СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 30.04.96
(Витяг)
Вироком Шепетівського міського суду Хмельницької області від 25 квітня 1991 р. А. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) до десяти років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму за те, що вона під час сварки умисно вбила свого співмешканця Г., ударивши останнього в груди ножем, який вихопила в нього з рук.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Хмельницького обласного суду від 4 червня 1991 р. вирок змінено - призначене А. покарання пом'якшено до семи років позбавлення волі.
Задовольнивши протест заступника Голови Верховного Суду України, в якому порушувалось питання про перекваліфікацію дій А. зі ст. 94 КК на ст. 97 КК ( 2001-05 ) та пом'якшення призначеного їй покарання, судова колегія зазначила таке.
Як пояснила А., протягом останніх місяців перед убивством її стосунки з Г. були неприязними з його вини. В день вчинення злочину він зустрів її лайкою, почав вимагати гроші на придбання спиртного та примушував продовжити застілля. З цієї причини виникла сварка, під час якої Г. побив А. Коли ж вона хотіла залишити приміщення, він накинувся на неї з ножем у руках. Усвідомлюючи небезпеку, вона вихопила у Г. ніж і вдарила ним останнього в груди.
Показання А. про те, що вона вдарила Г. після його нападу, не спростовано, навпаки, вони відповідають наявним у справі доказам.
Факт побиття засудженої потерпілим підтверджується висновком судово-медичної експертизи про те, що численні тілесні ушкодження в А. могли виникнути від ударів руками й ногами. Свідки Л. та Є. показали, що Г. часто бив А., знущався з неї. За свідченням Ю., зі слів А. йому стало відомо, що Г. зчинив бійку, під час якої вона вбила його.
Наведені докази підтверджують пояснення засудженої про те, що в день вчинення нею злочину Г., як і раніше, побив її та намагався застосувати щодо неї ніж. Показання А. про те, що вона вдарила Г. ножем з метою захисту від його нападу, підтверджено й іншими доказами. Проте суд визнав ці показання недостовірними, оскільки, на його думку, дії Г. не були суспільно небезпечними.
Разом з тим обстановка, в якій Г. напав на А. й побив її, його агресивність, розвиток подій в умовах, коли вона не могла розраховувати на сторонню допомогу, усвідомлення нею реальної загрози застосування ножа давали їй підстави вважати дії Г. загрозливими для її життя і здоров'я.
Зазначивши у вироку, що потерпілий неправомірно повівся щодо А., суд не дав правової оцінки цим діям. Касаційна інстанція також допустила непослідовність, оскільки, пом'якшивши у зв'язку з протиправною поведінкою потерпілого призначене А. покарання, не відреагувала на помилку суду щодо кваліфікації її дій.
У ситуації, що склалася, А. діяла в стані необхідної оборони. Проте після того, як вона відібрала ніж у нападаючого, у неї не було потреби завдавати йому удару в життєво важливий орган, оскільки в цей момент у нього в руках не було предметів, якими він міг погрожувати їй.
За таких обставин дії А. необхідно кваліфікувати за ст. 97 КК ( 2001-05 ) як вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, і призначити засудженій три роки позбавлення волі.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.