Військовополоненим дозволено як надсилати, так й одержувати листи й поштові картки. Якщо держава, що тримає в полоні, визнає за необхідне обмежити кількість листів і поштових карток, що їх надсилає кожний військовополонений, це не повинно бути менше двох листів і чотирьох поштових карток на місяць без урахування карток з повідомленням про взяття в полон, передбачених у статті 70, написаних, якщо це можливо, за зразком, наведеним у додатку до цієї Конвенції. Інші обмеження можуть бути застосовані лише у випадку, коли держава-покровителька має підстави вважати, що це відповідає інтересам самих військовополонених, з огляду на труднощі перекладу, на які натрапить держава, що тримає в полоні, через неможливість залучення достатньої кількості кваліфікованих перекладачів для цензурування кореспонденції. Якщо необхідно обмежити кореспонденцію, адресовану військовополоненим, таке рішення може бути винесене лише державою, від якої залежать військовополонені, по можливості, на прохання держави, що тримає в полоні. Такі листи й поштові картки пересилають самим швидким способом, який є у держави, що тримає в полоні; забороняється невідправлення або затримування відправлення їх як дисциплінарне стягнення.
Військовополоненим, які тривалий час не одержують відомостей від родини, або не мають можливості листуватися з нею у звичайний спосіб, так само як і військовополоненим, що перебувають на великій відстані від своїх домівок, дозволяється надсилати телеграми, вартість яких або заносять на дебет їхнього рахунку, який має держава, що тримає в полоні, або сплачують вони самі грішми, що є в їхньому розпорядженні. Військовополонені також користуються такою можливістю у випадку нагальної потреби.
Як загальне правило кореспонденція військовополонених ведеться їхньою рідною мовою. Сторони конфлікту можуть дозволити листування також іншими мовами.
Мішки з кореспонденцією військовополонених повинні бути ретельно опечатані, позначені етикетками з точним описом їхнього вмісту та надіслані на адресу поштового відділення місця призначення.