цього Закону містить норми, аналогічні нормам частини 2 статті 92 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" ( 1058-15 ), що вказана вище. Ця стаття також передбачає, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародної угоди про соціальне забезпечення між Україною та Федеративною Республікою Німеччини немає.
СКАРГИ
Заявник скаржився, що Україна не захищає його соціальних прав. Він посилався на статтю 1 Конвенції ( 995_004 ). Також він скаржився, що його скарги, адресовані різним державним органам, були безрезультатними. Він посилався на статтю 13 Конвенції. Він також скаржився за статтею 14, стверджуючи, що його було піддано дискримінації в зв'язку з його місцем проживання.
ЩОДО ПРАВА
Уряд надав заперечення щодо прийнятності заяви. Він зазначив, що заявник дізнався про положення статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) не пізніше липня 1998 року, коли воно було до нього застосовано. Уряд вважав, що у цій справі перебіг шестимісячного строку має відраховуватись з 3 липня 1998 року, тобто з дати, коли заявнику стало відомо про стверджуване порушення його прав.
Заявник не погодився з зауваженнями Уряду.
Суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) до виїзду на постійне проживання за кордон у липні 1998 року заявнику було виплачено пенсію за 6 місяців наперед та в подальшому виплату пенсії було зупинено. Таким чином, подія, щодо якої скаржиться заявник, відбулась у липні 1998 року, коли йому стало відомо або мало стати відомо про подальше припинення виплати пенсії відповідно до статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Суд нагадує, що шестимісячний строк в принципі починається з дати події, яка оскаржується, якщо відсутні доступні юридичні засоби захисту або якщо вони визнані неефективними (див. ухвалу у справі Nazar and Others v. Turkey від 10 січня 2002 року, заява N 62566/00).
Суд зазначає, що скарга заявника безпосередньо стосувалась чітко викладеного та однозначного положення законодавства. Суди загальної юрисдикції в Україні, включно з Верховним Судом, не мають повноважень визнавати недійсними норми закону (див. рішення у справі Glova and Bregin v. Ukraine ( 974_063 ), від 28 лютого 2006 року, заяви NN 4292/04 та 4347/04, п. 14). Більше того, система права України не передбачає права особи на індивідуальне звернення до Конституційного Суду України, до повноважень якого входить визнання законодавчих положень недійсними (див. рішення у справі "Проніна проти України" ( 974_096 ), від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, п. 24). У рішенні у справі "Проніна проти України" Суд також встановив, що з огляду на відповідне законодавство система права України не може розглядатись як така, що передбачає вимогу, відповідно до якої суди загальної юрисдикції мають детально розглядати будь-яке питання щодо конституційності, яке порушується стороною у цивільному провадженні, або зобов'язані передавати кожне з таких питань на розгляд Конституційного Суду (див. вищевказане рішення у справі "Проніна проти України", п. 24). Суд нагадує, що Конвенція ( 995_004 ) як така не гарантує право доступу до суду, який має повноваження визнати закон недійсним чи позбавити його юридичної сили або давати офіційне тлумачення закону (див., mutatis mutandis, ухвалу у справі Gorizdrav. Moldova, заява N 53180/99 від 2 липня 2002 року; а також рішення у справі James and Others v. the United Kingdom від 21 лютого 1986 року, Серія А, N 98, с. 81). Таким чином, Суд вважає, що заявник не мав юридичного засобу захисту, який може вважатись ефективним за обставин цієї справи.
Суд вважає, що за цих обставин шестимісячний строк почався 3 липня 1998 року, коли заявнику стало відомо про зупинення виплати його пенсії. Враховуючи викладене, ця заява була подана на п'ять років пізніше, тобто 13 березня 2004 року. Суд приймає попередні заперечення Уряду та доходить висновку, що заява була подана з пропущенням строку та має бути відхилена відповідно до пп. 1 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
Відповідно застосування п. 1 статті 29 Конвенції ( 995_004 ) у цій справі має бути припинено.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Визнає заяву неприйнятною.
Секретар секції К.ВЕСТЕРДІК (Mrs C.Westerdiek)
Голова секції П.ЛОРЕНЦЕН (Mr P.Lorenzen)