ОКРЕМА ДУМКА
16 серпня 2018 року
Київ
справа №800/162/14
адміністративне провадження №А/9901/87/18
№ А/9901/89/18
судді Верховного Суду Гриціва М.І. стосовно Ухвали Верховного Суду в адміністративній справі № 800/162/14 (№ А/9901/87/18, № А/9901/89/18) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 у березні 2014 року подала до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) як суду першої інстанції позовну заяву з вимогами визнати постанову Верховної Ради України (далі - ВРУ) «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24 лютого 2014 року № 775-VII (далі - Спірне рішення) незаконною (протиправною) і скасувати в частині рішення про дострокове припинення повноважень і звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги. Просить поновити її на посаді судді цього Суду з 24 лютого 2014 року та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) 16 серпня 2018 року ухвалив рішення (ухвалу) про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії.
Вважаю, що мотиви, які Суд поклав в основу свого рішення, не можуть бути підставами для передачі справи на розгляд іншої судової інституції, тому висловлюю окрему думку.
Предметом оскарження у справі, ініційованій за позовом ОСОБА_1, є індивідуальний ненормативний акт ВРУ, для контролю за законністю якого Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції до 15 грудня 2017 року (діяла на час подання позовної заяви і ухвалення рішення судом першої інстанції), передбачав окремий, особливий порядок судового провадження. Однією із особливостей цього провадження було те, що законність постанови ВРУ, її дії чи бездіяльність оскаржувалися до касаційного адміністративного суду - ВАСУ - як суду першої інстанції. Зокрема, за частиною четвертою статті 18 цього Кодексу в редакції до 15 грудня 2017 року саме ВАСУ як суду першої інстанції були підсудні справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ. Порядок розгляду справ цієї категорії встановлювався статтею1711 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою цієї статті рішення ВАСУ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ підлягало перегляду Верховним Судом України (далі - ВСУ) і, в разі подання заяви про перегляд, набирало законної сили після набрання законної сили рішенням ВСУ за наслідками такого перегляду.
Відповідно до частини другої статті 241 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року у ВСУ справи про перегляд рішення з підстави порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення ВАСУ незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 1711 цього Кодексу (ця підстава передбачена пунктом 4 частини першої статті 237 цього ж Кодексу), розглядалися Судовою палатою в адміністративних справах ВСУ. Засідання судової палати визнавалося правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати в адміністративних справах ВСУ.
В абзаці другому цієї частини прописано, що якщо судове рішення в адміністративній справі оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат ВСУ. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат ВСУ.
У частині третій статті 241 КАС в редакції до 15 грудня 2017 року містяться положення, які регламентують питання складу суду та порядку розгляду заяв ВСУ, якщо для цього виникають умови, передбачені цією нормою права. Зокрема, якщо під час розгляду справи ВСУ встановить, що існує необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові ВСУ, яка була прийнята іншим складом суду (іншою палатою чи палатами, які брали участь у спільному засіданні), справа передається на розгляд спільного засідання судових палат ВСУ, яке проводиться за участю палати (палат), яка розглядала справу до моменту її передання, та палати (палат), яка приймала відповідну постанову ВСУ. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат ВСУ.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
В ухвалі суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відображена історія розгляду справи за позовною заявою ОСОБА_1 від дати її подання, із зазначенням дня і змісту постанови ВАСУ (суду першої інстанції) від 26 червня 2017 року по суті спору, моменту подання позивачкою і відповідачем заяв до ВСУ про її перегляд, до часу ухвалення рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Будь-яких зауваг чи застережень з цього приводу немає.
Тільки виокремлю і нагадую ще раз, що предметом розгляду Суду є заяви ОСОБА_1 та ВРУ про перегляд постанови суду першої інстанції, яку Суд має розглядати як суд, що відповідає рівню суду вищої інстанції, за правилами, які діяли до набрання чинності КАС у редакції Закону № 2147-VІІІ.
Отже, якщо виходити з тексту процесуального закону та буквального трактування змісту згаданих вище нормативних положень, то з такого боку заяву про перегляд постанови ВАСУ має переглядати суд іншої інстанції, яким згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону № 2147-VIII є Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду. Ці положення закону не передбачають підстав, за яких розгляд заяв у справах названої категорії може бути переданий на розгляд до іншого суду.
