ОКРЕМА ДУМКА
15 липня 2025 року
м. Київ
справа №990/221/25
адміністративне провадження №П/990/221/25
Судді Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П.
Рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2025 року прийнято рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 (далі - позивачка, конкурсантка) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, суб`єкт владних повноважень, ВККС).
Визнано протиправним і скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від №87/зп-25 від 17 квітня 2025 року в частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 .
А також визнано протиправними та скасовано підпункти 1, 2, 4 резолютивної частини рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №89/зп-25 від 17 квітня 2025 року «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу - «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» стосовно ОСОБА_1 .
Зобов`язано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно оцінити практичні завдання виконані ОСОБА_1 (перше модельне судове рішення, індивідуальний код учасника - 0006134, друге модельне судове рішення, індивідуальний код учасника - 0010719) з урахуванням Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням Комісії №228/зп-24 від 17 липня 2024 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим судовим рішенням колегії суддів не можу погодитися, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) письмово висловлюю свою окрему думку з такими мотивами незгоди.
Насамперед зазначаю, що повністю поділяю вимоги позивачки, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути цілком зрозуміле, достатньо мотивоване, обґрунтоване, а головне законне і справедливе.
Як встановлено судом, позивачка є конкурсантом на посаду судді апеляційного суду на зайняття вакантних посад суддів апеляційних загальних судів (кримінальна спеціалізація).
Між сторонами виник публічно-правовий спір щодо відмови ОСОБА_1 в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», оскільки вона не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційних судах. ЇЇ участь у конкурсі, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) припинено.
Підставою для такого рішення було виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду, який оцінено відповідачем нижче, ніж прохідний бал, необхідний для продовження конкурсних процедур.
Відтак, позивачка не погоджується з рішенням колегії, яка проводила оцінювання практичних завдань, та повністю з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким припинено участь у конкурсі.
Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів України» повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та прийняття кваліфікаційного іспиту.
Головним питанням, на мою думку, у цій категорії спорів є визначення межі судового контролю, та відповідно дискреційних повноважень ВККС.
З моменту створення цього органу виникала численна кількість спорів, пов`язаних саме з проведенням конкурсних процедур, в тому числі за результатами виконання конкурсантами практичних завдань, і як наслідок Верховним Судом сформована судова практика, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що перевірка та оцінювання практичних завдань є виключно дискреційними повноваженнями ВККС.
Так, у рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульовано такий висновок: «Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення перевірки та визначення результатів виконаного 14 листопада 2018 року ОСОБА_1 практичного завдання та зобов`язання Комісії здійснити перевірку цього завдання відповідно до Порядку, сформувати та затвердити нові рейтингові результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит», прийнявши відповідне рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня, 25 квітня, 12 та 26 червня, 18 вересня 2018 року у справах № П/800/409/17, № 800/328/17, № 800/248/17, № 800/264/17, № 800/354/17 відповідно) (п.57).Установлена легітимна мета дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання (п.61). Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин (п.62). Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (п.63). Таким чином, здійснюючи свої дискреційні повноваження, ВККС здійснила перевірку та визначила результати виконаного 14 листопада 2018 року ОСОБА_1 практичного завдання (п.64)».
Тобто, суди висновувались, що оцінювання практичних робіт здійснюється за внутрішнім переконанням членами ВККС, фіксується у підсумковій відомості і є дискреційними повноваженнями цього органу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, 16 вересня 2020 року у справі №9901/100/19, від 20 травня 2020 року у справі №9901/261/19, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/119/19, від 27 квітня 2023 року у справі №9901/260/19.
Така позиція була незмінною, та будь-яких суттєвих змін з цього питання в законодавстві не відбулось.
Щодо Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, які затверджені рішенням ВККС України від 17 липня 2024 року № 228/зп-24.
Ці Методичні вказівки прийняті на виконання п.п.5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів з оцінювання практичного завдання, яке затверджено рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24.
Згідно з підпунктом 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання.
Тобто, якщо Верховним Судом сформована правова позиція, що перевірка практичних завдань і їх оцінювання здійснюється за внутрішнім переконанням оцінювача, що є дискреційними повноваженнями ВККС України, то методи, які використовуються при такій перевірці не мають значення.
У цих Методичних вказівках не має будь-яких норм права, а лише конкретизовано методи перевірки.
Більш того, є очевидним, що конкурсант не погоджується не з тим, що відповідачем не надано доказів застосування цих Методичних рекомендацій, а з кількістю балів за виконані практичні завдання.
Хочу акцентувати увагу на тому, що судова практика, як зазначається в багатьох рішеннях ЄСПЛ, може і повинна змінюватись, адже це живий інструмент, а тому суди зобов`язані враховувати не тільки вимоги законодавства, а й суспільний інтерес, тощо.
Разом з тим, позивачкою не зазначено жодних обґрунтувань, які б свідчили про відмінність фактичних обставин від тих обставин, які встановлювались судами у попередніх конкурсах.
Окрім того, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно оцінити практичні завдання виконані ОСОБА_1 не враховано, що такі дії будуть вчинятись відкрито, при тому, що частиною третьою ст. 74 Закону України «Про судоустрій і статус судів» однією із основних вимог є проведення кваліфікаційного іспиту шляхом складання анонімних тестувань та практичних завдань. Також, зазначено, що анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та однієї або кількох спеціалізацій суду на вибір: адміністративної, господарської та загальної (цивільної і кримінальної).
Підсумовуючи, на мою думку, не має жодних підстав надавати перевагу Методичним рекомендаціям (які не є підзаконним нормативно-правовим актом, не встановлюють жодної норми права, не є обов`язковими, мають рекомендаційний характер щодо застосування методів перевірки) перед вимогами Закону України «Про судоустрій і статус судів» щодо загальних і основних вимог анонімності проведення іспиту.
Більш того, зобов`язуючи відповідача здійснити повторно перевірку практичних робіт конкурсанта з урахуванням Методичних вказівок, судом надано цим Методичним рекомендаціям силу обов`язковості, оскільки рішення суду є обов`язковим до виконання.
Суддя В.П. Юрченко