору - забезпечення функціонування шкільної їдальні та організації харчування дітей у закладі освіти, зокрема, пільгових категорій учнів початкових класів
2.2. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 20.01.2026 рішення Господарського суду Рівненської області від 28.10.2025 скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що:
- умовами спірного договору не встановлено таких підстав для його розірвання як невикористання приміщення за цільовим призначенням;
- матеріали справи не містять доказів як вольової поведінки ТОВ «Рамедас Україна», спрямованої на використання орендованого майна за іншим цільовим призначенням, ніж визначене договором оренди від 26.11.2021 № 616-Б, так і систематичної несплати Товариством орендної плати, а тому у діях/бездіяльності відповідача не вбачається порушень та завдання шкоди, які у розумінні частини другої статті 651 ЦК України можна розцінити як істотне порушення умов цього договору;
- розірвання договорів про закупівлю послуг від 14.01.2025 не мають причинно-наслідкового зв`язку та не може бути підставою для розірвання договору оренди від 26.11.2021 № 616-Б;
- дії відповідача, зокрема, лист від 08.09.2025 № 03/03-518 свідчать про намагання Товариства провадити подальшу співпрацю з позивачами, що не може трактуватися як бездіяльність Орендаря.
3. Короткий зміст позиції судової палати в цій справі
3.1. Предметом спору у цій справі є вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов`язання ТОВ «Рамедас Україна» звільнити нежитлові приміщення їдальні шляхом виселення. Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків про те, чи є невикористання відповідачем орендованого майна відповідно до призначення, визначеного у пункті 7.1 Умов договору оренди, тобто пасивні дії Орендаря, істотним порушенням умов договору оренди у розумінні частини другої статті 651 ЦК України, яке може бути підставою для його розірвання.
3.2. Ураховуючи підстави передачі справи № 910/7537/25 на розгляд судової палати, перед Верховним Судом постали питання:
1) чи підлягають застосуванню норми частини другої статті 651 ЦК України до спірних правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна;
2) чи є невикористання майна за цільовим призначенням, визначеним договором оренди (тобто пасивна поведінка Орендаря), підставою для дострокового припинення договору оренди.
3.3. Судова палата Верховного Суду мотивувала постанову таким.
3.4. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» є нормативно-правовим актом спеціальної дії, оскільки він детально регулює відносини найму (оренди) державного і комунального майна. Натомість ЦК України передбачає загальні правила укладання, зміни та розірвання договору.
3.5. Отже, оскільки предметом спору у цій справі є вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна Рівненської міської територіальної громади, перевагу при застосуванні до спірних правовідносин мають норми спеціального нормативно-правового акта - Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) - у частині, що не суперечить положенням ЦК України, а норми ЦК України застосовуються до спірних правовідносин у тій частині, яка не врегульована спеціальним законом у сфері оренди державного та комунального майна.
3.6. Колегія суддів зазначає, що норма частини другої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не містить імперативних вказівок щодо неодмінного й безумовного розірвання договору оренди державного та комунального майна виключно з підстав, передбачених цим законом або договором. Вона має загальний характер і, відповідно, рішення про розірвання договору оренди у зв`язку з невиконанням стороною своїх зобов`язань за договором та його істотним порушенням має прийматися судом відповідно до загальних норм ЦК України, зокрема, статті 651 ЦК України.
3.7. З огляду на викладене, колегія суддів зауважила, що норми частини другої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і статті 651 ЦК України не містять жодної конкуренції, а є взаємодоповнюючими.
3.8. Таким чином, у разі встановлення судом такого порушення договору оренди, яке входить до переліку умов, визначених частиною другою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» або самим договором оренди, договір підлягає розірванню без встановлення обставин істотності такого порушення на підставі критеріїв, передбачених статтею 651 ЦК України.
В інших випадках підставою для розірвання договору оренди державного та комунального майна може бути його істотне порушення другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), що, крім того, вимагає встановлення у судовому порядку істотності такого порушення.
3.9. Отже, колегія суддів виснувала, що відсутність у спеціальному Законі України «Про оренду державного та комунального майна» або у договорі прямої вказівки на певне порушення як на самостійну підставу для розірвання договору не позбавляє заінтересовану сторону права вимагати його розірвання в судовому порядку на підставі частини другої статті 651 ЦК України, за умови доведення істотності такого порушення. А положення частини другої статті 651 ЦК України підлягають субсидіарному застосуванню до правовідносин щодо дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна.
