1. Кожний заявник має право на оскарження у випадку відмови у наданні допомоги або відхилення скарги щодо її якості чи розміру.
2. Якщо у застосуванні цього Кодексу медичну допомогу доручено надавати державному відомству, підзвітному законодавчому органу, право на оскарження, передбачене у пункті 1 цієї статті, може бути замінене правом на розгляд відповідним органом скарги щодо відмови у наданні медичної допомоги або якості наданої допомоги.
3. Якщо скарга врегульовується спеціальним судовим органом, створеним для розгляду питань соціального забезпечення, у якому представлені захищені особи, право на оскарження може не надаватися.