ПРЕЗИДІЯ ЗАКАРПАТСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
ПОСТАНОВА
11.01.1972
(Витяг)
У червні 1972 р. Б. Н. подав до суду в інтересах О. Н. скаргу на дії нотаріуса. У скарзі зазначено, що 1 листопада 1971 р. померла Є. Н. Після її смерті залишилось майно: будинок, телевізор, радіоприймач, холодильник та інші предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку, а також вклад в ощадній касі в сумі 4000 крб. Заповітом від 26 жовтня 1971 р. Є. Н. заповідала майно своєму чоловіку - І. Спадкоємцем за законом є О. Н. - непрацездатний батько померлої. Згідно зі ст. 535 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) він має право незалежно від змісту заповіту на успадкування не менше двох третин спадкового майна, яке належало б йому при спадкуванні за законом.
Нотаріус Ужгородської нотаріальної контори на підставі цієї статті видав свідоцтво про право на спадщину батьку Є. Н. тільки на 2/6 частини будинку, а на все інше майно видав таке свідоцтво чоловікові померлої.
Згідно зі ст. 535 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) О. Н. має право на обов'язкову частку в спадковому майні, в тому числі на предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку та на вклад в ощадній касі, оскільки спадкодавиця не зробила розпорядження в ощадній касі щодо вкладу і не обумовила цього в заповіті.
Посилаючись на ці обставини, О. Н. просив суд визнати вищезгадані дії нотаріуса невірними.
Ужгородський міський народний суд Закарпатської області рішенням від 18 вересня 1972 р. у задоволенні скарги відмовив.
Судова колегія Закарпатського обласного суду ухвалою від 10 жовтня 1972 р. залишила це рішення без зміни.
Заступник Голови Верховного Суду УРСР порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень. Президія Закарпатського обласного суду визнала, що ці рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні вимог О. Н., народний суд послався на те, що вклад видається особі, щодо якої зроблено розпорядження в заповіті. У зв'язку з цим обов'язкова частка з вкладу непрацездатним спадкоємцям за законом не виділяється. Судова колегія обласного суду погодилася з таким доводом народного суду.
Проте рішення народного та обласного судів не можна визнати обгрунтованими.
Дійсно, згідно зі ст. 564 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) вкладник має право робити розпорядження ощадній касі чи банку або оформляти заповіт про видачу вкладу будь-якій особі чи державі. В такому разі вклад не входить до складу спадкового майна і на нього свідоцтво про право на спадщину не видається.
Проте цією ж нормою закону передбачено й те, що вклад, щодо якого вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, після його смерті переходить до спадкоємців за законом на загальних підставах і на нього видається свідоцтво про право на спадщину.
Коли в нотаріально посвідченому заповіті немає спеціальної вказівки про вклад, а зазначено, що заповідається "все майно", вклад переходить до спадкоємця (спадкоємців) за таким заповітом і на нього також видається свідоцтво про право на спадщину, тобто вклад в такому разі є спадковим майном за заповітом і на нього поширюються правила про обов'язкову частку в спадковому майні згідно зі ст. 535 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
З матеріалів справи видно, що Є. Н. розпорядження ощадній касі не давала і в заповіті видачу вкладу будь-якій конкретній особі не обумовила, а лише зазначила, що все належне їй майно заповідає чоловікові.
Народний суд і судова колегія обласного суду них обставин з достатньою повнотою не перевірили і відповідної оцінки їм не дали.
При новому розгляді справи суд має врахувати наведене, більш повно перевірити обставини справи і вирішити її відповідно до вимог закону.
Виходячи з наведеного, президія ПОСТАНОВИЛА:
протест задовольнити; рішення Ужгородського міського народного суду й ухвалу судової колегії Закарпатського обласного суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд до того ж народного суду в іншому складі суддів.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.