1. Допомога, зазначена у статті 22, забезпечується під час усієї дії обставини, яка надає право на неї, але її тривалість може бути обмежена:
a) у випадку захищених категорій працівників - 13 тижнями упродовж одного дванадцятимісячного періоду або 13 тижнями у кожному випадку припинення отримання заробітку; або
b) у випадку усіх захищених мешканців, матеріальний стан яких під час дії обставини, за якої надається допомога, не перевищує визначеного рівня, - 26 тижнями упродовж одного дванадцятимісячного періоду, при тому розумінні, що тривалість надання визначеної допомоги, гарантованої без перевірки матеріального стану, може бути обмежена відповідно до підпункту a цього пункту.
2. Якщо національні законодавство та правила передбачають, що тривалість надання допомоги залежить від тривалості періоду сплати внесків і/або допомоги, отриманої попередньо упродовж визначеного періоду, положення пункту 1 цієї статті вважаються виконуваними, якщо середня тривалість надання допомоги складає принаймні 13 тижнів упродовж одного дванадцятимісячного періоду.
3. Допомога не сплачується під час періоду очікування у перші сім днів у кожному випадку припинення отримання заробітку, причому дні безробіття до та після тимчасової роботи, що тривала не довше визначеного періоду, зараховуються до одного і того самого випадку припинення заробітку.
4. У випадку сезонних робітників тривалість надання допомоги та період очікування можуть враховувати умови їхньої роботи.
Частина V
Допомога по старості