3.10. Судова палата зазначила, що частина четверта статті 80 Закону України «Про освіту» встановлює сувору заборону на використання майна закладів освіти для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Передача такого майна в оренду є винятком, який допускається виключно з конкретною метою - надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, але є невід`ємними для забезпечення освітнього процесу (у цьому випадку - організація харчування учнів).
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
3.11. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.
3.12. Таким чином, цільове призначення «розміщення закладу харчування», закріплене у підпункті 7.1.1 договору оренди, у контексті оренди шкільного харчоблоку нерозривно пов`язане з обов`язком орендаря здійснювати активну діяльність - фактично та безперервно надавати послуги харчування дітям.
3.13. Здійснене колегією суддів у справі № 910/7394/25 розмежування активної та пасивної поведінки орендаря, а саме «невикористання майна» та «використання майна не за цільовим призначенням» суперечить суті та меті орендних правовідносин щодо майна закладів освіти.
Оскільки як у справі, що переглядається, так і у справі № 910/7394/25, майно передавалося в оренду відповідачу з чітко визначеною метою - надання послуг з організації харчування учнів, ця мета є імперативною вимогою частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту».
3.14. Судова палата зазначає, що пасивна поведінка орендаря, який самовільно припиняє надавати послуги з харчування (тобто не використовує об`єкт оренди за цільовим призначенням), призводить до того, що заклад освіти фактично позбавляється можливості виконати свій обов`язок щодо організації харчування учнів, оскільки фізично не може залучити на ці ж площі іншого суб`єкта господарювання до моменту розірвання договору та звільнення приміщення.
3.15. Колегія суддів наголосила, що така пасивна поведінка орендаря є безумовним й істотним порушенням умов договору, оскільки тривале невикористання майна за цільовим призначенням не відповідає меті його укладання та позбавляє позивачів того, на що вони розраховували при його укладенні - досягнення мети організації належного харчування школярів.
3.16. Судова палата дійшла висновку про необхідність відступити від висновків колегії суддів цієї палати, викладених у постанові від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25, про те, що невикористання майна за цільовим призначенням, визначеним договором оренди (тобто пасивна поведінка орендаря, зумовлена проведенням в орендованих приміщеннях ремонтних робіт), не є підставою для дострокового припинення договору оренди.
3.17. Колегія суддів судової палати виснувала, що невикористання орендарем об`єкта оренди за цільовим призначенням (шляхом пасивної поведінки), визначеним договором оренди майна закладу освіти відповідно до вимог статті 80 Закону України «Про освіту», є порушенням умов договору, а тривале невикористання такого майна, внаслідок якого заклад освіти об`єктивно позбавляється можливості забезпечити належний освітній процес чи обслуговування його учасників (зокрема, організацію харчування), становить істотне порушення договору оренди в розумінні частини другої статті 651 ЦК України та є достатньою підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду.
3.18. Крім того, Верховний Суд наголосив, що дії відповідача, який утримує єдиний харчоблок без здійснення профільної діяльності, ігноруючи інтереси найвразливіших учасників освітнього процесу, є очевидно недобросовісними та нерозумними з огляду на загальні засади цивільного законодавства, закріплені у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
3.19. За таких обставин судова палата вважала, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права, та погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що розірвання спірного договору є єдиним ефективним способом захисту порушених прав позивачів, який відновить можливість передати приміщення сумлінному орендарю для виконання обов`язку з організації харчування дітей.
МОТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
4. Вихід за межі повноважень суду касаційної інстанції
4.1. Відповідно до статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
4.2. У зв`язку з цим не можемо погодитися також із мотивами постанови судової палати про те, що внаслідок поведінки відповідача учні позбавлені можливості отримувати належне гаряче харчування, що безпосередньо впливає на їхнє здоров`я, фізичний розвиток та здатність до навчання, а запропоноване відповідачем використання торговельного автомата створює загрозу здоров`ю дітей.
4.3. Суспільна важливість належної організації харчування дітей є очевидною. Однак судове рішення має ґрунтуватися на обставинах, встановлених судами на підставі належних і допустимих доказів, а не на припущенні про можливі наслідки певної поведінки.
4.4. Зі встановлених у справі обставин, наведених у судових рішеннях, не вбачається встановлення судами факту заподіяння шкоди здоров`ю учнів чи створення реальної загрози такої шкоди.
