Військовим священикам, які опинилися під владою ворожої держави та залишаються або яких тримають з метою надання допомоги військовополоненим, дозволяється здійснювати богослужіння для них та вільно виконувати обов'язки священика серед військовополонених тієї самої релігії відповідно до їхньої релігійної совісті. Їх розподіляють між різними таборами та робочими командами, в яких знаходяться військовополонені, що належать до одних і тих самих збройних сил, розмовляють однією й тією самою мовою або сповідують одну й ту саму релігію. Їм створюють сприятливі умови, зокрема надають транспортні засоби, передбачені статтею 33, для відвідування військовополонених, які перебувають за межами табору. Вони є вільними стосовно листування, яке підлягає цензурі, з питань їхніх релігійних обов'язків з духовними властями країни, в якій їх тримають, та з міжнародними релігійними організаціями. Листи й поштові картки, які вони можуть надсилати із цією метою, не входять до норми, передбаченої в статті 71.