СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
20.11.2003
Затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесуальною процедурою, в якій не передбачено обов'язку доказування та оцінки доказів. Постановлення судового рішення на умовах досягнутої домовленості про мирову угоду є порушенням вимог статей 202, 202-1, 203 ЦПК України, оскільки таке рішення не містить обов'язкових його складових - визначеності щодо встановлення обставин
і фактів), їх правової оцінки, наявності порушення прав і свобод тощо
(Витяг)
П. звернувся до суду із позовом до С. про визнання права власності на 3/4 будинку в с. Логачівці Харківського району та визнання частково недійсним заповіту його дружини. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 вересня 1999 р. позов задоволено частково: за П. та С. шляхом затвердження мирової угоди визнано право власності на 1/2 будинку за кожним. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом визнане частково недійсним. При цьому підставою для задоволення позову суд визнав досягнуту сторонами мирову угоду.
У касаційній скарзі П. просив скасувати зазначене судове рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 103 ЦПК ( 1501-06 ) сторони мають право на укладення мирової угоди на будь-якій стадії процесу. Заява про укладення мирової угоди між сторонами згідно зі ст. 179 ЦПК ( 1502-06 ) долучається до справи, про що зазначається у протоколі судового засідання. До затвердження мирової угоди між сторонами суд роз'яснює їм наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору має свою спрощену процесуальну процедуру, в якій не передбачено обов'язку доказування та оцінки доказів.
У зв'язку з цим постановлення судового рішення на умовах досягнутої домовленості про мирову угоду є порушенням вимог статей 202, 202-1, 203 ЦПК ( 1502-06 ), оскільки таке рішення не містить обов'язкових його складових - визначеності щодо встановлення обставин (фактів), їх правової оцінки, наявності порушення прав і свобод тощо.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зазначене порушення судом норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтями 336, 341 ЦПК ( 1503-06 ), касаційну скаргу П. задовольнила, рішення Харківського районного суду від 28 вересня 1999 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України", N 2 (42), 2004 р.