Кожна Договірна Держава зобов'язується вживати будь-яких необхідних заходів з метою забезпечення незастосування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироків у зв'язку з такими правопорушеннями настільки, наскільки вони підлягають покаранню відповідно до її внутрішнього права:
1. Злочинами проти людяності, визначеними в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього ( 995_155 ), прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 грудня 1948 р.;
2. a) порушеннями, визначеними в статті 50 Женевської конвенції 1949 р. про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях ( 995_151 ), статті 51 Женевської конвенції 1949 р. про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі ( 995_152 ), статті 130 Женевської конвенції 1949 р. про поводження з військовополоненими ( 995_153 ) й статті 147 Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час війни ( 995_154 );
b) будь-якими аналогічними порушеннями законів війни, що діють під час набрання чинності Конвенцією, і звичаїв війни, які існують у цей час і які не охоплюються зазначеними вище положеннями Женевських конвенцій, -
коли відповідне конкретне порушення має особливо серйозний характер або за фактичними обставинами і умисним характером, або за масштабами передбачуваних наслідків.
3. Будь-яким іншим порушенням норми або звичаю міжнародного права, яке може бути надалі встановлене і яке відповідна Договірна Держава вважає відповідно до заяви, зробленої згідно зі статтею 6, таким, що має характер, аналогічний до тих, що згадані в пунктах 1 або 2 цієї статті.