ОКРЕМА ДУМКА
11 грудня 2018 року
Київ
справа №9901/778/18
адміністративне провадження №П/9901/778/18
судді Верховного Суду Білоуса О.В. у справі №9901/778/18 (провадження №П/9901/778/18) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення №2692/0/15-18 від 21 серпня 2018 року про відмову у звільненні з посади судді у відставку та зобов'язання повторно розглянути заяву про звільнення у відставку.
Рішенням Верховного Суду від 11 грудня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення №2692/0/15-18 від 21 серпня 2018 року про відмову у звільненні з посади судді у відставку та зобов'язання повторно розглянути заяву про звільнення у відставку - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя №2692/0/15-18 від 21 серпня 2018 року про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Харківської області у відставку.
Зобов'язано Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 серпня 2018 року про звільнення у відставку з урахуванням висновків у даній справі.
Так, судом встановлено, що 3 серпня 2018 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява позивача від 1 серпня 2018 року разом з додатками про звільнення його з посади судді у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 серпня 2018 року №2692/0/15-18 відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з посади судді господарського суду Харківської області у відставку.
Фактично, між сторонами у справі виник спір стосовно не зарахування Вищою радою правосуддя до стажу роботи позивача, що дає останньому право на відставку судді, періоду навчання ОСОБА_1 в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого з вересня 2001 року по червень 2002 року при здобутті ним освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».
Відповідач в обґрунтування прийнятого ним спірного рішення посилається на те, що при визначенні стажу, що дає судді право на відставку, згідно положень Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» має враховуватись тільки час навчання, витрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти посаду судді чи посаду слідчого.
Задовольнивши позов, Верховний Суд виходив з того, що розмежування відповідачем періодів отримання ОСОБА_1 вищої юридичної освіти на здобуття ним освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» при визначенні стажу останнього, що дає право на відставку судді, є необґрунтованим, оскільки положення Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» щодо необхідності зарахування половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах до стажу судді, що дає право на відставку, не містять жодних обмежень чи застережень для звуження цього періоду або виключення з нього певного часу. Зазначені положення не містять жодних виключень щодо неврахування періоду навчання особи у вищих юридичних навчальних закладах вже після здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня, як вказує відповідач.
Не погоджуюсь з таким висновком колегії суддів з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді), структура освіти включала дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.
Статтею 30 зазначеного вище закону передбачалось, що в Україні встановлюються такі освітні рівні початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта, а також такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.
Згідно із Положенням «Про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року №65 (в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді), визначено таке.
Спеціаліст - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.
Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста складається із спеціальних дисциплін, у тому числі соціально-економічних, та різних видів практичної підготовки.
Магістр - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.
Освітньо-професійна програма підготовки магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра (нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року, а для окремих спеціальностей за погодженням з МОН може бути встановлено термін півтора року). Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року).
Зазначена освітньо-професійна програма підготовки магістра включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про вищу освіту» визначалося, що магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.
Частиною першою статті 42 Закону України «Про освіту» визначено, що вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.
Враховуючи викладене, вважаю, вжите в Указі Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» словосполучення «навчання у вищих юридичних навчальних закладах» слід розуміти як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людини з отримання знань, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю «вища освіта», зокрема й поняттю «вища юридична освіта», за якої громадянин може обійняти посаду судді, слідчого, прокурора або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, витрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти посаду судді чи посаду слідчого.
З урахуванням викладеного, вважаю, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді потрібно зараховувати половину строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання повної вищої освіти.
У даній справі, це половина строку навчання позивача у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого із серпня 1994 року по червень 1999 року, оскільки після закінчення академії він отримав повну вищу юридичну освіту, диплом спеціаліста за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, що дало йому право бути призначеним на посаду судді відповідно до статті 7 Закону України «Про статус суддів».
Однак, вважаю, що при прийнятті оскаржуваного рішення Вища рада правосуддя не в повній мірі надала оцінку заяві позивача з урахуванням такого.
Так, Законом України від 12 липня 2018 року №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».
Вказана норма набрала чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя.
Однак, як вбачається з рішення Вищої ради правосуддя від 21 серпня 2018 року №2692/0/15-18 в ньому не надано оцінки положенням частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент його прийняття.
За вказаних обставин вважаю, що позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення №2692/0/15-18 від 21 серпня 2018 року про відмову у звільненні з посади судді у відставку та зобов'язання повторно розглянути заяву про звільнення у відставку підлягає частковому задоволенню з урахуванням того, що позивач просив задовольнити позов з інших мотивів.
Суддя О.В. Білоус