1. Компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише після належного встановлення обставин щодо усиновителя, дитини та його родини.
2. В ході такого встановлення обставин - з огляду на специфіку кожного конкретного випадку - необхідно також з'ясувати:
a) особу, стан здоров'я та матеріальне становище усиновителя, його сімейне життя та умови помешкання, ставлення до виховання дитини;
b) мотиви, на підставі яких усиновитель бажає усиновити дитину;
c) мотиви, з яких другий з подружжя не хоче приєднатися до заяви про усиновлення, якщо тільки один із членів подружжя подає таку заяву;
d) взаємну сумісність дитини і усиновителя, а також те, як довго він уже опікується (піклується) цією дитиною;
e) особу і стан здоров'я дитини, за винятком встановлених законом обмежень щодо відомостей про минуле дитини;
f) ставлення дитини до запропонованого усиновлення;
g) релігійні погляди усиновителя і дитини, якщо вони існують.
3. Таке встановлення обставин має бути доручене особі чи установі, які визначені законодавством або призначені судовим чи адміністративним органом. Воно повинно здійснюватись, наскільки це видається можливим, соціальними працівниками, які є спеціалістами в цій сфері завдяки своїй професійній підготовці та власному досвіду.
4. Положення цієї статті ніяк не впливають на повноваження та обов'язок компетентного органу отримувати будь-яку інформацію або докази, які мають або не мають відношення до мети такого встановлення обставин, і які він розглядає як такі, що можуть бути використані.