СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
12.11.1969
(Витяг)
С. пред'явив позов до заводу "Запоріжсталь" і Г. про стягнення 471 крб. Позивач зазначав, що 29 листопада 1968 р., коли він керував власною автомашиною, на нього наїхала автомашина "ЗІЛ", належна автотранспортному цеху заводу "Запоріжсталь". Посилаючись на те, що після нещасного випадку, який стався з вини водія Г., він не працював чотири дні і недоодержав 33 крб. заробітної плати та що вартість ремонту пошкодженої автомашини становить 438 крб., позивач просив постановити рішення про стягнення з відповідача на його користь 471 крб.
Рішенням Запорізького обласного суду від 1 жовтня 1969 р. в позові С. відмовлено. В касаційній скарзі він просив скасувати рішення обласного суду та задовольнити його позов. Касаційна скарга не підлягала задоволенню з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, автоаварія сталася внаслідок того, що позивач зобов'язаний був на перехресті вулиць пропустити автомашину "ЗІЛ", однак не зробив цього, що й призвело до аварії. Це стверджується висновком автотехнічної експертизи від 24 березня 1969 р. та постановою від 1 серпня 1969 р. про відмову в порушенні кримінальної справи. Таким чином, потерпілий С. допустив грубу необережність, порушив правила руху. З боку ж Г. будь-яких порушень не встановлено.
Згідно з ст. 454 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування або зменшується, або у відшкодуванні шкоди відмовляється. За таких обставин обласний суд правильно відмовив С. в позові. Тому судова колегія Верховного Суду УРСР касаційну скаргу С. залишила без задоволення, а рішення Запорізького обласного суду - без змін.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.