4.5. Висновки постанови про «блокування єдиного приміщення харчоблоку», неможливість залучити іншого суб`єкта господарювання до розірвання договору, неприйнятність пропозиції відповідача щодо буфету чи автомату, загрозу здоров`ю дітей та «очевидну недобросовісність» відповідача є встановленням і оцінкою обставин справи, які постанова не пов`язує з фактами, встановленими судами попередніх інстанцій.
4.6. Із викладеного у постанові змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що воно містило оцінку пропозиції відповідача щодо буфету чи вендингового автомата, як про це стверджується у тексті постанови. Також не встановлено, що діти фактично були позбавлені харчування, а не лише того способу його організації, який передбачався договорами від 14.01.2025. Однак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що істотність порушення не доведена, а лист відповідача від 08.09.2025 свідчить про його намір продовжувати співпрацю. Водночас судом було встановлено, що з 01.02.2025 по квітень 2025 харчування учнів здійснював інший підприємець.
4.7. Отже, встановлення таких обставин судом касаційної інстанції, які не встановлювалися судами попередніх інстанцій, для обґрунтування істотності порушення виходить за межі перевірки правильності застосування норм матеріального права і є грубим порушенням статті 300 ГПК України .
5. Щодо предмета правової проблеми
5.1. Спір у цій справі виник у зв`язку з вимогою орендодавця та балансоутримувача достроково розірвати договір оренди комунального майна - нежитлових приміщень їдальні закладу освіти - з тих підстав, що після припинення за взаємною згодою сторін договорів про закупівлю послуг з організації шкільного харчування Орендар фактично перестав використовувати орендовані приміщення.
5.2. Суди встановили, що відповідно до підпункту 7.1.1 Умов договору оренди майно може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у пункті 29 Порядку № 483, і які пов`язані із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу, а саме для розміщення закладу харчування, їдальні, буфету, кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
Разом із тим умовами саме цього договору оренди не встановлено обов`язку орендаря безперервно здійснювати діяльність з організації харчування учнів та не передбачено невикористання орендованого приміщення протягом певного строку як самостійну підставу дострокового розірвання договору.
5.3. Отже, ключовим для вирішення цього спору є не питання про суспільну значущість організації харчування учнів, яка не викликає сумніву, а питання про те, чи становить встановлена судами пасивна поведінка Орендаря порушення конкретного зобов`язання за договором оренди та, у разі позитивної відповіді, чи є таке порушення істотним у розумінні частини другої статті 651 ЦК України.
6. Висновок судової палати перетворює істотність порушення на презумпцію
6.1. Колегія суддів судової палати, обґрунтовуючи свій висновок у постанові, визнає пасивну поведінку Орендаря «безумовним і істотним порушенням», а в цій справі - «беззаперечно істотним». Це суперечить як висновку, так і підходу, на який посилається сама постанова: істотність порушення визначається за об`єктивними обставинами конкретної справи та співвідношенням завданої шкоди з тим, на що сторона розраховувала при укладенні договору.
6.2. Сформульований критерій «тривале невикористання» не містить жодних орієнтирів щодо тривалості, причин пасивної поведінки та поведінки самих сторін. Через це судова палата дала однакову відповідь на принципово різні ситуації: і на невикористання приміщення через ремонтні роботи (справа № 910/7394/25), і на невикористання після припинення послуг за абсолютно іншим договором за згодою замовника. Такий підхід не забезпечує юридичної визначеності.
7. Щодо істотності порушення в розумінні статті 651 ЦК України та її співвідношення із Законом України «Про оренду державного та комунального майна»
7.1. Положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не в усіх випадках виключають можливість субсидіарного застосування загальних положень ЦК України щодо розірвання договору. Такий висновок є в постанові Верховного Суду в справі № 910/7394/25 і відступ судової палати є необґрунтований.
Тому сама лише відсутність у статті 24 цього Закону прямої вказівки на певне порушення як на підставу дострокового припинення договору не означає, що заінтересована сторона за жодних обставин не може вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
7.2. Водночас можливість застосування статті 651 ЦК України не означає, що будь-яка поведінка сторони договору, яка не відповідає очікуванням іншої сторони, може бути кваліфікована як істотне порушення договору.
7.3. Застосування частини другої статті 651 ЦК України передбачає послідовне встановлення принаймні двох юридично значущих обставин: 1) наявності порушення договору другою стороною; 2) істотності порушення договору, яка повинна встановлюватися з урахуванням конкретного змісту договору, характеру порушеного обов`язку, тривалості та причин порушення, його наслідків для іншої сторони та співвідношення цих наслідків із тим результатом, на який сторона обґрунтовано розраховувала при укладенні договору.
