СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
08.10.2003
(Витяг)
У листопаді 2001 р. І. звернувся до суду з позовом до Української державної інноваційної компанії (далі - інноваційна компанія), третя особа - П., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач послався на те, що працював начальником відділу Київського обласного регіонального відділення інноваційної компанії й у зв'язку з ліквідацією цього відділення був звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Оскільки вважав, що був звільнений з порушенням вимог трудового законодавства, просив поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2002 р. в задоволенні позову І. відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2002 р. рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
У касаційній скарзі І. просив змінити ухвалені у справі рішення як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, і, не передаючи справи на новий розгляд, поновити його на роботі.
Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у скарзі доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як установив суд, І. працював у Київському обласному регіональному відділенні інноваційної компанії на посаді начальника відділу по роботі з кредитами та інвестиціями в національній та іноземній валюті.
Згідно з Положенням про Київське обласне регіональне відділення Української державної інноваційної компанії відділення є відокремленим підрозділом компанії і не є юридичною особою.
Постановами правління інноваційної компанії від 28 серпня 2001 р. N 176, 178 було прийнято рішення про ліквідацію з 3 вересня 2001 р. Київського обласного регіонального відділення і створення на базі його та Київського міського регіонального відділення Київського регіонального відділення компанії.
Наказом від 5 листопада 2001 р. N 40-к І. було звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з ліквідацією відділення.
Проте відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, що є юридичною особою, а не їх структурного підрозділу.
Враховуючи, що судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального права і це призвело до неправильного вирішення спору, та керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу І. задовольнила частково: рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2002 р. і ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2002 р. скасувала, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.