СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 05.12.2000
(Витяг)
Вироком Вижницького міжрайонного суду Чернівецької області від 9 жовтня 1997 р. К. засуджено за ч. 2 ст. 167 КК ( 2002-05 ) із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) на один рік шість місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на три роки.
На підставі ст. 3 Закону від 26 червня 1997 р. "Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України" ( 401/97-ВР ) К. від покарання звільнено. За ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 КК ( 2002-05 ) він виправданий за відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Чернівецького обласного суду від 18 листопада 1997 р. вирок залишено без зміни.
За вироком суду К. визнано винним у вчиненні такого злочину.
Працюючи слідчим Вижницького районного відділу управління МВС України в Чернівецькій області, К. під час розслідування в січні - квітні 1996 р. кримінальних справ щодо Ж., І., Б., К. Г. і Д. одержав від зазначених осіб та від працівників служби боротьби з економічною злочинністю на відшкодування заподіяної злочинами шкоди 132 млн. крб., проте не здав їх на депозитний рахунок районного відділу внутрішніх справ, а зберігав у сейфі службового кабінету, звідки їх було викрадено невідомою особою, що завдало істотної шкоди державним інтересам.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень з направленням справи на нове розслідування у зв'язку з істотними порушеннями закону, допущеними органами попереднього слідства і судом. Розглянувши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Посилання у протесті на те, що зміна обвинувачення в суді може мати місце в разі, коли вона не пов'язана з істотною зміною фактичних обставин справи, відповідає вимогам ст. 277 КПК ( 1003-05 ) і є обгрунтованим.
Як видно з матеріалів справи, органами попереднього слідства К. було пред'явлено обвинувачення в тому, що він шляхом зловживання посадовим становищем привласнив гроші, одержані від осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності.
Перекваліфіковуючи дії засудженого зі ст. 86-1 ( 2001-05 ) на ч. 2 ст. 167 КК ( 2002-05 ), суд істотно змінив пред'явлене йому обвинувачення і без повернення справи на додаткове розслідування визнав установленим, що гроші було викрадено не ним, а із його сейфу іншою особою.
Разом з тим за показаннями свідків М., Г. і Р. - осіб, які працювали з К. в одному кабінеті, грошей у його сейфі вони не бачили і не чули, що їх із нього викрадено.
Посилаючись на показання Р. і М., слідчий ухвалив постанову про закриття кримінальної справи за епізодом викрадення грошей із сейфу К. іншими особами, де вказав, що такого факту не було.
Усупереч наявній у справі нескасованій постанові слідчого суд зазначив у вироку, що гроші із сейфу було викрадено саме через неналежне виконання К. своїх посадових обов'язків.
За змістом ст. 277 КПК ( 1003-05 ) перекваліфікація судом дій особи зі статті кримінального закону, за якою їх було кваліфіковано органами слідства, на іншу статтю цього закону може мати місце лише в разі, коли особа визнається винною в такому діянні, у вчиненні якого їй було пред'явлено обвинувачення, але при цьому органи слідства допустили помилку у кваліфікації.
У справі К. встановлено суперечливі фактичні обставини: органами слідства - що гроші викрав він, а судом - що гроші викрадено у нього.
За наявності таких суперечностей судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок і ухвалу скасувала, а справу направила на нове розслідування. При цьому судова колегія зазначила, що в ході розслідування належить дослідити докази, зібрані на підтвердження винності К. як у розкраданні державного майна, так і в халатності, дати їм належну оцінку та вирішити питання про його винність чи невинуватість.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.