СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
21.08.2003
За правилами ст. 48 ЦК України угода може бути визнана
недійсною при невідповідності її закону чи іншим актам,
виданим органами державної влади та управління у межах
наданої їм компетенції. У разі визнання угоди недійсною
за зазначеною статтею цього Кодексу суд повинен у рішенні послатися на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає
(Витяг)
У лютому 2002 р. Р. звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства закритого типу з іноземною інвестицією "Софія-цінні папери" (далі - АТЗТ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу акцій закритого акціонерного товариства "Виробничо-будівельне управління N 6" (далі - ЗАТ) від 20 квітня 2001 р., який він уклав з АТЗТ, суперечить вимогам закону та статуту ЗАТ.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2002 р. та додатковим рішенням цього ж суду від 25 червня 2002 р., залише ними без зміни ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2002 р., позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій ЗАТ від 20 квітня 2001 р., укладений Р. з АТЗТ, останнє зобов'язано повернути позивачеві 79 акцій ЗАТ, а Р. - повернути АТЗТ 790 грн,, отриманих згідно з цим договором.
У касаційній скарзі АТЗТ просило скасувати зазначені судові рішення і закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд встановив, що Р. був акціонером ЗАТ, на праві власності мав акції цього товариства у кількості 79 штук, які 20 квітня 2001 р, продав АТЗТ, отримавши всі обумовлені договором кошти.
Задовольняючи позов з підстав, передбачених ст. 48 ЦК ( 1540-06 ), суд виходив з того, що відповідно до п. 4.1 статуту ЗАТ та ст. 25 Закону від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII ( 1576-12 ) "Про господарські товариства" власники акцій закритого акціонерного товариства можуть передавати акції лише членам товариства. Оскільки АТЗТ не є членом ЗАТ, то позивач продавати належні йому акції не мав права.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до вимог п. 7 ч. 1 ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) суд повинен встановити і зазначити в рішенні наявність порушення прав і свобод, за захистом яких позивач звертався до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог.
Не виконавши цих вимог закону, суд не встановив та не зазначив у рішенні, які права чи свободи позивача було порушено внаслідок укладення ним угоди з продажу акцій. Задовольняючи позов, суд не врахував, що ЗАТ, акції якого були продані, за захистом своїх інтересів до суду не зверталося.
За правилами ст. 48 ЦК ( 1540-06 ) угода може бути визнана недійсною при невідповідності її закону чи іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.
У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК ( 1540-06 ) суд повинен у рішенні послатися на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
Не можна визнати обгрунтованим посилання суду на порушення вимог ст. 25 Закону "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), оскільки обмеження, встановлені цією нормою, стосуються лише випадків розповсюдження акцій закритим акціонерним товариством шляхом підписки та купівлі-продажу на біржі.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягали скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 336 ЦПК ( 1503-06 ).
Керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу АТЗТ задовольнила частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2002 р., додаткове рішення цього ж суду від 25 червня 2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 жовтня 2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України", N 1 (41), 2004