ОКРЕМА ДУМКА
11 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/5971/20
Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Кондратової І.Д.,
1. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Палата) ухвалив постанову, якою скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 та залишив в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020.
2. Відповідно до ч. 3 ст. 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
3. Повністю погоджуючись із висновками Палати:
- відсутні підстави для відступу від висновків колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2020 у справі №910/11688/19 та від 08.07.2021 у справі №640/18150/19, стосовно можливості вирішення господарським судом спору про скасування наказу Мін`юсту, у якому відповідачем є лише Мін`юст;
- Наказ Мін`юсту, прийнятий за результатом розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації або територіального органу у сфері державної реєстрації юридичних осіб, оскаржується особою, права та законні інтереси якої порушено;
- якщо позивач заявив лише вимогу про скасування наказу у сфері державної реєстрації юридичних осіб як основну, Мін`юст може бути єдиним відповідачем у справі;
- такі спори підлягають розгляду за правилами господарського судочинства як найбільш наближені до спорів, що виникають з корпоративних відносин та щодо прав в юридичній особі, які відповідно до п.3 та п.4 ч.1 ст.20 ГПК відносяться до юрисдикції господарських судів;
- позовна вимога про визнання наказу незаконним є належною, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, що визначений у п.10 ч.2 ст.16 ЦК та у ч.2 ст.20 ГК.
4. Я також підтримую висновки Палати щодо неподібності правовідносин у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних осіб, різне нормативно-правове регулювання, і не застосовність висновків Великої Палати Верховного Суду у справах з оскарження наказів Мін`юсту, прийнятих відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до справ з предметом позову про оскарження наказу Мін`юсту, прийнятого відповідно до ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18), зазначивши, що правовідносини у спорі щодо скасування рішень Комісії Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін`юсту про скасування рішень державного реєстратора, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки, та про поновлення записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є подібними правовідносинам у спорі про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 29 вересня 2017 року № 3074/5 "Про скасування реєстраційної дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", оскільки цей спір виник щодо належності часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.
5. Водночас не можу погодитися з висновками Палати по суті вимог касаційної скарги.
6. Як вбачається із змісту постанови окремою підставою для задоволення позову став висновок суду апеляційної інстанції, що відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарга на рішення державного реєстратора подається особою, яка вважає, що її права порушено, а приватний виконавець Говоров П. В. не є такою особою.
7. У касаційній скарзі взагалі відсутні доводи щодо неправильного застосування норми ч. 5 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
8. Відповідно до ст. 300 ГПК України, що визначає межі розгляду справи, суд касаційної інстанції обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9. Мін`юст не визначав таку підставу касаційного оскарження і не наводив аргументи на спростування висновку суду апеляційної інстанції стосовно відсутності права інших осіб (зокрема осіб, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень) звертатися до Мін`юсту зі скаргою.
10. Палата прямо не розглядала питання щодо застосування ч. 5 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", але зробила висновок, що приватний виконавець Говоров П.В. звернувся зі скаргою до Мін`юсту для виконання своїх обов`язків, передбачених Законом "Про виконавче провадження", та з метою захисту інтересів стягувача (кредитора) за відповідними виконавчими провадженнями.
11. Я не можу погодитися з такими висновком Палати з огляду на те, що норма ч. 5 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" прямо визначає, що таке право (звертатися до Мін`юсту зі скаргою) надано виключно особі, права якої порушено. У даному випадку такою особою є кредитор, в інтересах якого було накладено арешт.
12. Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень у межах, спосіб та на підставі, визначених Законом України "Про виконавче провадження", в якому також відсутнє відповідне право.
13. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Мінюст, як орган державної влади, не міг приймати скаргу приватного виконавця та за його скаргою скасовувати реєстраційні дії, якщо законом таке право надано виключно особі, права якої порушено.
15. З огляду на те, що висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у приватного виконавця Говорова П. В. права звертатися до Мін`юсту зі скаргою не був не оскаржений в касаційному порядку, такі доводи не були підставою для відкриття касаційного провадження, а саме цей висновок істотно впливає на результат вирішення спору по суті (є достатньою підставою для задоволення позову та визнання наказу незаконним), на мою думку, постанову апеляційної інстанції слід було змінити, виключивши з мотивувальної частини висновки та встановлені обставини, що стосуються оцінки дій приватного виконавця та неможливості арешту частки, та залишити резолютивну частину без змін про задоволення позову про визнання незаконним наказу Мін`юсту з тих підстав, що його прийнято за результатами розгляду скарги особи, яка не мала права подавати таку скаргу.
Суддя|І. Кондратова|