Якщо виходити з аналізу положень частини третьої статті 241 КАС у редакції до 15 грудня 2017 року, у якій мовиться про можливість передачі справи на розгляд іншого складу суду у разі, якщо існує необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові найвищої судової інстанції, то ці положення мають трактуватися і застосуватися відповідно до їх мети і призначення - насамперед тоді, коли існує необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові ВСУ, які цей суд сформулював за наслідками перегляду справ з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції. До заяв, які перебували в провадженні ВСУ з мотивів перегляду, передбачених пунктом 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, ці положення не мали би застосуватися, позаяк справи цієї категорії за процесуальним законом розглядалися Судовою палатою в адміністративних справах ВСУ (частина друга статті 241) у складі всієї палати і не розглядалися у складі колегій суддів цієї самої палати чи іншими судовими палатами ВСУ.
Якщо припустити, що Судова палата в адміністративних справах ВСУ в якійсь справі цієї категорії вирішить відійти від правового висновку, який цей самий суд сформулював раніше в іншій справі, подібній за обсягом, змістом та характером фактів і зумовленого ними нормативного регулювання до фактичних і правових передумов справи, що розглядається, та ухвалить рішення передати справу на розгляд спільного засідання судових палат ВСУ, то відповідно до положень цієї самої статті суд, який ухвалить таке рішення, як судова інстанція не змінюється; стає іншим тільки його склад у спосіб його розширення. При цьому склад суду (палата), який вирішив відійти від правової позиції ВСУ, бере участь у розгляді справи на спільному засіданні судових палат ВСУ нарівні зі складом суду (палати), який прийняв відповідну постанову ВСУ, від якої пропонується відступити.
У правовій ситуації, за якої ухвалено рішення Суду від 16 серпня 2018 року, застосований підхід, на мою думку, не ґрунтується на положеннях підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону № 2147-VІІІ, пункту 4 частини першої статті 237, статті 241 КАС в редакції до 15 грудня 2017 року.
За іншого підходу, якщо притримуватися змістовного, цільового розуміння положень закону, які регламентували порядок оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, виходити з принципу забезпечення права на апеляційний перегляд (чи у попередній редакції забезпечення апеляційного оскарження рішень адміністративного суду), а також інстанційності, яка забезпечує право особи, яка незадоволена судовим рішенням, на перегляд його судом вищої інстанції, заява про перегляд рішення ВАСУ у спорах означеної категорії може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ужите в підпункті 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції після 15 грудня 2015 року законодавче формулювання, що «заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, &?,;...&?о; розглядаються спочатку &?і;...&gд; за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу» вільно і треба розуміти так, що за правилами КАС в редакції до 15 грудня 2015 року справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ розглядалися по суті спору судом однієї інстанції - ВАСУ, а переглядалися такі рішення судом вищого рівня, судом іншої інстанції - ВСУ.
КАС у редакції після 15 грудня 2017 року зберігає інституційну форму перегляду судових рішень, яка повинна застосовуватися до рішень, постановлених у справах аналізованої категорії. Тобто, судове рішення, яке ухвалив касаційний суд як суд першої інстанції, яким на час ухвалення рішення у справі за позовом ОСОБА_1 був ВАСУ, а натепер є Касаційний адміністративний суд, раніше переглядалося судом іншого, вищого рівня, яким був ВСУ, а на теперішній час має переглядати Велика Палата Верховного Суду як суд вищого рівня. У протилежному випадку можна виснувати, що рішення, яке ухвалив суд одного інституційного рівня, вправі переглянути суд того самого інстанційного рівня, але який тепер має іншу назву та розглядає заяву в іншому складі.
В ухвалі від 16 серпня 2018 року рішення про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду мотивоване в основному бажанням відступити від правових позицій ВСУ та Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані за наслідками розгляду позовних вимог на Спірне рішення, позивачами в яких були інші судді Конституційного Суду України. Ці позивачі заявили вимоги, схожі певним чином до тих, що є предметом спору в цій справі.
В ухвалі Суд стисло виклав аргументи та висновки рішень цих судів та навів мотиви про намір відступити від них (висновків).
Гадаю, що зазначені мотиви безвідносно до їхнього змісту в розумінні згаданих вище процесуальних положень не можна визнати виваженими з погляду процесуального закону, обґрунтованим і достатніми для того, щоб передати справу на розгляд до іншого суду.
Суддя Гриців М.І.