ОКРЕМА ДУМКА
13 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/5002/18
Суддів Верховного Суду Губенко Н.М. та Кролевець О.А.
щодо постанови Верховного Суду від 13.12.2019, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрозалізничпостачання", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод" про заміну продукції неналежної якості та стягнення 49003,56 грн,
У судовому засіданні 13.12.2019, більшістю голосів суддів палати Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів, прийнято рішення про задоволення касаційної скарги АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва". Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі 904/5002/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
При прийнятті вказаного судового рішення суддями Губенко Н.М. та Кролевець О.А., було висловлено окрему думку наступного змісту.
Короткий виклад історії справи
У даній справі, ПАТ "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Дніпрозалізничпостачання", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: АТ "Дніпропетровський стрілочний завод", про зобов`язання ТОВ "Дніпрозалізничпостачання" здійснити заміну рейок рамних прямих з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 із заводськими № 276 та № 280 неналежної якості у кількості 2 одиниць на аналогічну продукцію належної якості та стягнення з ТОВ "Дніпрозалізничпостачання" штрафу у розмірі 49 003,56 грн (20 % від вартості продукції неналежної якості).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач за договором поставки № ЦЗВ-05-04817-01 від 20.11.2017 поставив продукцію з дефектами, які були виявлені протягом гарантійного строку експлуатації, а тому, відповідач повинен здійснити заміну продукції на якісну, та сплатити штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної якості, у зв`язку з поставкою неякісної продукції.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019, у позові відмовлено.
Рішення судів мотивовано тим, що:
- акти перевірки стрілочної продукції, що не витримала умов гарантії, від 02.05.2018, які складені позивачем та підписані представником ПАТ "Дніпровський стілочний завод" з особливою думкою, містять посилання на те, що "при натурній перевірці умов експлуатації і утримання стрілочного переводу комісією встановлено відповідність умов експлуатації вимогам інструкції ЦП-0269, ремкомплект рейки рамні прямі з вістряком кривим виготовлена згідно з конструкторською документації, не витримала гарантійного терміну експлуатації по пропущеному тоннажу та гарантованому мінімальному строку експлуатації (у роках), упродовж якого рамна рейка при експлуатації й поточному утриманні в колії", проте не містять причин виникнення недоліків;
- відповідно до п. 3.1.4 Інструкції ЦП/0162, положення якої застосовуються до спірних відносин згідно з пунктом 2.3 договору, постачальник (виробник) стрілочної продукції несе відповідальність лише при виявленні таких причин несправностей: а) недоліки і порушення при виготовленні конструкцій; б) недостатня якість матеріалів, із яких виготовлені елементи стрілочних переводів. В інших випадках відповідальність покладається на власника виробу або тих, хто порушив технічні умови експлуатації або укладання конструкції;
- у пункті 7.2 договору сторони погодили приймання продукції по якості замовником або кінцевим вантажоодержувачем продукції відповідно до Інструкції № П-7, позивач не надав доказів приймання продукції по якості замовником або кінцевим вантажоодержувачем продукції згідно з абз. 3 пункту 30, пунктів 33, 35 Інструкції П-7, згідно з положеннями якої саме на покупця (позивача у справі) покладений обов`язок з організації проведення експертизи продукції, відбору зразків спірної продукції та складання відповідних актів у разі виявлення прихованих дефектів продукції та наявності розбіжностей між покупцем та постачальником стосовно якості продукції.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Так, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу № 904/5002/18 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у складі палати дійшов висновку, що:
- суди попередніх інстанцій належним чином не встановили причини недоліків поставленої продукції, на яку за умовами договору, встановлено гарантійний строк експлуатації, при цьому, судами безпідставно покладено обов`язок доведення цих обставин на позивача, а не на відповідача (постачальника). Крім того, судами помилково застосовано до спірних правовідносин норми, що закріплені у пунктах 30, 33, 35 Інструкції П-7;
- суди обох інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи у справі з тих підстав, що в матеріалах справи наявні докази, за результатом дослідження яких суд вбачає можливим без спеціальних знань та залучення експертів вирішити питання про наявність або відсутність підстав для заміни відповідачем товару неналежної якості.
