ПРЕЗИДІЯ ДОНЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
ПОСТАНОВА
від 23.07.87
Замах на вбивство можливий лише з прямим умислом. За відсутності доказів, які б свідчили про те, що винна особа передбачала і бажала настання смерті потерпілого від її дій, вона повинна нести відповідальність за наслідки, що фактично настали
(Витяг)
Вироком Ясинуватського районного народного суду М. засуджено за статтями 17, 94 КК України ( 2001-05 ) за те, що, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, він ударив К., з яким у нього були неприязні стосунки і якого він мав намір вбити, розвідним ключем по голові і руці, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Ухвалою судової колегії Донецького обласного суду вирок залишено без змін.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав.
Суд правильно встановив фактичні обставини вчиненого, але висновки суду і касаційної інстанції про те, що М. вчинив замах на вбивство К., зроблено без достатніх підстав.
Замах на вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли дії винної особи свідчать про те, що вона передбачала і бажала настання смерті потерпілого, але такі наслідки не настали з незалежних від її волі причин.
Кваліфікуючи дії М. за статтями 17, 94 КК ( 2001-05 ), суд послався у вироку на показання потерпілого К., свідків М-ва і П., а також на висновок судово-медичної експертизи, однак належної оцінки цим доказам у сукупності не дав. Проте їх аналіз не свідчить про наявність у засудженого прямого умислу на вбивство К.
Інших доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку, що М. передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, у справі немає.
У зв'язку з цим, погоджуючись з протестом, президія обласного суду перекваліфікувала дії засудженого зі статей 17, 94 на ч. 1 ст. 101 КК України ( 2001-05 ), тобто визнала, що М. має нести ст. 101 КК України, тобто визнала, що М. має нести відповідальність за фактичні наслідки своїх дій - за заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень.
Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 1993, N 4, стр. 98