СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 08.08.2000
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 30 червня 2000 р. С. засуджено за ч. 1 ст. 101 ( 2001-05 ), ч. 3 ст. 206, ч. 1 ст. 222 КК ( 2002-05 ) строком на п'ять років за вчинення таких злочинів.
Як визнав у вироку суд, 8 лютого 2000 р. приблизно о 22-й годині С. зайшов до бару і зробив замовлення на 11 грн. 90 коп. Коли хотів піти з бару, не розрахувавшись за замовлене, бармен Х. зробила з цього приводу йому зауваження і попросила відвідувачів затримати його. З., С.В. та інші затримали С. і грубо штовхнули на лаву, від чого він ударився головою об стійку. Пізніше, вибравши зручний момент, С. утік додому, взяв там саморобний пістолет і обріз мисливської рушниці, які без відповідного дозволу придбав та зберігав і які визнано вогнестрільною зброєю, та бойові припаси до них. Повернувшись до бару зі зброєю, він, порушуючи громадський порядок і діючи з особливою зухвалістю, вистрелив з обрізу рушниці спочатку у З. і С.В., заподіявши їм легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, а потім на вулиці біля бару з цієї ж зброї - у Х., заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження у вигляді вогнестрільної рани грудей із пошкодженням печінки.
У касаційних скаргах адвокат і С. просили змінити вирок і пом'якшити призначене останньому покарання, застосувавши ст. 45 або 46-1 КК ( 2001-05 ). При цьому вони зазначали, що суд не врахував при призначенні покарання неправильну поведінку самих потерпілих, які спровокували його на вчинення злочину.
Потерпілі З., Х. і С.В. у своїх касаційних скаргах просили вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, стверджуючи, що суд неправильно кваліфікував дії за ч. 3 ст. 206 і ч. 1 ст. 101 КК ( 2001-05, 2002-05 ). На їх думку, вчинені щодо них злочини необхідно було кваліфікувати за ст. 17, пунктами п. "б", "г" ст. 93 КК, а призначена С. міра покарання є надто м'якою і не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційні скарги адвоката і засудженого задоволенню не підлягають, а касаційні скарги потерпілих задовольнила з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, С. було пред'явлено обвинувачення у вчиненні замаху на вбивство з хуліганських мотивів трьох осіб - потерпілих Х., З. і С.В. - способом, небезпечним для життя багатьох осіб, тобто злочину, передбаченого ст. 17, пунктами п. "б", "г", "е" ст. 93 КК ( 2001-05 ). На обгрунтування такої кваліфікації слідчі органи навели в обвинувальному висновку відповідні докази.
Суд же визнав, що С. не мав умислу на позбавлення потерпілих життя, а, діючи з хуліганських мотивів, заподіяв їм тяжкі тілесні ушкодження, і кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 206, ч. 1 ст. 101 КК ( 2001-05, 2002-05 ), тобто за наслідками, які настали. Проте цей висновок зроблено судом на підставі не досить повно досліджених матеріалів справи і неналежно оцінених доказів.
Із матеріалів справи, зокрема з показань потерпілих З., С.В., Х. і свідка Г., вбачається, що після того, як С. повернувся, він із дверей приміщення бару зробив постріл з обрізу рушниці у З. і С.В., які разом із Х. та Г. знаходилися біля стійки бару. При цьому він вцілив З. у живіт, а С.В. - у поперек. А коли останні вибігли на вулицю, С., перезарядивши обріз, майже впритул вистрелив у груди Х. За показаннями З., після цього йому вдалося відібрати в С. обріз, але той дістав пістолет, з якого теж зробив постріл, проте він, З., у цей же момент зміг вихопити у нього пістолет, у зв'язку з чим куля нікому не завдала шкоди.
Як показала свідок Ч. - дружина дільничного інспектора міліції, пізно ввечері 8 лютого 2000 р. до неї звертався С. із проханням повідомити її чоловікові, що він, С., застрелив двох осіб.
За висновками судово-медичної експертизи, Х. одержала вогнестрільне проникне поранення грудної клітки з ушкодженням печінки, ускладнене правостороннім пневмотораксом, З. - вогнестрільне поранення живота, а С.В. - таке ж поранення в ділянці попереку.
Вирішуючи питання про спрямованість умислу С. та визнавши, що він не бажав настання смерті потерпілих, суд фактично не взяв до уваги, що обвинувачений зробив прицільні постріли у З. і С.В. з близької відстані, а в Х. - майже впритул із зазначеної вогнестрільної зброї, яка завідомо для нього могла бути засобом вчинення вбивства, що постріли ним було вчинено в ділянку розташування життєво важливих органів (із серйозним ушкодженням одного з них - печінки - у Х.) і що смерть потерпілої не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі. Крім того, суд не врахував, що подальшу стрілянину в потерпілих було припинено завдяки активним діям З., котрий спочатку відібрав у С. обріз рушниці, а потім, якраз у момент здійснення пострілу, - пістолет.
Наведені обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про правильність кваліфікації дій С., судом на порушення вимог ст. 22 КПК ( 1001-05 ) всебічно досліджені не були і належної оцінки у вироку не одержали.
Крім того, суд, по суті, не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, внаслідок чого допустив невідповідність викладених у вироку висновків фактичним обставинам справи, що позначилося на правильності застосування кримінального закону та на визначенні міри покарання. А це відповідно до положень ст. 369 КПК ( 1003-05 ) є безумовною підставою для скасування вироку. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.