СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
17.01.1979
(Витяг)
У вересні 1978 р. В. П. і А. Г. звернулися в суд з позовом до А. П. і Г. П. про визнання права власності в порядку спадкування на 2/3 частини будинку.
Позивачі зазначали, що цей будинок належав їх батькам. Мати померла в грудні 1974 р., а батько - в березні 1977 р. Спадкоємцями є вони і відповідачі, але останні спадщини не прийняли і пропустили строк на її прийняття. В судовому засіданні вони змінили позовні вимоги і просили визнати їх право на весь будинок.
Відповідачі пред'явили зустрічний позов, посилаючись на те, що шестимісячний строк на прийняття спадщини вони пропустили з поважних причин.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням судової колегії в цивільних справах Харківського обласного суду від 1 грудня 1978 р. за В. П. визнано право власності на 5/8 частин будинку, а на 3/8 - за А. П. В позові А. Г. і Г. П. відмовлено.
У касаційній скарзі Г. П. просить врахувати, що він інвалід II групи, часто хворіє, а тому не зміг своєчасно оформити прав спадкоємства.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня її відкриття він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або подав нотаріальному органу заяву про прийняття спадщини.
Задовольняючи частково позовні вимоги В. П. і А. П., суд обгрунтовано виходив з того, що після смерті в 1974 р. матері по 1/4 частині будинку прийняли у спадщину В. П. та батько. Після смерті батька ніхто з сторін в установлений законом строк не подав до нотаріального органу заяви про прийняття спадщини. Разом з тим суд встановив, що В. П. і А. П. протягом цього строку вступили в управління і володіння майном, тому правильно визнав їх такими, що прийняли спадщину. Спадкова маса становила 3/4 частини будинку і розподілена між ними порівну. Таким чином, з урахуванням того, що В. П. вже належала 1/4 частина будинку, за ним було визнано право на 5/8, а за А. П. на 3/8 частин будинку.
А. Г. після смерті матері спадщини не приймала, а після смерті батька навіть подала у вересні 1977 р. в сільраду заяву про відмову від спадщини. За таких обставин суд правильно відмовив їй у визнанні права на спадщину.
Правильним є рішення і щодо відмови в позові Г. П. Суд встановив, що він в установлений законом строк ніяких дій, які свідчили б про прийняття ним спадщини, не вчинив. Обговорюючи питання про причини пропуску зазначеного строку, суд не встановив їх поважності, а тому й не продовжив строку на прийняття спадщини. Г. П. проживає в тому ж місті, і стан його здоров'я дозволяв своєчасно вжити заходів до прийняття спадщини.
Враховуючи, що рішення суду відповідає матеріалам справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР УХВАЛИЛА:
рішення судової колегії Харківського обласного суду від 1 грудня 1978 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.