ОКРЕМА ДУМКА
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Русинчука М.М.
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 127/5835/16-ц
провадження № 61-9955св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого: Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року залишив без змін.
Суди встановили, що на підставі рішення виконавчого комітету Замостянської районної Ради народних депутатів від 24 грудня 1981 року № 846 закріплена земельна ділянка за домоволодінням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 площею 683 кв. м, з яких 83,0 кв. м в тимчасове користування під посів господарських культур з земельної ділянки міського земельного фонду.
08 лютого 1982 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видані свідоцтва № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, відповідно, про право особистої власності на будівлю народних депутатів на праві власності (по Ѕ частці кожному) будинковолодіння, розташованого у АДРЕСА_1 .
11 лютого 2016 року за ОСОБА_3 зареєстроване право приватної спільної часткової власності на ј частку двох житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами.
За нотаріально посвідченим договором дарування від 19 лютого 2016 року ОСОБА_3 подарував ј частку належної йому у праві власності на зазначене будинковолодіння ОСОБА_1 , яке в цей же день зареєстроване за останнім в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суди провели поділ спірного будинковолодіння за варіантом №3, запропонованим висновком судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №1900-1903/17-21 від 30 січня 2018 року, який передбачав виділення у власність:
ОСОБА_2 в житловому будинку літ «А» коридор 1-1, кухню 1-2, кімнату1-3, кімнату 1-4, кімнату 1-5, кухню2-1, коридор 2-2, кімнату 2-3, ганок, сарай «К», убиральню «Л», сарай «М», гараж «Е»;
ОСОБА_3 в житловому будинку літ «Ж» - коридор 3-1, вітальню 3-2, санвузол 3-4, кухню 3-5, гараж «Д»; в житловому будинку літ «А» - санвузол 1-6;
ОСОБА_1 в житловому будинку літ «Ж» - комору І, комору 3-3, коридор 3-6, кімнату 3-7, туалет 3-8, комору 3-9, кімнату 3-10, веранду ІІ, убиральню «З».
Огорожу №1 та колодязь №2 залишити у спільне сумісне користування.
Суд касаційної інстанції погодився з таким вирішенням спору.
Не можу погодитися з постановою колегії в частині залишення без змін зазначених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з таких мотивів.
ОСОБА_1 (відповідач у справі та обдаровуваний за згаданим договором дарування), вважаючи, що такий поділ будинку порушує його права та права ОСОБА_3 , у касаційній скарзі, серед іншого, зазначав, що будинок «Ж», який входить в склад спірного будинковолодіння, є особистою власністю ОСОБА_3 , так як побудований ним за власні кошти у 1989 році, а тому не міг бути включений у поділ між ним і ОСОБА_2 , якій належала Ѕ частка у праві власності на будинок «А».
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
У Цивільному кодексі України встановлюються особливі правила щодо правового регулювання і статусу добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.
Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників;
2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).
Оскільки в статті 357 ЦК України йдеться про належність на праві власності одному із співвласників здійсненої ним за власний кошт добудови (прибудови) до будинку, тобто поліпшення об'єкта нерухомості внаслідок добудови приміщень, фізично з'єднаних з цим об'єктом, не буде суперечити цій нормі визнання права власності на окремо побудований (не пов'язаний фізично з первісним об'єктом) житловий будинок в межах одного і того ж будинковолодіння.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Отже, за цими правилами суд повинен надати оцінку усім доказам, які є в матеріалах справи та на які сторони посилаються, як на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не може вважати встановленими факти, які не підтверджені наявними у справі доказами.
В порушення наведених норм процесуального права, суд першої інстанції, долучивши до матеріалів справи докази (том 1 а.с. 47-52, 70-73, 81-85), не дослідив їх та не надав оцінки у своєму рішенні, а саме тому, що у спірному будинковолодінні були знесені будівлі на місці сараю «Б» побудовано житловий будинок «Ж», з приводу знесення якого ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом, стверджуючи, що цей будинок зведений ОСОБА_3 самочинно, визнаючи тим самим будівництво цього нерухомого майна силами і коштами вказаного співвласника спірного домоволодіння.
Встановивши, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мали у спільній частковій власності (по Ѕ частці) спірне домоволодіння, яке станом на 08 лютого 1982 року (дата видачі свідоцтв про право особистої власності на будівлю) складалось із одного житлового будинку «А» з прибудовами «А1», «А2», «А3» та надвірними господарськими будівлями і спорудами (а. с. 47-52) і не включало в себе другий житловий будинок «Ж» , суд здійснив поділ цього домоволодіння в натурі, виділивши фактично ОСОБА_2 на її Ѕ частку весь житловий будинок «А» з прибудовами (за виключенням санвузла 1-6), а іншим двом співвласникам житловий будинок «Ж», якого на час набуття у 1981 році ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права власності на спірне домоволодіння ще не існувало.
Таким чином, судом першої інстанції не надано належної оцінки наведеним доказам, не встановлено ким, коли і за чиї кошти побудовано житловий будинок «Ж», чи не виникло у ОСОБА_3 відповідно до правил, визначених статтею 357 ЦК України, самостійного права власності на цей об'єкт нерухомості.
За таких обставин оскаржувані судові рішення належало скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 колегія суддів зазначила таке: «Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках».
Тобто, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Апеляційний суд встановив, що жодного клопотання чи заяви про призначення експертизи та запитань перед експертами ОСОБА_1 не заявляв, з зустрічним позовом про збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності не звертався, надав суду заяву, де просив розглянути справу у його відсутність».
Не можу погодитись з тим, що відсутність звернення ОСОБА_1 із зустрічним позовом про збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, може бути мотивом для відмови у задоволенні касаційної скарги цього учасника справи, оскільки ОСОБА_1 (обдаровуваному) за договором дарування подаровано ј частку, належної ОСОБА_3 (дарувальник) у праві власності на зазначене будинковолодіння, і підстав для збільшення такої частки не було.
Водночас, при умові визнання ОСОБА_3 (дарувальника) одноосібним власником житлового будинку «Ж» (про що йдеться у касаційній скарзі), склад (кількість) приміщень, будівель, споруд спірного будинковолодіння, які припадатимуть на належну цьому співвласнику частку, буде більшим порівняно із застосованим судами варіантом поділу, що, відповідно, зумовить збільшення складу (кількості) приміщень, будівель, споруд спірного будинковолодіння, які відійдуть у власність ОСОБА_1 (обдаровуваного) на його ідеальну частку (1/4) у цьому будинковолодінні. Тому останній прямо заінтересований у тому, щоб при поділі спірного будинковолодіння було враховано одноосібне право власності ОСОБА_3 на житловий будинок «Ж», а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо вирішення судами спору без врахування такого права є важливим арґументом для перегляду оскаржуваних судових рішень.
Таким чином, вважаю, що при вирішенні справи, що переглядається, судами не досліджено усі зібрані у справі докази, чим порушено вимоги норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин оскаржені судові рішення належало скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя: М. М. Русинчук