1. Встановлюється, що для цілей цієї статті терміни ”звільнення” та ”звільнений” означають розірвання трудових відносин з ініціативи роботодавця.
2. Встановлюється, що ця стаття охоплює всіх працівників, але Сторона може частково або повністю виключити зі сфери захисту такі категорії працівників:
a) працівників, найнятих за трудовим договором на визначений період часу або на час виконання конкретної роботи;
b) працівників, які проходять випробувальний термін або не мають необхідної вислуги років, за умови що тривалість цих періодів є розумною і визначається наперед;
c) працівників, які приймаються на роботу тимчасово на короткий період часу.
3. Для цілей цієї статті поважними причинами для звільнення не вважаються, зокрема:
a) членство у профспілках або участь у профспілковій діяльності у неробочий час або, за згодою роботодавця, у робочий час;
b) намагання отримати повноваження представника працівників, здійснення таких повноважень у теперішній час або у минулому;
c) подання скарги або участь у процесі, порушеному проти роботодавця у зв’язку зі звинуваченням останнього у порушенні законів чи правил, або звернення до компетентних адміністративних органів;
d) раса, колір шкіри, стать, сімейний стан, сімейні обов’язки, вагітність, релігія, політичні переконання, національна належність або соціальне походження;
e) відпустка по вагітності та родах або по догляду за дитиною;
f) тимчасова відсутність на роботі у зв’язку з захворюванням або травмою.
4. Встановлюється, що компенсація або інша відповідна допомога у випадку звільнення без поважних причин визначається національними законами або правилами, колективними договорами або іншими засобами, що відповідають національним умовам.