СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
12.07.1972
(Витяг)
У серпні 1971 р. Р. і Т. пред'явили в суді позов до Д. про визнання заповіту недійсним.
Позивачі зазначали, що їх матері, а відповідача - бабі Д-кій належав будинок у с. Куровичах Львівської області. 13 січня 1971 р. вона померла. Як їм стало відомо, відповідач за кілька днів до смерті Д-кої, скориставшись безпорадним станом останньої, перевіз її з с. Куровичів, де вона постійно проживала, до себе в с. Станимир Перемишлянського району Львівської області. 9 січня 1972 р. від імені Д-кої там було оформлено заповіт, за яким її будинок у с. Куровичах заповідався Д.
Посилаючись на те, що заповіт було складено з порушенням вимог закону, і на те, що їх як непрацездатних не могли позбавити обов'язкової частки у спадковому майні, позивачі просили визнати заповіт недійсним.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Львівського обласного суду від 2 червня 1972 р. позов задоволено, згаданий заповіт визнано недійсним.
У касаційній скарзі Д. просив рішення скасувати і в позові відмовити, оскільки вважав, що суд без достатніх підстав задовольнив вимоги позивачів, не врахувавши дійсного волевиявлення спадкодавиці.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Як видно з матеріалів справи, заповіт було оформлено Станимирською сільською Радою депутатів трудящих з порушенням вимог закону. Стаття 541 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) передбачає, що заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Заповіт же від імені Д-кої про передачу майна Д. спадкодавиця не підписала.
Згідно зі ст. 543 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), якщо заповідач внаслідок фізичних вад, хвороби або інших причин не може власноручно підписати заповіт, він на прохання заповідача може бути підписаний у присутності нотаріуса або іншої службової особи (ст. 542 цього ж Кодексу) іншою особою з зазначенням причин, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. У заповіті зазначено, що Д-ка не підписала цей заповіт внаслідок того, що вона неписьменна. Однак, судом встановлено, що Д-ка була письменною. Це підтверджується письмовими доказами, зокрема, дорученням на виплату пенсії, в якому є зразок її підпису, підписами в одержанні пенсії, записами в негосподарських книгах.
Будь-яких інших причин, з яких Д-ка не підписала заповіту, не зазначено. Не вказано в заповіті й того, що вона доручала будь-кому з присутніх підписати заповіт від свого імені.
Беручи до уваги наведене і те, що відповідач не довів, що дійсне волевиявлення заповідачки Д-кої було спрямоване на передачу майна саме йому, висновок суду про визнання заповіту недійсним слід визнати обгрунтованим.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.