Отже, оцінка істотності є наступним етапом після встановлення самого факту порушення договірного зобов`язання і не може замінювати встановлення такого порушення.
7.4. Саме такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України. Зокрема, у постанові від 21.12.2022 у справі № 925/421/21 Верховний Суд виходив із необхідності оцінки істотності порушення у кожному конкретному випадку та дослідження того, чи позбавило відповідне порушення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору.
7.5. Тому не можемо погодитися з висновком судової палати про те, що пасивна поведінка орендаря в спірних правовідносинах є «безумовним і істотним порушенням умов договору», адже визнання певного виду поведінки «безумовним» істотним порушенням фактично усуває передбачену статтею 651 ЦК України необхідність індивідуальної оцінки істотності порушення.
7.6. Короткочасне невикористання об`єкта оренди, невикористання внаслідок об`єктивної неможливості, проведення ремонтних робіт та тривале безпідставне утримання спеціально призначеного майна за своїм характером та наслідками не є тотожними ситуаціями. Саме тому правова кваліфікація невикористання орендованого майна не може здійснюватися абстрактно, без з`ясування його причин та конкретних наслідків.
8. Цільове призначення майна визначає межі дозволеного використання, але саме по собі не створює обов`язку безперервного використання
8.1. Частина четверта статті 80 Закону України «Про освіту» встановлює спеціальний правовий режим майна державних та комунальних закладів освіти та обмежує можливість його використання для діяльності, не пов`язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників. Ця норма має імперативний характер щодо допустимої мети використання такого майна.
8.2. Проте із встановлених законом обмежень щодо того, для якої діяльності майно може використовуватися, не випливає тотожний за змістом обов`язок орендаря безперервно здійснювати таку діяльність протягом усього строку оренди.
8.3. Цільове призначення об`єкта оренди насамперед визначає межі дозволеного користування майном. Воно забороняє орендареві використовувати майно для іншої, не передбаченої договором та законом діяльності.
Перетворення такої заборони на позитивний обов`язок безперервно здійснювати конкретну господарську діяльність потребує відповідної нормативної або договірної підстави. Такої підстави у встановлених судами умовах договору оренди судова палата не навела.
8.4. Висновок про те, що цільове призначення «розміщення закладу харчування» нерозривно пов`язане з обов`язком орендаря «фактично та безперервно надавати послуги харчування дітям», фактично доповнює зміст договору обов`язком, який прямо в ньому не закріплений.
8.5. На наше переконання, суд не може шляхом тлумачення цільового призначення об`єкта оренди створювати для сторони новий позитивний договірний обов`язок, невиконання якого надалі використовується як підстава для дострокового припинення договору.
9. Договір оренди та договори про закупівлю послуг є самостійними правовідносинами
9.1. Договір оренди врегульовує користування майном; обов`язок орендаря - використовувати його відповідно до призначення (стаття 773 ЦК України, пункт 6.1 договору).
9.2. Особливого значення у цій справі набуває те, що обов`язок відповідача безпосередньо організовувати шкільне харчування виникав не з договору оренди від 26.11.2021 № 616-Б, а з окремих договорів про закупівлю послуг, укладених із гімназією від 14.01.2025 № 1 та № 2. Саме цими договорами було визначено конкретний зміст послуг, вимоги до меню, місце і порядок їх надання, обов`язки виконавця щодо забезпечення приміщення кухонним інвентарем, працівників - спеціальним одягом тощо.
9.3. Водночас судами встановлено, що 31.01.2025 сторони уклали додаткові угоди, якими за взаємною згодою достроково припинили дію договорів про закупівлю послуг, тобто за згодою самої гімназії, яка є позивачем-2. Повну оплату наданих послуг здійснено 14.02.2025, після чого відповідні договори, за взаємною волею сторін, припинили свою дію.
9.4. Особа, яка погодилася припинити зобов`язання, не може без додаткових обґрунтувань посилатися на наслідки такого припинення як на підставу позову (заборона суперечливої поведінки).
9.5. Сам по собі факт того, що після припинення договорів про закупівлю відповідач більше не надавав передбачені ними послуги, не може без додаткового правового обґрунтування свідчити про порушення ним іншого договору - договору оренди.
Інший підхід фактично призводить до продовження дії обов`язків за припиненими договорами про закупівлю послуг через конструкцію договору оренди, що не відповідає принципу свободи договору та юридичній самостійності відповідних зобов`язань.
