1. Будь-який спір, який виникає між двома або більше Договірними Сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, насамперед обговорюється між Сторонами спору.
2. Якщо одна зі Сторін спору вважає, що існує питання, яке, ймовірно, порушить інтереси всіх Договірних Сторін, Сторони спору спільно або в разі невдачі одна з них передають це питання до Комітету міністрів Ради Європи, який надає свій висновок щодо цього питання протягом шести місяців.
3. Якщо неможливо врегулювати спір або залежно від обставин протягом шести місяців із дати запиту про відкриття обговорення, як передбачено пунктом 1 цієї статті, або протягом трьох місяців з дня передачі Договірним Сторонам висновку Комітетом міністрів, спір може розглядатися одним арбітром на вимогу будь-якої Сторони спору. Сторона вимоги повідомляє іншу Сторону через Генерального секретаря Ради Європи про предмет запиту, щодо якого вона має намір звернутися до арбітражу, та про підстави, на яких грунтується запит.
4. Якщо Сторони спору не домовилися про інше, Головою Європейського суду з прав людини призначається арбітр. Арбітр не повинен бути громадянином однієї зі Сторін спору, його постійне місце проживання не повинно знаходитися на території цих Сторін, він не повинен бути працевлаштований ними і розглядати цю справу в іншій ролі.
5. Якщо у випадку, зазначеному в попередньому пункті, Голова Європейського суду з прав людини не може діяти або є громадянином однієї з Сторін спору, то арбітр призначається заступником Голови Суду або найстаршим членом Суду, які можуть діяти і не є громадянами однієї зі Сторін спору.
6. У разі недосягнення певної домовленості між Сторонами спору або недосягнення досить точної угоди арбітр виносить своє рішення на підставі положень цієї Конвенції, беручи до уваги загальні принципи міжнародного права.
7. Рішення арбітра є остаточним і обов'язковим до виконання.