Відповідно до частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, зокрема, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною 4 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Згідно із частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 3 статті 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
При розгляді справи судами встановлено, що відповідно до пункту 2.3 договору поставки гарантійний строк експлуатації на продукцію, яка поставляється , встановлюється Інструкцією ЦП/0162 , а у пункті 7.2 договору сторони визначили порядок приймання продукції по кількості та якості відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, яка затверджена постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966 № П-7 (далі - Інструкція П-7).
Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 було затверджено Інструкцію П-7, яка застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки або іншими обов`язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю і комплектністю, а також тари під продукцією чи товарами.
Враховуючи наведене, не можемо погодитися із висновком, викладеним у постанові, щодо незастосування положень Інструкції П-7, оскільки сторони в договорі на свій розсуд погодили порядок приймання продукції по якості саме на підставі Інструкції П-7 з огляду на не врегулювання законодавством України питання порядку приймання продукції по якості, а тому на нашу думку Інструкція П-7 не може не відповідати акту вищої юридичної сили, а лише доповнює його.
Крім того, у постанові зазначено, що суди помилково застосували до спірних правовідносин норми, що закріплені у пунктах 30, 33, 35 цієї Інструкції П-7, оскільки зазначені пункти Інструкції регулюють правовідносини сторін при складанні актів про виявлені приховані недоліки товарів в процесі приймання продукції по якості та кількості, в той час як у даному випадку складався акт про виявлені в процесі експлуатації недоліки продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації).
Вважаємо дане твердження помилковим, оскільки абзацом 6 пункту 9 Інструкції П-7 визначено поняття прихованих недоліків, а саме прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені тільки в процесі переробки, підготування до монтажу, в процесі монтажу, випробовування, використання і зберігання продукції.
Наведене свідчить, що положення Інструкції П-7 регулюють правовідносини щодо приймання продукції по кількості і якості як в момент поставки продукції, так і в період її монтажу, випробовування, використання.
При цьому, пунктом 33 Інструкції П-7 визначено, що акт про приховані недоліки, виявлені в продукції, складається в порядку, передбаченому цією Інструкцією, якщо інше не передбачено основними та особливими умовами поставки, іншими обов`язковими правилами чи договором. Абзацом 3 пункту 9 Інструкції П-7 визначено п`ятиденний строк для складання акта про приховані недоліки, виявлені у продукції з гарантійним строком служби, з моменту їх виявлення (втім, у межах встановленого гарантійного строку).
Зазначене ще раз підтверджує, що положення Інструкції П-7 розповсюджуються і на випадки складання акта про виявлені в процесі експлуатації недоліки продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації).
До того ж, висновок про те, що Інструкція П-7 застосовується разом із частиною 6 статті 269 Господарського кодексу України вже було викладено в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 910/2539/17, яка була прийнята у подібних правовідносинах.
Щодо висновку, викладеного у постанові, про безпідставну відмову судами у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи вважаємо за необхідне зазначити таке.
Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи суди виходили з того, що в матеріалах справи наявні докази, за результатом дослідження яких суд вбачає можливим без спеціальних знань та залучення експертів вирішити питання про наявність або відсутність підстав для заміни відповідачем товару неналежної якості.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, беручи до уваги те, що суди дійшли висновку про те, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для встановлення відповідних обставин у даній справі, вважаємо, що висновок, викладений у постанові, про безпідставну відмову судами у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи зроблений з перевищенням повноважень щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачених частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи зазначене, судами попередніх інстанцій у даній справі прийнято правильне рішення про відмову у позові. На підставі викладеного вважаємо, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі 904/5002/18 слід було залишити без змін.
Судді О.А. Кролевець
Н.М. Губенко