9.6. Судова палата проігнорувала очевидний факт, що можливі негативні наслідки не є результатом порушення договору оренди відповідачем, а є результатом рішень самого позивача.
9.7. Тому твердження постанови про те, що відповідач «самовільно припинив» надавати послуги, не відповідає обставинам, викладеним у судових рішеннях, а тому не можна погодитися з такою характеристикою поведінки відповідача. Адже припинення відповідачем надання послуг харчування відбулося після припинення правовідносин, з яких безпосередньо виникав його обов`язок такі послуги надавати.
10. Щодо застосування частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту»
10.1. Частина четверта статті 80 Закону України «Про освіту» обмежує допустимі цілі передачі в оренду майна закладів освіти. Вона адресована насамперед тому, хто визначає умови оренди, і не створює для орендаря самостійного обов`язку фактично та безперервно надавати послуги. Виведення такого обов`язку тлумаченням ототожнює невикористання майна з його використанням не за призначенням, тоді як стаття 783 ЦК України та підпункт 11.7.2 договору оренди від 26.11.2021 № 616-Б пов`язують право на розірвання саме з користуванням не за призначенням. Розширення підстав розірвання можливе лише через встановлення істотності порушення в конкретних обставинах, а не через тезу про порушення «імперативної вимоги» закону.
10.2. У справах № 927/1424/23, № 927/55/23, № 912/673/23, № 910/14998/22 та інших Верховний Суд переважно вирішував питання про відповідність мети передачі освітнього майна в оренду вимогам частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» та, відповідно, про дійсність договорів оренди, що підтверджує імперативність спеціального режиму використання майна закладів освіти.
Це не є тотожним питанню, яке постало у цій справі: чи є подальше тимчасове або тривале невикористання правомірно переданого в оренду майна самостійним порушенням договору, достатнім для його розірвання.
10.3. Тому висновки зазначених справ можуть бути використані для визначення меж допустимого цільового використання майна закладу освіти при передачі його в оренду, проте самі по собі не підтверджують висновку про виникнення в орендаря обов`язку безперервно здійснювати конкретну господарську діяльність та про можливість розірвання договору в разі невиконання такого обов`язку.
11. Щодо відступу від висновку Верховного Суду у справі № 910/7394/25
11.1. Не погоджуємося із запропонованим судовою палатою обсягом відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25. Обставини цієї справи та справи № 910/7394/25 не є тотожними.
11.2. Зокрема, у справі № 910/7394/25 невикористання приміщень було пов`язано з проведенням у них ремонтних робіт, що враховувалося Верховним Судом при оцінці поведінки орендаря. Тому висновок у тій справі не повинен тлумачитися як універсальне правило, відповідно до якого будь-яке невикористання майна за будь- яких обставин ніколи не може мати наслідком розірвання договору.
11.3. Натомість судова палата фактично сформулювала значно ширше правило, за яким тривале невикористання майна закладу освіти саме по собі трансформується в істотне порушення договору.
11.4. На наше переконання, такий висновок не випливає ані зі статті 651 ЦК України, ані зі статті 80 Закону України «Про освіту», ані з умов укладеного сторонами договору.
ВИСНОВОК
Установлені судами обставини підтверджують невикористання відповідачем орендованих приміщень після припинення договорів про закупівлю послуг, однак не підтверджують використання ним майна всупереч установленому цільовому призначенню.
Умовами договору оренди не встановлено обов`язку відповідача безперервно надавати послуги харчування учням, не визначено мінімальної інтенсивності використання приміщень та не передбачено тривалого невикористання майна як самостійної підстави для дострокового розірвання договору.
Договори про закупівлю послуг, якими безпосередньо передбачався обов`язок відповідача організовувати харчування учнів, припинені за взаємною згодою сторін.
За таких обставин висновок про те, що подальше ненадання відповідачем відповідних послуг становить порушення договору оренди, фактично покладає на відповідача обов`язок, якого сторони у цьому договорі не погодили.
Водночас правильною та такою, що має бути збережена, вважаємо принципову тезу про відмінність понять «невикористання майна» та «використання майна не за цільовим призначенням». Саме по собі невикористання майна не перетворюється на його використання не за цільовим призначенням. Відступ від попередньої практики має бути настільки вузьким, наскільки цього потребує вирішення конкретної правової проблеми.
Тому вважаємо, що касаційну скаргу Управління комунальної власності Виконавчого комітету Рівненської міської ради належало залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 910/7537/25 - без змін.
Судді Ю. Я. Чумак
Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай