СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 19.12.96
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 22 вересня 1994 р. П. засуджено за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ).
У касаційному порядку справа не розглядалась.
П. визнано винним у тому, що він, працюючи помічником прокурора Петропавлівського району Дніпропетровської області, а з 16 серпня по 19 вересня 1993 р. - в. о. прокурора цього району і будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, зловживаючи владою, одержав від С. хабара в особливо великому розмірі за таких обставин.
21 червня 1993 р. слідчим відділом Петропавлівського РВВС Дніпропетровської області щодо С. було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 140 і ч. 1 ст. 229-6 КК ( 2002-05 ). У зв'язку з цим С. звернувся по допомогу до П., який у той час працював помічником прокурора Петропавлівського району. Той пообіцяв допомогти за умови дачі йому хабара залізобетонними плитами, грошима в сумі 1 млн. крб. та іншими речами, з чим С. погодився.
26 серпня 1993 р., виконуючи обов'язки прокурора, П. затвердив обвинувальний висновок у кримінальній справі щодо С., 13 вересня 1993 р. підтримав обвинувачення у цій справі в суді, а 4 - 5 жовтня 1993 р. почав вимагати від С. плити перекриття і шкурку песця за сприяння в призначенні тому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, погрожуючи принесенням підготованого ним протесту на м'якість обраного судом покарання.
С. запропонував П. у вигляді частини хабара 40 пляшок горілки загальною вартістю 480 тис. крб., які той 9 жовтня 1993 р. одержав, але в середині жовтня повернув (без трьох пляшок горілки, які він використав на особисті потреби) і запропонував натомість передати йому 1 млн. крб., з чим С. погодився, але після цього звільнився з роботи і в Петропавлівці не з'являвся, не маючи наміру давати П. хабара.
Проте П. не полишив своїх намірів щодо С. і, зловживаючи владою, всупереч інтересам служби, в грудні 1993 р. - січні 1994 р. неодноразово направляв повістки, зобов'язуючи С. з'явитись у прокуратуру району.
13 січня 1994 р. П. запропонував С. негайно виконати свою обіцянку, а 20 січня 1994 р. попередив про необхідність передачі йому 500 доларів США. 24 січня 1994 р. приблизно о 9 год. С. приїхав до П. в прокуратуру і вони дійшли згоди, що наступного дня той передасть не 500 доларів США чи 17 млн. крб., а лише 7 млн. крб., а решту, 10 млн. крб., - до 1 лютого 1996 р. 25 січня 1994 р. приблизно о 14 год. С. передав П. поблизу магазину 7 млн. крб., з якими того й було затримано.
Як визнав суд, всього П. одержав від С. хабар у вигляді 40 пляшок горілки вартістю 480 тис. крб. і 7 млн. крб., а решту, 10 млн. крб., не встиг, оскільки його було затримано працівниками міліції.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України вирок змінено з таких підстав.
Висновки суду про винність П. у вчиненні злочинів за встановлених судом і викладених у вироку обставин підтверджені дослідженими у справі доказами. Кваліфікація дій П. за ч. 1 ст. 165 КК ( 2002-05 ) є вірною.
Що ж стосується кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ), то вона є неточною і потребує зміни з таких підстав. Якщо при умислі посадової особи на одержання хабара в особливо великому розмірі нею було одержано лише частину обумовленого хабара з причин, що не залежали від її волі, її дії слід кваліфікувати як замах на одержання хабара в особливо великому розмірі.
Як встановив суд, П. мав намір одержати від С. хабара грошима в сумі 17 млн. крб., але з причин, які не залежали від його волі, одержав від нього тільки 7 млн. крб. та горілку вартістю 480 тис. крб., що разом становить 124,67 мінімальних розмірів заробітної плати.
За таких обставин судова колегія перекваліфікувала дії П. на ст. 17, ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ), оскільки він вчинив замах на одержання хабара в особливо великому розмірі (таким на час вчинення злочину вважався хабар, що в 150 разів і більше перевищував встановлений законодавством України мінімальний розмір заробітної плати).
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.